"Кривава" торгівля: як влаштовані поставки сирійських фосфатів в Європу

Нещодавно Європа відновила імпорт фосфатів – основного компонента добрив – із Сирії. І хоча торгівля збагачує олігархів, що потрапили під санкції, військових спекулянтів і сирійський уряд, вона триває завдяки лазівкам у законодавстві.

Головне з розслідування:

• За останні кілька років обсяги імпорту сирійських фосфатів до Європи різко зросли.
• Серед імпортерів – Сербія та Україна, а також країни ЄС: Італія, Болгарія, Іспанія та Польща.
• Ймовірно, судна, що перевозять сирійські фосфати, вимикали систему стеження.
• Щоби приховати участь у торгівлі, порушники користуються послугами довірених осіб і посередників.
• Торгівля вигідна охоронним підприємствам, які пов’язані з військовими спекулянтами, що потрапили під санкції.
• Високопоставлені співробітники “Будтрансгазу” Геннадія Тімченка працювали на компанії, які активні в Сирії. У “Будтрансгазі” це заперечують.

У травні минулого року вантажне судно Kubrosli-y, що йшло під прапором Коморських Островів, зникло з моніторів систем відстеження біля берегів Туреччини. Лише через тиждень воно знову з’явилося неподалік від Кіпру, а потім пришвартувалося в Україні.

У системі відстеження немає відомостей про те, де Kubrosli-y був увесь цей тиждень, але підказкою можуть слугувати дві фотографії, які розмістила у Facebook сирійська держкомпанія – виробник фосфатів за два дні до появи судна на радарах.

На одному зі знімків ми бачимо міністра нафти і мінеральних ресурсів Сирії Бассама Туоме в середземноморському порту Тартус. На іншому – судно Kubrosli-y, пришвартоване біля одного з двох причалів, споруджених у Тартусі спеціально для навантаження фосфатів. В економічному сенсі фосфати стали порятунком для режиму президента Башара Асада, який потрапив під санкції.

У Сирії знаходяться одні з найбільших родовищ фосфатів, які стають дедалі більш затребуваними у виробництві добрив. Фосфатна промисловість звалилася 2015 року, коли бойовики ІД захопили найбільші родовища країни. Але роком пізніше урядові війська відбили їх, і виробництво відновилося. Покупці знайшлися навіть у країнах, які виступають проти режиму Асада.

Маршрут Kubrosli-y і хитрощі, які використовував екіпаж, допомагають скласти уявлення про ланцюжок поставок сирійських фосфатів. З регіонів, що роздираються громадянською війною, хімікати везуть європейським фермерам. І на кожному етапі ця торгівля збагачує сирійський режим, військових спекулянтів і представників російської еліти.

Попри ризик порушити санкції, Сербія, Україна та чотири держави ЄС з 2019 року імпортували сирійські фосфати на суму понад 80 мільйонів доларів. Такого висновку дійшли журналісти OCCRP і партнерських центрів із семи країн. У розслідуванні також брали участь організації Lighthouse Reports і Syrian Investigative Reporting for Accountability Journalism (SIRAJ).

США ввели санкції як проти сирійського уряду, так і проти російської компанії “Стройтрансгаз”, яка, мабуть, контролює більшу частину сирійського експорту фосфатів. ЄС запровадив санкції проти ще двох ключових учасників: сирійського міністра Туоме і власника “Стройтрансгаза” мільярдера Геннадія Тимченка, відомого тісними зв’язками з Кремлем. Але ні США, ні ЄС прямо не забороняли купувати сирійські фосфати.

>

Експерти кажуть, що учасники поставок все одно ризикують порушити санкції, незважаючи на те що формально торгівля фосфатами законна. У 2018 році американське видання Politico повідомило, що Греція купує сирійські фосфати. Інформація розбурхала Європейський парламент, і незабаром імпорт припинився.

“Стройтрансгаз” теж намагався дистанціюватися від Сирії. У компанії стверджували, що вона не має стосунку до двох підприємств зі схожими назвами, які зараз домінують на ринку. Але OCCRP і партнери виявили докази зв’язку між “Стройтрансгазом” і цими фірмами.

Через лютневе вторгнення Росії в Україну європейським компаніям довелося розірвати зв’язки з росіянами, які потрапили під санкції, зокрема з Тимченком.

“Сирійські фосфати – кривава індустрія, і річ не тільки в сирійському конфлікті, а й у тому, що відбувається в Україні”, – сказав Глен Курокава, аналітик з фосфатів.

Журналісти звернулися до Єврокомісії з питанням, чи порушує санкції імпорт сирійських фосфатів. У Комісії відповіли, що вирішувати це мають окремо взяті держави. Влада Болгарії, України та Сербії підтвердила, що вважає торгівлю законною. Італійська влада не відповіла на прохання про коментарі.

За словами сирійського економіста Карама Шаара, проблема фосфатів демонструє, як легко обходити санкції, якщо ланцюжок поставок непрозорий, а гроші й товари проходять через невідомі дочірні структури підприємств.

“Звичайно, експорт фосфатів до Європи – це порушення санкцій, – сказав він. – Але в більшості країн не розуміють, як влаштовані організації, на які накладено санкції”.

Окупність

Геннадій Тимченко – один із найбагатших і найвпливовіших людей у Росії. Він зблизився з президентом Росії Володимиром Путіним на початку 90-х, ще будучи нафтотрейдером у Санкт-Петербурзі. Тимченко стверджує, що вони з президентом просто партнери з дзюдо, але його звинувачують у тому, що він допомагає приховувати особисте багатство Путіна.

Тимченко став мультимільярдером, тісно співпрацюючи з держпідприємствами багатого нафтогазового сектора Росії. Його інжинірингова та будівельна компанія “Стройтрансгаз” побудувала кілька трубопроводів для експорту російської нафти і газу, зокрема газопровід “Північний потік” через Європу.

Тимченко був одним із найбільших бенефіціарів давніх економічних зв’язків Москви і Сирії. Він отримав контракти на будівництво частини газопроводу з Єгипту і двох великих газопереробних заводів. Російське втручання допомогло переломити хід громадянської війни в Сирії на користь режиму Асада. Після цього ще дві компанії, пов’язані з “Стройтрансгазом”, закріпилися у фосфатному секторі – це один із найприбутковіших активів уряду.

Одна з них, “Стройтрансгаз Інжиніринг”, до 2018 року була дочірньою компанією “Стройтрансгаза”, а потім Тимченко, мабуть, спробував дистанціюватися від торгівлі сирійськими фосфатами. Експерти припускають, що це спроба обійти санкції США і ЄС щодо Сирії, а також санкції, запроваджені проти самого Тимченка і “Стройтрансгаза” після анексії Криму.

У 2018 році Тимченко продав “Стройтрансгаз Інжиніринг” двом московським компаніям без ознак реальної ділової діяльності – “Фотон Експрес” і “Енерія Антареса”. Невідомо, кому вони належать. Наступного року “Стройтрансгаз Інжиніринг” виграла тендери на управління трьома сирійськими державними заводами з виробництва добрив на околицях Хомса і Тартуса. Саме звідти експортують більшу частину фосфатів.

Офіційно Тимченко не мав до цього стосунку, але багато хто вважав угоду частиною оплати за військову допомогу Росії. В аналітичному звіті для Російської ради з міжнародних справ Ігор Матвєєв, колишній російський дипломат у Дамаску, написав, що угода “може допомогти компенсувати витрати на військову операцію в Сирії за рахунок видобутку корисних копалин на ексклюзивних умовах”.

Але в “Стройтрансгазі” наполягають на тому, що компанія не має стосунку до “Стройтрансгаз Інжиніринг”.

“”СТГ Інжиніринг” – це окрема юридична особа, яка не входить до нашої групи компаній. Просто назви компаній схожі”, – повідомила журналістам прес-секретар “Стройтрансгаза” Наталія Калінічева.

Ще одна компанія зі схожою назвою, “Стройтрансгаз Логістика”, у 2018 році виграла 50-річний контракт, який надає їй право отримувати 70 відсотків доходів найбільших фосфатних родовищ Сирії, розташованих неподалік від Пальміри. Решта призначалася державній General Company of Phosphates and Mineral Resources (GECOPHAM) – це дочірня компанія Міністерства нафти Сирії, яке потрапило під санкції США.
Формально “Стройтрансгаз Логістика” не має стосунку до “Стройтрансгазу” – вона належить московській компанії “УК Інвестфінанс”. Остання – це, мабуть, номінальна керуюча структура.

Однак кілька управлінців “Стройтрансгаз Логістики” пов’язані зі “Стройтрансгазом”, а отже, підприємства об’єднує не тільки назва.

Ключова фігура – громадянин Росії Ігор Козак, який ще 2015 року був директором “Стройтрансгаза” Тимченка. Того року він повідомив сирійським ЗМІ, що “Стройтрансгаз” “хоче взяти участь у перебудові Сирії”.

Згідно з корпоративними документами, Козак очолив “Стройтрансгаз Логістику” 2016 року і залишався на посаді керівника до середини 2017 року. А з 2015 по 2020 рік він був гендиректором “Стройтрансгаз Інжиніринг” – уже після того, як вона стала окремою компанією.

Ще один росіянин, Захід Шахсуваров, 2018 року очолював “Стройтрансгаз Логістику” в Сирії. А зараз у реєстрі іноземних компаній Міністерства економіки Сирії він значиться як керівник сирійської “дочки” “Стройтрансгаза” Тимченка.

Крім кадрового складу, “Стройтрансгаз Інжиніринг” і “Стройтрансгаз Логістику” об’єднує зі “Стройтрансгазом” адреса в Дамаску.

“Звичайно, “СТГ Логістика” і “СТГ Інжиніринг” – це дочірні підприємства основної компанії “Будтрансгаз”, – каже сирійський економіст Шаар.

Ніхто не відповів, коли журналісти зателефонували за номерами, які записані в документах “Будтрансгаз Інжинірингу” і “Будтрансгаз Логістики”. За вказаною там адресою також немає жодних ознак цих фірм або “Стройтрансгазу”.

Найманці та спекулянти

У сирійських селах у пустелі навколо стародавнього міста Пальміри майже ніхто не живе – його багато років контролювало джихадистське угруповання ІД. Бойовики зі “сплячих осередків” досі іноді нападають на робітників, тож їх возять на видобуток в автобусах із довколишніх міст.

Дорогою до копалень розташована штаб-квартира GECOPHAM, державної компанії, яка володіє і управляє фосфатними родовищами країни. За словами одного зі співробітників рудника Аль-Шаркіа, який розробляє “Стройтрансгаз Логістика”, російська компанія відповідає за експорт, а повсякденні завдання залишаються у віданні сирійських підрядників і робітників.

Сирійські чиновники стверджують, що рудники “Стройтрансгаз Логістики” виробляють близько 650 тисяч тонн фосфатів на рік, хоча за контрактом компанія може щорічно видобувати 2,2 мільйона тонн. Добуті фосфати вантажівками і поїздами відправляють на заводи з виробництва добрив недалеко від Хомса або в порт Тартус.

Дорогою їх супроводжують співробітники приватних охоронних підприємств. Серед інших у цьому регіоні працює сумнозвісна “ПВК Вагнера”, пов’язана з прокремлівською елітою. Група була причетна до масових убивств мирних жителів у Малі і зараз, як вважається, воює в Україні.

Експерти OCCRP проаналізували опубліковані в соцмережах знімки причалу для навантаження фосфатів у порту Тартус. На зображеннях вони помітили вантажівку: на лобовому склі видно назву і логотип сирійської компанії Sanad Company for Protection and Security Services, що належить пов’язаному з Асадом бізнесменові Ахмеду Халілу і чиновнику на ім’я Нассер Діб. Група з’явилася як збройне формування, її учасники воювали разом із сирійськими та російськими військами. Коли бойовиків ІД вигнали з регіону, вона отримала контракт на захист рудників.

Незаконна торгівля фосфатами також збагачує численних військових спекулянтів. Згідно з даними з сирійського корпоративного реєстру, Діб володіє Syrian Company for Metals and Investments разом з відомим прихильником режиму на ім’я Ходр Алі Тахер.

Тахер тісно пов’язаний із Четвертою дивізією – нею командує брат Башара Асада Махер – і очолює збройне формування в рідному місті, що розташоване неподалік від Тартуса. У 2020 році США та ЄС ввели проти Тахера санкції за те, що він “приносить дохід режиму і його прихильникам”, зокрема завдяки відмиванню грошей, “незаконно отриманих на підконтрольних режиму пропускних пунктах і шляхом мародерства”.

За словами сирійського дослідника Аззама аль-Аллафа, який 2020 року підготував докладну доповідь про торгівлю фосфатами для Європейського університету (EUI), Тахер глибоко залучений в індустрію. Поспілкувавшись із безліччю причетних осіб, Аллаф виявив зв’язок Тахера із Sanad і керуючою компанією Sada Energy Services, яка контролює робітників “Будтрансгаз Інжиніринг” у Тартусі та Хомсі.
“Алі Тахер і Махер аль-Асад заробляють великі гроші на фосфатній індустрії, – розповів Аллаф OCCRP. – Вони вступають у справу, коли партії товару вивозять із копалень і доставляють через пустелю в експортний термінал Тартуса”.

Міністр нафти і мінеральних ресурсів Сирії Бассам Туоме і державна компанія GECOPHAM не відповіли на електронні листи з проханнями про коментарі. Журналісти не змогли зв’язатися з Тахером.

Кораблі-примари

Більшу частину сирійських фосфатів доправляють із копалень у середземноморський порт Тартус, де розташована головна в країні російська військово-морська база. Однак найчастіше подальше пересування фосфатів не відстежується – як у випадку з Kubrosli-y.

OCCRP і партнери виявили десятки постачань фосфатів із Сирії в Європу, Північну Америку і на Близький Схід із 2019 до 2022 року. Вивчивши портові дані, супутникові знімки та відкриті джерела, журналісти визначили 15 випадків, коли кораблі відходили від фосфатного причалу в Тартусі і прямували до Європи.

Докладні навігаційні дані за вісьмома з цих рейсів вказують, що на підході до Тартуса кораблі відключали автоматичну ідентифікаційну систему (АІС). Перед цим усі судна повідомляли, що прямують у порти Лівії, Туреччини або Єгипту. Вони знову вмикали АІС через приблизно тиждень уже поблизу Кіпру.

Ось як це виглядає на карті:

“Власник судна хоче приховати той факт, що воно йде з країни під економічними санкціями, наприклад, Сирії”, – розповів на умовах анонімності капітан пришвартованого в Тартусі сирійського корабля.

Двадцятого січня 2019 року корабель Daytona Prime під прапором Сьєрра-Леоне зник із радарів АІС на південь від Кіпру – він ішов у бік Сирії. Супутникові знімки показують, що за два тижні він стояв у Тартусі: згідно з портовими документами, наступного дня він вирушив до причалу для навантаження фосфатів.

Шістнадцятого лютого корабель знову з’явився в АІС на південь від Кіпру на шляху до Констанци – румунського порту на узбережжі Чорного моря. Як випливає з митних документів, того самого дня в Румунію імпортували сирійські фосфати.

У червні 2020 року порт у Тартусі прибрав із відкритого доступу майже всі свіжі дані, проте пізніші поставки фосфатів вдалося відстежити за допомогою супутникових знімків і відкритих джерел.

Вантажне судно Sea Navigator під прапором Гондурасу відключилося від АІС біля берегів Кіпру 4 січня 2022 року – і знову з’явилося в системі 21 січня, коли прямувало в румунську Констанцу. У цей проміжок часу корабель потрапив на селфі, яке співробітник фосфатного причалу в Тартусі виклав у соцмережі.

Міжнародна морська організація (IMO) – агентство ООН, яке контролює міжнародне морське сполучення, – вимагає, щоб АІС працювала постійно, тому судна з подібними “провалами” викликають питання. Це, а також загроза санкцій і поганої репутації змушують європейських імпортерів сирійських фосфатів співпрацювати з судновласниками, готовими до ризиків.
Серед них Aminos Maritime Ltd, якій належить Kubrosli-y – той самий корабель, що торік у травні вимкнула систему відстежування, щоб доставити фосфати в Україну. Судно також доставляло вантажі до Румунії та Греції. В Aminos не відповіли на запит про коментар.

Ще одним судном, Prince Mouhammad, володіє лівійська компанія, найбільший акціонер якої належить родичам Джихада аль-Араба – людини з близького оточення прем’єр-міністра Саада Харірі. Минулого року США внесли Араба до санкційного списку за корупцію. Він не відповів на запит про коментар.

Сирійський юрист Ібрагім Олабі, який відстежує обхід санкцій, каже, що відпрацьованими в Сирії методами російські компанії, ймовірно, зможуть обійти обмеження, які ЄС і США наклали через війну в Україні.

“Торгівля сирійськими фосфатами демонструє, чому санкційна система ЄС не працює належним чином, – каже він. – Обійти санкції можна, причому без особливих зусиль”.

Тіньовий характер індустрії також породив складну мережу довірених осіб і посередників.

“Криваві гроші”

Невеличкий офіс над секонд-хендом у елітному лондонському районі Кенсінгтон вказаний у реєстраційних документах британської компанії Resalper Trading Ltd.

Згідно з даними української митниці, у серпні 2020 року компанія продала сирійські фосфати на 450 тисяч доларів українській фірмі Prime Organics – останні два роки вона була провідним імпортером сирійських фосфатів у країні. Однак із документів Resalper Trading випливає, що у звітний рік, який завершився в травні 2020-го, вона не вела фінансової діяльності, а її активи на той момент налічували лише близько 530 доларів.

Офіс у Кенсингтоні належить реєстраційним агентам Company Wizard і Quick File. 29-річний українець Руслан Турковський, який 2019 року заснував Resalper Trading, відмовився дати коментар OCCRP.

Обсяги імпорту сирійських фосфатів до України зросли з трьох мільйонів доларів 2018 року до 15 мільйонів 2021-го, незважаючи на санкції, які країна запровадила проти “Будтрансгазу” і Тимченка. Більша частина морських поставок проходить через порт Ніка-Тера, що належить прокремлівському олігарху під санкціями Дмитру Фірташу.

Експерт із санкцій Айрін Кеньон, яка обіймає посаду директора з аналізу ризиків у консалтинговій компанії FiveBy Solutions, каже, що офшорні компанії часто використовують, коли хочуть приховати бенефіціара під санкціями.

“Навіть якщо формально все згідно із законом, ви все одно даєте криваві гроші режимам, які порушують права людини, і російським олігархам під санкціями”, – каже вона.

Український імпорт припинився після початку російського вторгнення, але в Європі купує сирійські фосфати не тільки вона.

Останніми роками провідним європейським покупцем стала Сербія. Серед місцевих імпортерів колишня косметична компанія Yufofarm. Згідно із сербським реєстром комерційних підприємств, 2021 року компанія імпортувала із Сирії товари на 26,9 мільйона доларів – які саме, там не вказано. У Yufofarm відмовилися від коментарів.

Yufofarm належить діловому партнеру Станко Поповича – його агропромислова компанія Elixir Group, яка також виробляє добрива, купила сирійські фосфати, імпортовані Yufofarm. Elixir Group – ексклюзивний постачальник фосфорної кислоти (її використовують у виробництві добрив і корму для тварин) для місцевої діяльності великого французького конгломерату Groupe Roullier.
Представник французької компанії повідомив, що вони “не використовують сирійські фосфати” і суворо дотримуються всіх санкцій.

Попович підтвердив, що купує сирійські фосфати ще з 70-х років, проте сказав журналістам, що весь його бізнес законний. “Ми не співпрацюємо із сирійськими компаніями у зв’язку з імпортом фосфатів або на будь-якій іншій підставі”, – сказав він.

“Якщо безпосередньо особа, у якої ви купуєте товар, не під санкціями, то і ви на безпечній відстані та санкції не порушуєте, – розповів OCCRP фахівець з морського права на умовах анонімності, оскільки йому заборонено спілкуватися з пресою. – Це торгова версія міжнародного відмивання грошей”.

Греція, вочевидь, перестала імпортувати сирійські фосфати після виходу матеріалу Politico у 2018 році. Однак OCCRP і партнери з’ясували, що ще щонайменше чотири країни ЄС – Італія, Болгарія, Іспанія та Польща – відновили закупівлю. Згідно з торговельними даними ЄС і ООН, Італія почала імпорт 2020 року, Болгарія 2021-го, а Іспанія і Польща – на початку цього року.

Багато поставок сирійських фосфатів потрапляють до Європи через Румунію. Більшу частину імпорту забезпечують дві близькосхідні компанії, які належать ліванському бізнесменові Афіфу Назіху Ауфу: еміратська Blue Gulf Trading і ліванська Medsea Trading. Він не відповів на запити про коментар.

В Італію сирійські фосфати імпортує місцевий виробник добрив Puccioni Spa. У компанії це підтвердили, але зазначили, що з сирійською владою справи ведуть через брокера і зі “Стройтрансгазом” не працюють.

У Болгарію сирійські фосфати імпортує невелика фірма Fertix EOOD, відкрита 2017 року. Керуючий директор Fertix Радостін Радев тісно пов’язаний із сільгоспіндустрією країни: він починав кар’єру в Agropolychim, одному з найбільших виробників добрив на Балканах.

Радев каже, що продав частину сирійських фосфатів EuroChem Agro Bulgaria – “дочці” Eurochem Group AG, яка пов’язана з російським мільярдером Андрієм Ігоровичем Мельниченком. Мельниченко, проти якого ЄС і США ввели санкції за підтримку війни в Україні, нещодавно вийшов із ради директорів компанії.

Схоже, що торгівля сирійськими фосфатами процвітає, незважаючи на численні політичні складнощі. Сергій Москаленко, директор “Дніпровського заводу мінеральних добрив” – української фірми, яка використовує сирійські фосфати, – розповів OCCRP, що вони керувалися практичними міркуваннями.

“Послухайте, нам треба їсти, – каже він. – Щоб добре харчуватися, ми повинні удобрювати ґрунт, а для цього нам необхідно купувати сировину. На жаль, за нею доводиться звертатися до… – він задумався. – Ми купуємо те, що нам пропонують”.

Над матеріалом також працювали Єва Константарас (Lighthouse Reports), Хала Насреддін (Daraj), Адам Шамседдін (Al Jadeed TV), Ерве Шамбоньєр (Le Telegramme), Ахмад Хадж Хамдо, Айман Макіе та Ахмад Обайд (SIRAJ).