Телеканал «Таврія»: солдати та офіцери ворожого інформаційного фронту. Хто вони?

Шахрай з насиченим кримінальним минулим, вихідець із Закарпаття з антиукраїнською позицією, колишні чиновники, журналісти та кримські колаборанти. Всіх цих людей обʼєднує спільне місце роботи – телерадіокомпанія «Таврія», створена для виготовлення і поширення російської пропаганди, а також – недостовірних відомостей про життя на тимчасово окупованій Херсонщині. Nikcenter встановив, хто стоїть за розповсюдженням людожерських російських наративів і фейків про окупацію півдня України, та дослідив їхні біографії. 

«Таврія» під опікою друга Пригожина

«Таврія» – найбільше і найодіозніше пропагандистське медіа, створене російськими окупантами в Херсонській області влітку 2022 року. Телерадіокомпанію відкрили в рамках підготовки до фейкового «референдуму про приєднання Херсонської області до РФ». А в жовтні того ж року під тиском успішного наступу ЗСУ, внаслідок якого був визволений обласний центр, пропагандисти втекли на територію Херсонщини, розташовану на лівобережжі Дніпра. Відтоді «Таврія» працює у Генічеську.

Від самого початку своєї роботи «Таврія» розповсюджує агресивну антиукраїнську пропаганду, звинувачуючи ЗСУ в «обстрілах мирних населених пунктів», порівнюючи Україну і гітлерівську Німеччину та позиціонуючи російських окупантів як «визволителів» і «рятівників». 

Під час влаштованого окупантами фейкового «референдуму», який проводився у вересні 2022 року на «Таврії» виходили сюжети, де «референдум», який насправді проігнорувала більшість мешканців області, називали «народним волевиявленням». Пропагандистські матеріали свідчили про нібито «величезну кількість людей» на «виборчих дільницях», а їхні автори стверджували, що «приєднання Херсонщини до РФ відповідає вимогам статуту ООН і нормам міжнародного права».     

Створенням «Таврії» опікувався Олександр Малькевич – російський пропагандист, людина з близького оточення військового злочинця Євгена Пригожина. Після невдалої спроби заколоту Пригожина у Росії Малькевич, на відміну від багатьох соратників очільника ПВК Вагнера, не втратив своїх позицій. Він і зараз є одним з найвпливовіших російських пропагандистів. Нещодавно Малькевич брав участь у проведеному в Москві під патронатом Кремля «першому форумі ветеранів спеціальної воєнної операції «Справедливість. Турбота. Повага». Був модератором секції, де йшлося про поширення російської пропаганди на окупованих територіях, зокрема, про виховання там дітей в імперському дусі. 

В серпні 2022 року директором ТРК «Таврія» став Ісмаїл Абулаєв, який називає себе Володимиром. У минулому він – директор телекомпанії «Оплот ТВ», створеної в Донецьку в 2014 році під час російської окупації міста на вкраденій технічній базі кількох місцевих телеканалів.

Шахрай-мандрівник

Посаду шеф-редактора пропагандистської «Таврії» Сергія Сабліна на телеканалі не дуже афішують. У цій якості Саблін згадується в титрах лише в одному з сюжетів, хоча з’являвся у кадрі неодноразово.

На Херсонщині людина, відома як Сергій Саблін, з’явилася навесні 2022 року, а 2 квітня 2023-го датований останній матеріал цього автора на сайті URA.RU, воєнкором якого він був з листопада 2022 року.

Сергій Саблін – не справжні ім’я та прізвище уродженця російського Далекого Сходу. За паспортом шеф-редактор «Таврії» – Євген Мілованов, що він приховує. 

Прізвище Мілованова згадується в рішенні Ленінського районного суду міста Владивостока від 17 серпня 2017 року. У документі йдеться про те, що Євген Мілованов вступив до Російського географічного товариства під псевдонімом Сергій Саблін. Тоді Мілованов/Саблін звертався до суду з позовом про поновлення членства в товаристві, якого його позбавили, коли стало відомо, що чоловік використовував цей статус для шахрайських дій.

В російських медіа є чимало публікацій про Мілованова/Сабліна. Там, де чоловік згадується під вигаданим прізвищем, йдеться про нього як про журналіста, мандрівника, фотографа, володаря професійних нагород. На публічних заходах чоловік також представлявся як Сергій Саблін. 

Як зʼясував Nikcenter, приховувати власну особистість пропагандист мав вагомі підстави. Його справжні імʼя і прізвище – Євген Мілованов – згадуються у кількох судових процесах щодо кримінальних справ від 1998, 2000 та 2004 років, інформацію про які можна знайти в російських джерелах. 

У 2016 році було порушено чергову кримінальну справу стосовно Євгена Мілованова, а 14 листопада 2016 року – засуджено Артемівським міським судом Приморського краю за ч.2 ст.159 КК РФ (Шахрайство, вчинене групою осіб). Вирок: 1 рік 9 місяців умовно із випробувальним терміном у 2,5 роки. Свою роль у пом’якшенні покарання відіграли неповнолітня дитина та непрацездатна мати, які тоді перебували на утриманні Мілованова. А також – позитивна характеристика від Приморського крайового відділення Всеросійської громадської організації «Російське географічне товариство».

Вирок не оскаржувався і набув законної сили 25 листопада 2016 року. А пізніше з’ясувалося, що характеристика, надана Міловановим до Артемівського міського суду, була підроблена ним самим.

Псевдонім Сергій Саблін пропагандист використовує для публічної діяльності. А своїм жертвам представлявся, як писали російські медіа, Євгеном Ланським, Олександром Санніковим або Геннадієм Обидєнним.

Як пишуть в російських медіа, Мілованов вчиняв: квартирне шахрайство, махінації з авторськими правами, фізичний та емоційний тиск на людей. Також на його рахунку не виконані, але оплачені замовниками договори на виробництво телевізійних програм та видурювання грошей під обіцянку прийому до Російського географічного товариства.

Згідно з російськими реєстрами, Євген Мілованов був індивідуальним підприємцем, а також – засновником ТОВ «Моя планета продакшн». У різний час він працював у онлайн-виданнях на Далекому Сході.

В зону бойових дій і на окуповані українські території Мілованов/Саблін відправився, скоріше за все, аби додати в біографію «героїчності».

«Від початку бойових дій на Донбасі події в Україні стали «магнітом» для багатьох росіян з темним, а то й відверто кримінальним минулим, – каже політолог Сергій Данилов. – Вони їдуть в зону бойових дій і на окуповані території, бо вважають, що «війна все спише», і вони повернуться додому вже не сумнівними й токсичними особами, а «героями», отримавши відповідні бонуси у вигляді іншого ставлення до себе, кар’єрних перспектив, тощо».   

Зрадниці України на варті пропаганди 

Ганна Коробова, головна редакторка ТРК «Таврія», – єдина представниця херсонської медіа-спільноти, яка працює в керівництві пропагандистського медіа. Вона – колишня співробітниця Херсонського обласного телеканалу «Скіфія», а потім – філії ПАТ НСТУ «Регіональна дирекція UA:ХЕРСОН».

У 2019 році вона була змушена звільнитися звідти після публікацій у місцевих медіа про те, що її мати, співачка, Народна артистка України Наталія Лелеко, після окупації Криму відвідувала півострів для участі в музичному фестивалі «Бархатный сезон», який проводився за підтримки фонду «Русский мир».

Фестиваль з такою ж назвою і тими ж організаторами проводився до 2019 року і в Херсоні. Його активно висвітлювала Ганна Коробова. Відвідувала вона разом з матір’ю і окупований Крим.

«Коробова звільнилася з державного телебачення у 2019 році, – розповідає херсонський журналіст Рустам Авдєєв, автор циклу публікацій про провайдерів «руського миру» в Херсоні. – Коли я робив ці матеріали, був здивований тим, що така людина як Коробова працювала в українському ЗМІ. Я дивився її сторінку в соцмережі «Вконтакте», де вона тиражувала російську пропаганду: писала про «вбивства українськими військовими дітей на Донбасі» та інше в такому ж дусі. Вона завжди декларувала антиукраїнські погляди, але це чомусь терпіли на державному телебаченні».

Після звільнення з UA:ХЕРСОН Ганна Коробова працевлаштувалася в місцеву телекомпанію «ВТВ+», яка під час окупації Херсона стала першим і єдиним місцевим медіа, яке пішло на співпрацю з росіянами. Влітку 2022 року Коробова стала співробітницею ТРК «Таврія».

Продовжила вона пропагандистську роботу і після втечі на досі окуповану росіянами лівобережну частину Херсонщини і в березні 2023 року супроводжувала херсонських школярів під час поїздки в Білорусь.

У червні 2023 року Ганна Коробова отримала від СБУ підозру в колабораціонізмі.

Компанію у роботі на людожерську російську пропаганду Коробовій склала Юлія Сипко – херсонська колаборантка, яка до окупації працювала в Херсонській ОДА. Нинішня програмна директорка ТРК «Таврія» раніше обіймала посаду завідувачки лабораторії з питань удосконалення підготовки кадрів державної служби та місцевого самоврядування Херсонського обласного центру перепідготовки та підвищення кваліфікації. Колабораційна діяльність жінки стала несподіванкою для її колег.

«Ми спілкувалися з Юлею виключно з робочих питань, – каже директор Центру Сергій Бєлорусов. – Після окупації Херсона спілкування припинилося, бо я виїхав на неокуповану частину України, а вона залишилася в місті. Я не знаю, чому вона пішла на співпрацю з росіянами. Раніше не чув від неї нічого проросійського».

Згідно з документами СБУ, Юлія Сипко почала працювати на телеканалі «Таврія» від початку його створення. Зараз же 47-річна колаборантка не лише має керівну посаду в прокремлівському медіа, а є потенційним кандидатом від партії «Єдина Росія» для участі в запланованих на вересень 2023 року фейкових виборів в окупаційні «місцеві органи влади» Херсонської області. За результатами проведеного в травні «праймерізу», Сипко зайняла третє місце з відданими за неї, як стверджують окупанти, 3516 голосами.

Також Сипко нагороджена російською медаллю «За відвагу». Так окупанти віддячили їй за участь в кривавому пропагандистському шоу: 20 жовтня 2022 року співробітників телеканалу повезли в евакуацію вночі разом з військовими окупаційної армії, і на переправі біля Антонівського мосту пропагандисти потрапили під удар ЗСУ.

Сипко – ведуча програми «Польова пошта», яка виходить на телеканалі «Таврія» щотижнево. Мета програми – створення героїчного образу російської загарбницької армії та одночасна демонізація українців. Окупацію українських територій у програмі висвітлюють як «визволення». 

Кримські колаборанти-пропагандисти

Посада директора «автономної некомерційної організації Херсонської області «Телерадіокомпанія «Таврія» дісталася Євгену Глотову – кримчанину, який в 2014 році активно підтримав російську окупацію півострова.

Глотов працював заступником директора одіозного пропагандистського медіа «NewsFront», власником якого є відомий кримський колаборант Костянтин Книрік. Через цю посаду Глотов потрапив під санкції України, Великої Британії, США, Канади, Австралії та Нової Зеландії.

Глотов і Книрік пов’язані не лише через «NewsFront». Вони вказані серед засновників ТОВ «Креативне агентство «Студмедіа»: Глотов – від створення у 2015 року, Книрік увійшов до складу засновників у 2017-му. Також у 2019 році Глотов балотувався на «виборах» до нелегітимного парламенту Криму від російської партії «Родіна», Кримське регіональне відділення якої очолює Книрік.

Працюють вони разом і на Херсонщині, де Костянтин Книрік очолює Херсонське обласне відділення організації «Опора России». Ця організація і ТРК «Таврія» мають спільну юридичну адресу – м. Генічеськ, вул. Центральна, 5.

На теперішній посаді Євген Глотов максимально уникає публічності, чого не було помітно за ним раніше. У 2006 році тоді 19-річний студент факультету ветеринарної медицини Кримського агротехнологічного університету і голова студентської ради цього вишу Євген Глотов став головою студентського самоврядування аграрних вузів і коледжів України. Він був наймолодшим серед усіх, хто отримував цю посаду, і керував громадським рухом, який об’єднував близько 250 тисяч людей.

На 2014 рік Євген Глотов був аспірантом, автором та співавтором кількох наукових праць, а також – співавтором запатентованого винаходу «Спосіб визначення активності мієлопероксидази нейтрофілів у мазках крові тварин».

Ймовірно, саме завдяки Глотову в Херсоні опинився ще один кримський колаборант Сергій Кочнєв, який займає посаду шеф-редактора авторських програм ТРК «Таврія». Вони обидва з 2016 по 2021-й значилися серед засновників Кримської регіональної організації загальноросійської громадської організації «Российский союз молодежи».

На ТРК «Таврія» Сергій Кочнев прийшов приблизно в один час з Євгеном Глотовим – у березні або на початку квітня 2023 року. До того Кочнєв працював на підконтрольному окупаційній владі «Радіо Крим», де навіть отримав відзнаку в номінації «Журналіст року: радіо» IX щорічної премії «Журналіст року – 2022», організованої окупаційним міністерством внутрішньої політики, інформації та зв’язку Республіки Крим.

На «Таврії» Кочнєв іноді працює в кадрі. Зокрема, він взяв інтерв’ю в окупаційного «виконуючого обов’язки губернатора Херсонської області» Володимира Сальдо. А 14 липня пропагандист «засвітився» в сюжеті про суботник в окупованому місті Олешки, де сказав, що вважає своїм основним завданням «відбиватися від брехливої української пропаганди».

Політолог-«невидимка» 

Згадування справжніх імені та прізвища співробітника ТРК «Таврія» Костянтина Мочара саме як людини, яка має відношення до херсонського пропагандистського медіа, в мережі зустрічається лише двічі. Обидва рази – у зв’язку з обстрілами ЗСУ переправи біля Антонівського мосту 20 жовтня 2022 року, під який потрапили пропагандисти.

Одного разу в повідомленні російського «РИА Новости» Костянтин Мочар був названий серед поранених під час цього обстрілу співробітників телеканалу. Другий раз його згадав тодішній окупаційний «заступник глави адміністрації Херсонської області» Кирило Стремоусов, коментуючи той же обстріл.

Але сам Мочар в титрах своїх програм вказаний під псевдонімом «Юрій Руснак». Пропагандист жодного разу в соцмережах чи інших пабліках не згадав, що є співробітником «Таврії».

Можливо, причина такої скритності – походження Мочара, який народився в селищі Дубове Тячівського району Закарпатської області. З 1995 року Мочар живе в Росії, а з 2000-го є громадянином країни-агресора, проте неодноразово відвідував Україну. Можна припустити, що Мочар, ставши телепропагандистом, використовує псевдонім, щоб приховувати цю свою іпостась від українських родичів та знайомих.

На ТРК «Таврія» Мочар, судячи з його дописів у соцмережах і пабліках, почав працювати 18 серпня 2022 року. І там, де він фігурує під справжніми іменем і прізвищем, пише про цю подію, не називаючи місце роботи: «З 18 серпня 2022 року знову на журналістській роботі» або «Журналіст, політичний оглядач в одній з компаній».

До роботи на пропагандистській «Таврії» Костянтин Мочар був хоч і маловідомою, але публічною людиною. Живучи в Росії, він позиціонував себе як науковця-політолога, писав і оприлюднював статті. З 2018 року активно веде блог на російському ресурсі «КОНТ | Платформа для социальной журналистики». Також брав участь у ток-шоу, які виходили на російському телебаченні або транслювалися на різних відео-хостингах.  

Переважна більшість дописів і висловлювань Мочара витримана в дусі агресивної антиукраїнської пропаганди, за що у 2021 році стосовно нього було порушене кримінальне провадження за ч.1 ст.110 Кримінального Кодексу України: «Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій».

Костянтин Мочар – член експертної ради російського громадського руху «Сильна Росія». Під псевдонімом Юрій Руснак він в одну із своїх програм запросив іншого експерта руху «Сильная Россия» – Марка Бернардіні – російського пропагандиста італійського походження.

На ТРК «Таврія» Мочар/Руснак значиться як «політичний оглядач». Він веде аналітичні програми «Гостра тема» і «Херсон Live». Кожна з цих програм – щедра порція агресивної антиукраїнської пропаганди, а також – дуже грубих підтасувань та маніпуляцій.

Наприклад, в одній із своїх програм «оглядач» називає закарпатських русинів, до яких відносить і себе, «субетносом російського народу». Мочар-«Руснак» часто запрошує в свої програми гостей, здебільшого – людей з радикальною антиукраїнською позицією.

Власне, таку ж позицію він декларує і сам. А ще дуже ображається, коли його називають українцем.

Дві «Таврії» 

Згідно з даними російського реєстру юридичних осіб, на тимчасово окупованій Херсонщині зареєстровано дві ТРК «Таврія»: «державне унітарне підприємство», зареєстроване 15 червня 2022 року з юридичною адресою в Херсоні, і «автономна некомерційна організація Херсонської області «Телерадіокомпанія «Таврія», зареєстрована 22 березня 2023 року з юридичною адресою в місті Генічеську.

«Державне унітарне підприємство «Херсонська обласна телерадіокомпанія «Таврія» очолює Ісмаїл Абдулаєв. Директором «автономної некомерційної організації Херсонської області «Телерадіокомпанія «Таврія» значиться Євген Глотов.

На думку Сергія Данилова, херсонського політолога, який досліджує життя на окупованій частині області, мета «клонування» пропагандистського медіа – отримання грошей із непрозорих джерел.

«Згідно з російським законодавством, «державне унітарне підприємство» – організаційно-правова форма суб’єкта господарювання, яка передбачає чимало обмежень в діяльності, а також – підконтрольність і прозорість підприємства перед російськими контролюючими структурами. А це несумісно з діяльністю на окупованій території, де панують хаос і беззаконня. Окупанти могли б і сфальсифікувати роботу підприємства, щоб ззовні все виглядало пристойно. Але навіщо їм цей зайвий клопіт?», – каже Данилов.

Політолог вважає, що «державне унітарне підприємство» росіяни створили під час окупації Херсона нашвидкуруч, не замислюючись над тим, що потім матимуть проблеми в процесі діяльності.

«Вже в Генічеську окупанти створили ще одне ТРК «Таврія» в статусі «автономна некомерційна організація», скоріше за все для того, щоб під виглядом пожертв отримувати фінансування з непрозорих джерел – так званий «чорний нал», – каже Сергій Данилов.

«Державне унітарне підприємство «Херсонська обласна телерадіокомпанія «Таврія» існує лише формально, в російських реєстрах навіть не вказані види його діяльності. Натомість у «автономної некомерційної організації Херсонської області «Телерадіокомпанія «Таврія», згідно з реєстрами, – 15 видів діяльності, з яких основний – «Діяльність у сфері телевізійного мовлення».

ТРК «Таврія» підконтрольна окупаційній владі Херсонської області. Але на сайті федерального казначейства РФ, а також на інших російських ресурсах, де містяться відомості про отримувачів бюджетного фінансування і учасників держзакупівель, на кінець липня 2023 року немає згадок про жодну з «Таврій», що може бути підтвердженням їхнього фінансування з непрозорих джерел.        

Російська пропаганда – це не лише добре відомі постаті на кшталт Дмитра Кисельова, Володимира Соловйова або Ольги Скабєєвої. Це ще й великаа кількість людей, які розповсюджують ворожу дезінформацію і маніпуляції на окупованих українських територіях. Це – і громадяни РФ, і місцеві колаборанти, які не менш небезпечні та винні в агресії проти мирних людей, ніж озброєні російські військові. 

«Вплив російської пропаганди на мешканців окупованої частини не можна недооцінювати, – говорить член правління Херсонської обласної організації Національної спілки журналістів України Дементій Білий. – Засоби пропаганди не менш шкідливі, ніж військові засоби ураження. Особливості російської пропаганди на окупованих територіях – її масованість і безальтернативність. Головна мета пропагандистів – зруйнувати у людей критичне мислення. Людину, позбавлену критичного мислення, можна за допомогою «правильного підходу» спонукати зробити будь-які страшні речі. Тому російські пропагандисти повинні відповісти за свої злочини нарівні із воєнними злочинцями». 

Згадані в цьому розслідуванні співробітники ТРК “Таврія” – лише частина колективу пропагандистського медіа, створеного російськими окупантами на Херсонщині. В наступних публікаціях ми розповімо і про інших “солдат” і “офіцерів” інформаційної війни.

Автор: Ірина Паршина. Матеріал підготовлений за участі В’ячеслава Гусакова