Десант вбивць: хто з російських військових причетний до катувань і загибелі сімох цивільних на Херсонщині

Російські військові зайшли у село Правдине на Херсонщині у перші дні повномасштабного вторгнення. Невдовзі вони вчинили масову страту цивільних: розстріляли шістьох чоловіків, а для того, щоб приховати свій злочин, підірвали будинок, внаслідок чого загинула ще і неповнолітня дівчина. Тіла чоловіків із зав’язаними руками, ногами і очима знайшли і впізнали місцеві. Центр журналістських розслідувань з’ясував, який підрозділ російських військ може бути причетним до вбивства мирних жителів.

Тіла закатованих під руїнами будинку

Правдине – невелике село, розташоване на межі Херсонської і Миколаївської областей. До повномасштабного вторгнення тут мешкало близько 1500 людей. Перші колони російської техніки проїхали селом 26-27 лютого – рухалися на штурм Миколаєва.

Після невдалої спроби захопити обласний центр окупанти повернулися до Правдиного та облаштували свої позиції на його околицях, поблизу сільськогосподарського підприємства. Його охоронців росіяни вбили в ніч з 11 на 12 квітня, а близько 4 ранку підірвали будинок, де проживали загиблі, щоб приховати злочин.

Загиблі – звичайні цивільні чоловіки, які працювали в охоронній компанії з Кіровоградської області. Наймолодшому з них було 22 роки, найстаршому – 47. 

Разом з ним працював його друг Анатолій Кудяков. 13 квітня йому мало виповнитися 28 років. Сестра загиблого Анатолія Тетяна розповідає, що про трагедію дізналися з інтернету.

“Почали шукати, а потім побачили в інтернеті повідомлення, що у Правдиному розстріляли сімох чоловік. Наша бабуся кинулася туди їхати, але треба було пішки йти ще 5 кілометрів. Її зупинили люди, що поряд жили, бо і її могли розстріляти“, – згадує сестра вбитого окупантами чоловіка.

Місцевий житель Анатолій Сікоза одним з перших побачив тіла загиблих.

“Я зайшов до розвалин будинку, де жили хлопці. Тіла лежали до купи, в пилу, сажі. Один без голови, хто без руки, без ноги. І кульові поранення: вхідні отвори маленькі, вихідні – великі. Я як мисливець зрозумів, що їх стріляли впритул”, – каже Анатолій.

Сюди невдовзі після трагедії прибігла і бухгалтерка підприємства, яке охороняли загиблі хлопці. Оксана Максимова згадує побачене.

“У них були зв’язані руки, ноги, очі були зав’язані. І було видно, що коліна і голови прострелені. Тобто їх вбили, а потім підірвали будинок. З будівлі нічого не лишилося”, – говорить Оксана.

Крім закатованих чоловіків, на місці руїн знайшли тіло неповнолітньої дівчини. Вона загинула від вибуху і була похована в той же день на кладовищі.

Тіла загиблих чоловіків окупанти не віддали. Росіяни, які знаходилися поряд на БМД (бойова машина десанту – ред.), побачивши місцевих, відкрили в їхній бік вогонь з автоматів і надалі не допускали до місця вбивства. Тіла дозволили закопати тільки на подвір’ї зруйнованого будинку більше ніж через місяць після їхньої загибелі.

В кінці листопада 2022 року, після звільнення Правдиного, прокурори зі слідчими поліції та експертами ексгумували тіла загиблих охоронців та дівчини. Судово-медичні експертизи підтвердили їхню загибель від вогнепальних кульових поранень голови та вибухових травм.

Маленьке село – великий терор

Російські окупанти не давали спокою жителям села відтоді, як окопалися біля Правдиного. Як кажуть місцеві, вони шукали навідників, адже українські військові успішно обстрілювали їхні позиції.

На агропідприємстві загарбники вперше провели обшук 9 березня. Коли росіяни вдруге прийшли на базу агрогосподарства, то постріляли камери відеоспостереження і забрали всі диски з записами.

Загарбники остерігалися, що камери зафіксували пересування їхньої техніки, однак, за словами працівників підприємства, на них було видно лише агротехніку та зерносховище.

Оксана Максимова та інші місцеві переконані, що працівників цього підприємства здав як нібито навідників місцевий зрадник Віктор. У нього були особисті рахунки з одним із охоронців, який зустрічався з його падчеркою і намагався захистити дівчину від знущань вітчима. Це її тіло знайшли під руїнами будинку.

Зі слів місцевих, раніше Віктор був засуджений за вбивство, в судовому реєстрі є справа, де його визнали винним за здійснення насильства в родині. Зараз він начебто знаходиться під вартою та чекає на вирок за звинуваченням у державній зраді. Херсонська обласна прокуратура повідомила журналістам Центру, що той за своєю волею почав працювати на загарбників і навіть приводив їх до домівок патріотично налаштованих односельчан, яких назвав навідниками.

Обшуки проводили і вдома в Оксани Максимової, тому що вона працювала разом з вбитими охоронцями.

“Я виїхала з села в кінці квітня, після того, як вбили хлопців. Тут жила моя мама. Вона вибігла з подвір’я, коли почали обшук. І бачила разом з сусідами, як росіяни від’їхали від дому і просто вистрілили в нього снарядом. Половини дому не стало”, – згадує жінка.

Анатолія Сікозу росіяни побили прикладами теж за підозрою нібито в коригуванні вогню українських військових.

“Сказали: “Якщо знайдемо зброю, постріляємо тобі коліна, а потім проситимеш, щоб ми тебе добили”. Але пронесло. А от хлопців шкода. Я от-так ввечері з ними балакав, а вранці їх по шматку збирав”, – згадує Анатолій.

Звідки прийшли окупанти

Російські військові, які окупували Правдине, були обережними. Місцеві не знайшли після них жодних шевронів чи документів. Пересуваючись по селу, вони часто ховали обличчя за балаклавами. Перших окупантів, які були в селі до ротації в кінці квітня – на початку травня, місцеві називають “кримчаками”.

З відкритих джерел, зокрема російських, відомо, як вони просувалися з окупованого Криму до межі Херсонської та Миколаївської областей.

Захоплювати український південь відправили 7 дивізію ВДВ, зокрема 56 десантно-штурмовий полк (Феодосія) та 108 десантно-штурмовий полк (Новоросійськ), про участь якого у штурмі Миколаєва та окупації регіону Центр писав раніше.

З окупованого Криму через Антонівський міст та Херсон з ними рухалися так звані “бойові буряти” з 11 десантно-штурмової бригади (Улан-Уде) та бійці 33 мотострілкового полку з Волгоградської області.

Тільки в Правдиному  під час їхньої спроби швидко захопити Миколаїв загинуло троє цивільних. У чоловіка, який виїхав на мотоциклі до дороги, якою рухалися росіяни, вистрілили з танку. Його тіло не давали місцевим забрати понад два місяці. Молоде подружжя окупанти застрелили прямо в їхній легковій автівці, а потім неодноразово переїхали військовою технікою.

Згодом, як відомо від українських військових та з російських пабліків, 11 ДШП направили на криворізький напрямок, а 108 ДШП – у Снігурівський район Миколаївської області.

Вбивці з 56 десантно-штурмового полку

Те, що позиції навколо Правдиного належали десантникам, підтверджує військовий з позивним “Дон”, який з квітня до вересня працював “на нулі” на цьому напрямку сапером у складі 206 окремої бригади тероборони. Позиції української бригади були за шість кілометрів від Правдиного.

“Я як сапер бачив роботу ворога, там точно не було ніяких мобілізованих. Під час перших жорстоких боїв на лінії Правдине-Олександрівка Херсонської області, як брали полонених, у них ще були шеврони – 56 десантно-штурмового полку, – каже “Дон”.

Однак, коли вже українські військові проводили штурм в напрямку Правдиного, на формі вбитих окупантів не було ніяких розпізнавальних знаків, а у формулярі з їхнім особовим складом, близько 370 чоловік, було вказано лише їхні номерні позивні.

“Один раз зайшли до мене, то сказали, що десантура, та й в тільниках були, їх тут купа валялося. І я постійно бачив їхні БМД (бойові машини десанту – ред.), танки, Нони (артилерійська система повітряно-десантних військ – ред.)”, – говорить житель Правдиного Анатолій Сікоза.

За інформацією джерел серед колишніх російських військових, перерахована техніка, а саме бойові машини десанту та артсистеми “Нона”, належить парашутно-десантному батальйону 56 десантно-штурмового полку РФ. І саме цей батальйон окопався в березні біля зрошувальних каналів на околиці Правдиного.

Інший батальйон ворожого 56 полку – десантно-штурмовий – зайняв позиції вздовж зрошувальних каналів біля Посад-Покровського і пересувався, здебільшого, на вантажівках УАЗ. 33 мотострілкова бригада розташовувалася на другій лінії фронту за Правдиним та невибірково обстрілювала із артилерії всі не окуповані населені пункти попереду.

Місця розташування парашутно-десантного батальйону 56 полку РФ видно на супутникових знімках. Протягом березня 2022 року окупанти розрили протяжні окопи та бліндажі вздовж зрошувального каналу біля Правдиного. Поруч, за пустирем, видно територію підприємства, яке охороняли вбиті окупантами чоловіки.

Те, що тут поселилися десантники з російського 56 полку “ВДВ” опосередковано підтверджують і некрологи їхніх військових. В деяких з них вказано, що загибель настигла їх саме в районі Правдиного.

У серпні 2022 року ворожі позиції десантників біля Правдиного виглядали так.

Командири окупантів

56 полк десантників, який за російським планом повинен був захоплювати Миколаїв і Одесу, перекинули з Камишину Волгоградської області до Феодосії в окупованому Криму у 2021 році. Після передислокації і реорганізації, замість 56 Донської казачої бригади – таку назву підрозділ мав з 2010 року – утворився полк. В його складі два батальйона: парашутно-десантний та десантно-штурмовий.

За даними української групи розслідувачів InformNapalm, у 2014-2016 роках бійці цієї бригади входили до російських батальйонно-тактичних груп, які або діяли на Донбасі, або ж розміщувалися біля східних кордонів.

У 1980-х роках, на той час новосформована, 56 окрема гвардійська десантно-штурмова бригада брала участь у війні в Афганістані, а в 1990-х роках – в обох Чеченських війнах.

Зараз окупанти-десантники 56 полку РФ, яким вдалося вижити після вторгнення в Україну, ретельно приховують в соціальних мережах свої дані, змінюючи прізвища та закриваючи сторінки. Російські пабліки розміщують їхні фото з передової лише з заблюреними обличчями.

Разом з тим журналісти дізналися дані командування полку і батальйону в його складі. Протягом вторгнення в Україну полком командує підполковник Юрій Питіков. Два роки тому він займав посаду заступника командира 56 бригади.

Замполіт Денис Скакуновський з парашутно-десантного батальйону, чиї військові, ймовірно, причетні до вбивства охоронців та неповнолітньої дівчини у Правдиному, отримав з рук російського президента Володимира Путіна нагороду “Зірка героя Росії”. У лютому 2023 року він став відомий через відповідь журналісту, що для повної перемоги їм не вистачає тільки “команди йти вперед”, а переговори треба проводити тільки коли “вони докажуть і покажуть, і зможуть диктувати умови”.

Одного з командирів цього ж батальйону українські військові ліквідували. Заступника комбата і начальника штабу батальйону Євгена Орлова вбили 9 вересня.

Судячи з дописів його вдови Анни Орлової в соцмережах, він був в Україні з початку повномасштабного вторгнення.

Рідні загиблих охоронців не можуть забрати їхні тіла, тому що ще тривають експертизи. Наразі правоохоронці розслідують смерть шести чоловіків та дівчини у Правдиному як порушення правил та звичаїв ведення війни і умисне вбивство. Обставини та дані причетних до злочину окупантів ще встановлюються, тому журналісти Центру сподіваються, що зібрана ними інформація допоможе у пошуку цих катів.

ОНОВЛЕНО. Влітку 2023 року Нацполіція та прокуратура Херсонської області встановили, що учасником масового вбивства цивільних у селі Правдине на Херсонщині був 32-річний окупант Дмитро Нестеров із Феодосії.

В документах Нацполіції Нестеров вказаний як командир підрозділу морської піхоти ЧФ. Однак журналістам Крим.Реалії вдалося з’ясувати, що насправді Дмитро Нестеров – десантник 56-го десантно-штурмового полку ВДВ РФ. Ця інформація з’явилася у відкритих джерелах тільки після того, як цей загарбник був убитий наприкінці червня 2023 року на Херсонському напрямку.

Крим.Реалії зазначають, що навіть у некрологах Нестерову не вказувалося, в якому формуванні збройних сил Росії він служив. І тільки після його похорону у Феодосії російський блогер Олексій Живов повідомив про те, що там був присутній командир 56-го полку. Пізніше Живов підтвердив і те, що в лавах того ж підрозділу був загиблий Несторов.