Місяцями без світла, під щоденними обстрілами: на що росіяни перетворили життя цивільних на Херсонщині

Херсонська область щодня страждає від російських обстрілів. Через це уряд ухвалив рішення про примусову евакуацію сімей з дітьми з 23 населених пунктів, що розташовані вздовж правого берега Дніпра. На сьогодні вдалося вивезти вже 453 дитини, та майже стільки ж – досі залишаються жити у щоденній небезпеці. Внаслідок ворожих атак місцеві жителі подекуди місяцями залишаються без електроенергії, втрачають рідних, а хтось – справу свого життя. У репортажі Nikcenter – про те, як виживають цивільні у звільненому регіоні під постійними атаками. 

«Ми збиралися евакуюватися, але дружину вбили раніше»

Комишани – селище на правому березі Дніпра, розташоване у 14 кілометрах від обласного центру. Російська окупація, а після – страшна повінь внаслідок підриву греблі Каховської ГЕС. Тепер – постійні обстріли. Місцеві жителі по-повній відчули на собі, що таке «руський мир».

Попри постійну небезпеку, у Комишанах залишаються люди і навіть діти. Місцеві організували такий собі волонтерський пункт: збирають продукти харчування, медикаменти, інвалідні візки, які привозять волонтери.

“Багато людей хворіє, смертність підвищилася. Не лише від обстрілів. Інсульти, інфаркти. Хто вмирає, а хто залишається інвалідом”, – розповідає місцева жителька Людмила.

Вона опікується волонтерським пунктом. Отримавши гуманітарну допомогу, розносить її тим, хто потребує. Допомагають Людмилі ще двоє місцевих – Віктор та Григорій.

Віктор – місцевий вчитель фізкультури та захисту України. Уроки зі своїми учнями проводить онлайн, а у вільний час волонтерить. Розвантажує гуманітарну допомогу, розвозить її до людей.

Чоловік розповідає: зараз його діти перебувають у дитячому таборі на гірськолижному курорті в Яремче. Їх евакуювали. Дружина поки залишається у Комишанах. Сам чоловік, говорить, ще не визначився: евакуюватися з рідного села чи залишитися, щоб допомагати іншим.

«Колега» Віктора по волонтерству Григорій на запитання щодо своєї сім’ї мовчить та зі сльозами на очах виходить. Людмила розповіла журналістам, що три дні тому Григорій втратив дружину. Після десятихвилинної паузи чоловік повертається, закурює та розповідає про загибель дружини. 

«Ми збиралися евакуюватися. Я якраз закінчував справи, щоб виїхати. Подзвонила сусідка. Сказала, що в мій будинок прилетіло. Дружина змогла вибратися і поранена уламками дісталася до сусідки, аби попросити про допомогу. Там і померла. Сусідка навіть швидку не встигла викликати”, – розповів Григорій.

Про свої плани чоловік говорити не став. В нього їх тепер немає.

«Найдовше не було світла місяць. Коли в тебе 10 дітей, це – страшно»

За підрахунками голови Херсонської обласної військової адміністрації Олександра Прокудіна, на правобережній Херсонщині досі залишаються родини із 345 дітьми. Незважаючи на те, що, як евакуація, так і житло у безпеці для таких родин безкоштовні, виїжджати з-під обстрілів готові не всі. 

Досі залишається у Комишанах багатодітна родина волонтера Михайла. Разом із дружиною Віолеттою вони виховують десятьох дітей. Народилися, виросли та одружилися вони у Камишанах. Разом пережили окупацію, потоп та досі переживають щоденні обстріли.

«Коли почалася війна, чоловік мене запитав, що ми робитимемо. Будемо їхати чи залишимось. Я відмовилася їхати без батьків, а їх умовити на від’їзд так і не вдалося», – пояснює багатодітна мати. 

Відтак, велика родина вирішила залишатися вдома. В окупації Віолетта народила молодшу дитину. Найменшому сину – 1,5 роки, а старшій дочці – 15.

«Спочатку діти хотіли виїхати, а зараз змирилися», – говорить Віолетта. 

Поки мати з батьком волонтерять, їхня старша донька готує їжу і няньчить  молодших. Навчаються діти онлайн, коли є світло та інтернет. Але це буває не завжди.

«Найдовше у нас не було світла місяць. Коли в тебе 10 дітей, це – страшно. Я і зараз, коли чую обстріли, одразу біжу ставити прання, адже невідомо, коли вдасться випрати наступного разу”, – розповідає багатодітна мати.

Наявність світла та інтернету в Комишанах завжди залежить від обстрілів. Ремонтні роботи можуть тривати як день, так і місяць. Залежить від масштабу пошкоджень. 

Крім проблем із освітою, у дітей – дефіцит спілкування. Жодних гуртків чи розваг для дітей у селищі немає. Решту дітей евакуюють. 

«Це звучить безглуздо, але ми звикли. Діти теж звикли. Якось до нас у город прилетіла міна і 11-річна дочка Аделіна це бачила. Спочатку вона злякалася і плакала. Тепер під час обстрілів дитина молиться», — розповідає Михайло.

Чоловік вірить, що від обстрілів його родину врятує Бог. Свій обов’язок під час війни він бачить у допомозі тим, хто залишився і потребує підтримки. 

З однієї війни на іншу

Місцевий пасічник Франц Петрович у своїй оселі в Комишанах має невелике бомбосховище. Там він зберігає гуманітарну допомогу. Господареві будинку 66 років, у нього 8 дітей, 32 онука та 1 правнучка. І дуже нелегка доля.

«Я народився в Магадані, в Сталінських таборах. Мій дід там відбував свій термін. Подорослішавши, я одружився і переїхав до своєї дружини в Таджикистан. Там ми прожили до 97-го року. Виїхати довелося через війну. Тоді людей селами вирізали. Ми бігли. І обрали найбезпечнішу, на наш погляд, країну – Україну”, – розповідає чоловік.

Родина обжилася: мала власний будинок, господарство та пасіку. Все змінила повномасштабна війна. Діти та онуки Франка Петровича виїхали до Європи з небезпечної Херсонщини. Чоловік же вирішив залишитися.

«Я втомився шукати собі нову батьківщину. І нікуди більше не поїду. Поки можу тут допомагати людям. Все буде добре», – ділиться чоловік. 

Шкодує тільки, що втратив майже всіх бджіл під час окупації. З 40 вуликів, говорить, вдалося врятувати лише 9. Інші – померли з голоду.

«Раніше я переміщував вулики. За сезонами вивозив у сприятливі для них місця, щоб бджоли могли харчуватися і розмножуватися. Коли ми були під окупацією, росіяни мені заборонили переміщати бджіл. Говорили, що ми не зможемо перевірити, що ви там возите. Сперечатися з озброєними людьми небезпечно», – пояснює Франц Петрович.

«Від волонтерів до волонтерів»

Жителі Комишан постійно потребують допомоги волонтерів. Сюди привозять одяг, медикаменти, їжу. Директор ГО «Сімейний Клуб» Павло Мурашенко розповідає: опікується селищем з червня 2023 року.

«Після аварії на Каховській ГЕС ми, як і багато волонтерів, возили до Херсона і області їжу, воду та іншу необхідну людям допомогу. У соцмережах до нас звернулася мешканка Комишан, їх теж затопило. Ми відгукнулися на заклик про допомогу і з тих пір і «опікуємось» ними», – говорить Павло.

У перший місяць після трагедії на Каховській ГЕС волонтери возили в селище і воду, адже місцева вода стала непридатною для вживання. Однак пізніше вирішили, що це не рентабельно. Тоді волонтери встановили водоочисну систему в одному з «пунктів незламаності». Тепер жителі Комишан та сусідніх сіл можуть набирати чисту воду завжди та в будь-якій кількості.

У Комишанах волонтери не влаштовують роздачу гуманітарної допомоги, а залишають її у надійних місцях. 

«Росіяни обстрілюють місця скупчення людей. Тому ми знайшли місцевих, які хочуть допомагати своїм, та залишаємо все у них. А вони вже самостійно роздають мешканцям», – говорить волонтер Павло.

До повномасштабного вторгнення населення Комишан складало близько семи тисяч осіб. Хоча більшість місцевих поїхали, наважуються залишити рідні оселі далеко не всі. Когось вдома тримають родичі, когось зупиняє невідомість і думка, що вони нікому не потрібні.

Та навіть після звільнення села, росіяни досі не залишають місцевих жителів, які вже пережили чимало випробувань, у спокої, щоденно обстрілюючи мирні населені пункти. 

Альона Соломонова, фото автора