Серійні загарбники: що відомо про десантників, які штурмували Миколаїв і окупували населені пункти Херсонщини

На їхньому рахунку участь у чотирьох загарбницьких війнах, анексія Криму, вторгнення в Україну у 2014-му і теперішня окупація південних областей. Російські загарбники зі 108-го Кубанського казачого десантно-штурмового полку навесні штурмували Миколаїв та окупували східну частину регіону, а тепер стоять на шляху українських захисників до звільнення Херсонщини. Центр журналістських розслідувань дізнався, як ЗСУ вибивали російських десантників з-під Миколаєва та що відомо про керівництво цього полку.

Спроби захопити Миколаїв

Запеклі бої між українськими та російськими десантниками точилися на Миколаївщині у перші тижні повномасштабного вторгнення. Воїни славетної миколаївської 79-ї окремої десантно-штурмової бригади тут щонайменше тричі зустрічалися з російськими військовими 108-го десантно-штурмового полку 7 дивізії.

Перший бій стався біля Тернівки, коли противник намагався прорвати оборону бригади. Тоді росіяни з мінімальними втратами були змушені відступити: наші десантники зупинили їх вогнем із протитанкових ракетних комплексів та артилерії.

«Другий випадок, коли з ними зіштовхнулись, — вони штурмували аеродром Кульбакине силами до батальонно-тактичної групи (близько 600-800 осіб – Ред.), під прикриттям мінометних батарей на «Нонах» (артилерійських системах — Ред.). Так само невдало, скоріше за все, через незнання місцевості, і тому, що штурмували вночі. Вогнем нашої артилерії були зупинені. Був повністю знищений тил батальонно-тактичної групи. Ми захопили чотири «Нони» та «Реостат» (броньований рухомий пункт розвідки та управління вогнем — Ред.), багато колісної техніки, в основному – КамАЗи різних модифікацій», — розповів у коментарі Центру офіцер 79-ї бригади. 

Військовий захищав Миколаїв з перших днів повномасштабного вторгнення, командував зведеним розвідувальним загоном 79-ки. Порівнюючи роботу десантників 108-го полку з іншими російськими підрозділами, він вважає їх добре підготовленими.

«Грамотно воювали як в наступі, так і в обороні. Там, де зупинялися, — усюди вириті окопи мінімум по коліно, грамотно обирають та займають сектори для бойових броньованих машин та піхоти, мають детальні картки вогню», — говорить військовий.

Та, незважаючи на підготовку, прорвати оборону Миколаєва та окупувати його росіянам так і не вдалося. Спроб штурму міста-фортеці вони не здійснювали з березня.

У березні біля села Червоне неподалік Миколаєва десантники 79-ї бригади знову розбили колону росіян із 108-го полку. Тоді противник «подарував» нашим захисникам шість своїх бойових машин.

Відео, зняте військовими 79-ї бригади у селі Червоне

Із окупантами 108-го полку наші десантники вели бій і в населеному пункті Правдине. Військові розповідають, що росіяни привезли із собою багато червоних прапорів — копії прапору Перемоги, прийнятого в СРСР та потому в Росії як символ перемоги над фашизмом. Під час повномасштабної війни в Україні вони використовують його нарівні із державним прапором.

На перешкоді до вільного Херсона

Після невдалих спроб захопити Миколаїв десантники-окупанти разом з іншими «ВДВшниками» — 247 полком із тієї ж 7 дивізії — осіли на межі південних областей, частина — на запорізькому напрямку. Їхні укріпрайони, згідно зі згадками у відкритих джерелах, розтягнулися на захід та південь від окупованої Снігурівки, неподалік Херсона.  В кінці літа кубанські десантники знову зайняли Благодатне на Миколаївщині.

Росія підсилювала цей полк, перекидаючи колони через Крим до Чорнобаївки. За словами очільника Головного управління розвідки Кирила Буданова, російські десантники разом із силами спеціального призначення та морською піхотою — найбоєздатніші ворожі підрозділи. Здебільшого, саме вони зараз заважають прориву російської лінії оборони та деокупації Херсона.

Але українські захисники продовжують давати їм гідну відсіч. Ось так, наприклад, ЗСУ з тероборонівцями відпрацьовують по позиціях російських десантників із мінометів.

Один із окупантів 108-го полку, якого взяли в полон у Максимівці — на півдорозі між Миколаєвом та Снігурівкою – розповів про два серпневі тижні «на передку».

«Було 9 із 10 влучань української артилерії — звичайних мінометів. Відчув себе гарматним м’ясом. Офіцери у підвалах спали, а як починався обстріл, то все, штабу нема – поїхали. І в кінці серпня прийняли нас [у полон] чи ДРГ, чи що то, теж на 10 із 10. Ми змінилися на чергуванні на блокпості, зайшли у будинок відпочити, а у нас в тамбурі чоловік шість з української армії стоїть. Їхній загін пішки прийшов з сусідньої Киселівки», — сказав в інтерв’ю полонений росіянин.

З початком українського контрнаступу на півдні, росіяни, які підтримують криваве вторгнення РФ і допомагають окупантам із 108-го полку, почали переказувати їхні «враження» від ситуації на фронті.

«Бої стають дедалі жорсткішими. Артилерія б'є та б'є по нашій обороні. Обстріл не припиняється», — пише такий собі «волонтер» Савва Федосєв.

«Яка доля Херсона? Гвардієць з 108-го ДШП розповідає, що їхню лінію оборони постійно прощупують ДРГ, практично цілодобово шукають слабкі місця в нашому захисті. Бої тяжкі і артилерія працює страшно», — пише він у наступному пості.

У відеозверненні, яке він опублікував, один з окупантів-десантників запевняє, що все під контролем і їхній підрозділ забезпечений всім потрібним. Але просить допомогти з екіпіруванням «для особливих завдань». Як виявилося з опису відео, «друга армія світу» просить купити кілька термокостюмів, 10 пар флісових рукавичок та устілок.

Командири: живі і денацифіковані

Командував 108-м десантно-штурмовим полком РФ уродженець Бурятії, полковник Віталій Сукуєв. 43-річний російський військовий із позивним «Легіон» вже був учасником бойових дій на Північному Кавказі та в Сирії.

Ані висока військова посада, ані бойовий досвід не врятували командира полку від ЗСУ. В жовтні стало відомо про ліквідацію Сукуєва на херсонському напрямку. У соцмережі Однокласники в пабліку російського «військового експерта» Юрія Подоляки було оприлюднено такий допис із підтвердженням інформації про загибель окупанта:

«Полковник Сукуєв знаходився в зоні СВО з перших днів, в одному з боїв на самому початку операції «Легіон» разом з бійцями потрапив у оточення, знищивши декілька одиниць техніки ЗСУ, десантники змогли вийти, дорогою захопивши із собою декілька полонених українських військових», — йдеться в дописі.

Повідомляється, що Сукуєв був ліквідований 28 вересня, нібито підірвавшись на встановленій українськими диверсантами протитанковій міні. У окупанта залишилася дружина з трьома малолітніми дітьми.

5 жовтня його поховали в рідному селі Нижній Бургалтай у Бурятії. Зараз його пропонують посмертно нагородити званням Героя Російської Федерації. Нібито «за 24 роки військової служби Віталія Сукуєва чотири рази представляли до нагороди Зіркою Героя Росії, однак щоразу знаходилися причини для відмови».

Після поховання командира полку його дружина Юлія Сукуєва оприлюднила у соцмережі сумний допис зі світлинами окупанта та підписом «Когда я говорила «мой супергерой», Виталя просил напоминать ему это чаще».

Колега Сукуєва – поки ще живий 37-річний підполковник Олександр Лопін. У період із лютого по березень він командував 2 батальйонно-тактичною групою 108-го полку. Окупант у вільний від захоплення сусідніх країн час мешкає у Костромі, має дружину та двох неповнолітніх дітей. І підполковник, і його дружина Наталія, заховали свої соцмережі за закритими сторінками. Однак їхні світлини «засвітила» кума військового Зіна Спіцина.

У 2021 році Спіцина оригінально привітала кума із днем ВДВ, пробігши 12 км.

«Я присвячую мою маленьку перемогу своєму улюбленому куму Лопіну Олександру, підполковнику ВДВ, справжньому чоловіку та батьку мого обожнюваного сімейства», — написала вона. У коментарях дружина ВДВ-шника Наталія Лопіна відзначила, що аби привітати чоловіка, їй тепер треба «прыгать с парашюта». 

 

Ще один керівник окупантів, капітан Євгеній Майборода під час повномасштабного наступу росіян на півдні України командував взводом мінометної батареї 2-го десантно-штурмового батальйону полку. Відомо, що окупанту 38 років, разом із родиною — дружиною Світланою Майбородою та двома неповнолітніми дітьми – проживає у Новоросійську, де дислокується полк.

Зараз капітан Майборода і його рідні приховують свої профілі у соцмережах. Однак відкритими залишилися їхні старі сторінки. Зокрема, на сторінці окупанта в Однокласниках можна знайти його дивні фото у військовій формі. Викладає Майборода і світлини зі своїми колегами по службі.

Його 12-річний син Микита, схоже, навчається у морському кадетському класі одної з місцевих шкіл. Там дітей виховують, прославляючи «подвиги великої російської армії».

Дітей у цій школі регулярно фотографують у формі та залучають до різноманітних патріотичних заходів. Цього року, коли батько Микити намагався захопити мирний Миколаїв, в школі збирали посилки для окупантів, а також фотографували дітей із пропагандистським лозунгом «Своих не бросаем».

Військові у соцмережах 

Проект українського уряду «Книга катів» зібрав дані 137 окупантів з Кубанського десантно-штурмового полку. Один з них — сержант Марат Казієв, який навесні штурмував Миколаївщину. Хизуючись в соцмережах своєю участю у війні, він допоміг журналістам знайти ще ряд російських загарбників.

У нього в друзях є 31-річний дагестанець Семен Іванов, який теж бере участь у вторгненні і публікує чимало фото з фронту. Він намагався сховатися за фейковими ім’ям та прізвищем. Раніше власник цієї сторінки йменувався як Джабраїл Омаров — ймовірно, це і є справжні дані окупанта. Його містом проживання вказаний Новоросійськ, де й базується 108-ий полк.

На фото з Омаровим — 28-річний Костянтин Шірінкін, хоча на своїй сторінці Вконтакті цей росіянин назвався Костянтином Костянтиновим. В кінці вересня його дружина Вікторія опублікувала в Інстаграмі відео зустрічі з чоловіком і підписала, що вони не бачилися півроку. Схоже, весь цей час він брав участь у кривавому вторгненні в Україну.

На іншому фото, опублікованому Омаровим, — 26-річний Ігор Ємельянов. Обоє у взутті, надто схожому на берці ЗСУ.

Активних сторінок в соцмережах у Ємельянова немає, але окупанта вдалося ідентифікувати завдяки його батьку — підполковнику Євгенію Ємельянову.

Ще декілька фото з херсонського напрямку опублікували 24-річний Даниїл Козлов та 20-річний Руслан Войнов.

Розплата за злочини

Кубанський казачий десантно-штурмовий полк не лишався осторонь всіх війн та бойових дій, де Росія, як зазвичай, виступала агресором. До війни в Україні полк брав участь у збройному придушенні антикомуністичних революцій в Угорщині та Чехословаччині в 50-60 роках, війнах в Афганістані та Дагестані, обох Чеченських війнах, вторгненні в Грузію.

Аналітики InformNapalm довели, що кубанські десантники залучалися до анексії Криму — окупанти з цього полку хизувалися в соцмережах своїми медалями за «повернення» півострову. Також вони доставляли сепаратистам на Донбас зброю «гуманітарними конвоями».

Однак частина російських загарбників уже ліквідована. Загалом у відкритих джерелах згадується про смерть вісьмох окупантів з 108-го полку на війні в Україні, включно із командиром полку Сукуєвим.

Зараз триває контрнаступ Збройних сил України на Херсонщині. Керівник Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов прогнозує, що звільнення Херсону від загарбників буде продовжуватися протягом усього листопада. Окрім інших окупантів, ЗСУ доведеться виганяти з української землі і десантників 108-го полку, які після цієї війни вже навряд чи наважаться незаконно вторгнутися на територію іншої незалежної держави, як робили це раніше.