Гроші на оборону: як у Миколаївській області фінансують добровольчі формування

На початку повномасштабного російського вторгнення добровольці, які об’єдналися для захисту своїх населених пунктів, відіграли важливу роль в обороні Миколаївщини. Хтось із них  ішов у бій голіруч, хтось – маючи лише «коктейлі Молотова» чи мисливську зброю. Центр журналістських розслідувань проаналізував, як за час великої війни громади Миколаївської області фінансували свої добровольчі формування та забезпечували їхні потреби. 

На захисті села 

Село Калинівка розташоване в дванадцяти кілометрах від Миколаєва. Наприкінці лютого, коли російські окупанти намагалися прорватись у місто, Калинівка стояла на лінії оборони. 

Добровольці тут з’явилися з перших днів. Кілька місцевих жителів почали допомагати військовим: облаштовували укріплення, доправляли поранених солдатів до лікарні, прибирали залишки збитої і спаленої техніки. У перші дні березня, коли добровольцям вдалося дістати зброю, – долучилися до оборони Баштанки, куди вже намагався зайти ворог. 

Чоловіки, які не мали бойового досвіду, разом із розвідниками та вже легендарними баштанськими мисливцями, взяли в полон двох російських військових. Ще кількох – ліквідували: чекаючи на підмогу, один із них не здавався та погрожував підірвати гранату. 

Ворог, який вів бої за Баштанку, кілька разів підходив до Калинівки. Щоразу захищати рідне село виходили і місцеві добровольці, маючи з собою кілька ящиків «коктейлів Молотова», автомати і мисливську зброю. В один із таких днів було підірвано калинівський міст разом із російським танком, аби заблокувати проїзд колоні ворожої техніки. 

Згодом, коли ворога вдалося відкинути далі від Миколаєва, місцеві жителі утворили добровільне формування територіальної громади – Калинівське ДФТГ. Добровольці патрулюють село, брали участь у зачистках диверсійних груп, розчищали територію населеного пункту від збитої і знищеної ворожої техніки. Вони ж розвантажують, розвозять та видають гуманітарну допомогу місцевим жителям. Все це вони роблять за власний кошт, адже територіальна громада жодного разу не допомогла їм фінансово. 

«Купляли за свої кошти, у кого були якісь гроші. І за кошти людей, які нас підтримували, вірили в нас, допомагали фінансово, хто скільки міг. Навіть халтуру якусь запропонували. Ми працювали там всі разом, аби заробити гроші на обмундирування, на футболки, на брюки, на куртки. А пальне – зі своїх кишень. Потім уже сказали, що ніби зайшли гроші на ДФТГ. І під кінець травня нам сказали, що буде пальне, буде на чому їздити і вже не будемо свої гроші вкладати. Але так з того моменту грошей і не було», – розповідає доброволець Сергій. 

Частково закрити потреби ДФТГ, зокрема придбання форми, вдалося завдяки пожертвам місцевих жителів та бізнесу. Волонтери надали кілька бронежилетів та аптечки, також допомогли із пошиттям плитоносок. 

Кошти є, але не для добровольців

Наприкінці травня Воскресенська селищна рада – центральна в ОТГ, до складу якої входить Калинівка, прийняла цільову програму. Вона передбачала фінансування потреб добровольчих формувань до жовтня, однак за цей період кожен боєць ДФТГ отримав лише одноразову виплату. 500 грн у якості «допомоги» на пальне – все, чим місцева влада змогла підтримати своїх захисників. Хоча, згідно програми, щомісячно на ці потреби мали виділяти 68600 грн. 

Витрати, враховуючи, що практично всі члени формування втратили роботу з початком війни, сильно вдарили по кишенях добровольців. 

«У нас зона бойових дій. Повністю була потреба в обмундируванні, бронежилетів немає і досі. Хто що міг, той сам собі щось діставав, десь метал якийсь. Я особисто сам купив плитоноску, а метал знайшов, перевірили, щоб він не прострілювався. Вирізав пластини. Важке, правда, але що робити?», – розповідає Сергій. 

Із початком війни добровольчі формування з’явилися в усіх населених пунктах громади. Однак через відсутність фінансування та будь-якої підтримки з боку влади одне із них – Михайло-Ларинське – взагалі розпалося. Хтось із бійців цього формування вступив до лав ЗСУ, хтось – пішов до ДФТГ в сусідній Пересадівці. Центр журналістських розслідувань звернувся із запитом до Воскресенської селищної ради. Нас цікавило, чому бійці, які захищають рідні села та їхніх мешканців, не отримують підтримки, хоча кошти на це були виділені. Загалом, згідно рішення сесії Воскресенської селищної ради, на допомогу добровольчим формуванням у бюджеті заклали 343 тис. грн. 

Однак секретарка сільради Тетяна Білозір відмовила Центру в доступі до інформації, оскільки вважає, що розголошувати її під час воєнного стану не можна. Чиновниця навіть звернулася до правоохоронних органів, аби вони перевірили, чому ми цікавимось інформацією про розпорядження коштами платників податків. 

Аналогічні запити журналісти Центру направили загалом до 35 населених пунктів Миколаївської області. Виявилося, що не фінансують добровольчі формування не лише у Воскресенській громаді. 

Сусідня Первомайська селищна рада, згідно відповіді на запит, не приймала цільової програми для підтримки ДФТГ, та не надавала йому фінансування. І це не дивно, адже керує радою Сергій Розсоха – офіційно підозрюваний у державній зраді. За даними слідства, чиновник у березні, коли Первомайське та Білозірку окупували ворожі війська, добровільно пішов на співпрацю з ними. Зокрема, він закликав місцевих жителів не чинити збройного опору росіянам, забороняв спорудження блокпосту та гостинно розмістив загарбників у приміщенні місцевої школи. Незважаючи на це, підозрюваний вийшов із СІЗО під домашній арешт та навіть продовжив керувати громадою. 

Аналогічна ситуація із фінансуванням ДФТГ і в Нечаянській сільській раді. Там не приймали програми підтримки добровольчих формувань та не фінансували їх. 

Оборонці міст 

На початку вторгнення жорстокі бої точилися у кількох містах Миколаївської області. До їхнього захисту долучилися добровольці та тероборона. Серед них були не тільки місцеві мешканці, а й члени ДФТГ із сусідніх сіл і містечок, де переважну більшість становили мисливці.

Важкою була битва за Баштанку. У місті та на його околицях опинилося близько 300 одиниць ворожої техніки у супроводі понад пів тисячі окупантів. У місцевих проти цього були лише мисливська зброя, “коктейлі Молотова” та трохи гранат. Незважаючи на це, просування загарбників на Кривий Ріг вдалося зупинити, а завдяки авіації – знищити чимало ворожих машин. 

Про провідну роль добровольців, які до приходу ЗСУ вийшли проти ворога, Центру в квітні розповідав депутат Миколаївської обласної ради Віталій Гормерський. 

«Ми взяли зброю і пішли. Мисливці підтягнулися з рушницями. Вони з одного боку, ми з іншого. Тут була техніка (російська – Ред.) яка хочеш. І танки, і БТРи. І «тигри» ці», – пригадує він. 

Баштанська громада вирішила підтримати своїх захисників з добровольчих формувань, яким за законом не зобов’язані видавати зарплату, одноразовою матеріальною допомогою. За липень-серпень на це витратили 157 тис. грн із місцевого бюджету. Однак закупівлі матеріального забезпечення чи захисту за рахунок бюджету громади не було.

Чимало сіл Баштанського району і зараз залишаються під постійними обстрілами, на якісь рашисти можуть знову відновити наступ. А деякі – ще потрібно повернути з-під окупації. На потреби оборонців районна рада закупила господарських матеріалів та засобів гігієни на 54 тис. грн. У місцеві громади розподілили 1,4 млн грн субвенції на покращення матеріально-технічного забезпечення районного батальйону тероборони. 

У перші дні березня штурм росіян пережив і Вознесенськ. Ворожі колони танків, БТРів та артилерії відбивали невеликі групи ЗСУ, тероборони та добровольців. В “арсеналі” наших захисників були лише автомати, реактивні гранати та “Джавеліни”. Обороняючи місто від близько 400 окупантів, за деякими даними, загинули понад 10 добровольців. Кілька з них намагалися затримати ворожих мінометників, маючи лише автомати “Калашникова”. 

Вознесенська міська рада передбачила фінансування територіальної оборони. До 2026 року на відповідну програму заклали 100 млн грн із місцевого бюджету. Однак на ДФТГ міської громади кошти ще не виділяли. У відповіді на запит в мерії повідомили, що для цього необхідне обґрунтоване звернення командира військової частини, за якою закріплене їхнє добровольче формування. Немає інформації про виділення грошей із місцевого бюджету на потреби бійців ДФТГ, які брали участь у боях, і на порталі використання публічних коштів. 

Зараз лінія фронту пролягає на відстані близько 70 км від Вознесенського району. Та це не означає, що у місцевих добровольців немає потреб. Так, за рахунок районного бюджету для тероборони закупилися господарськими матеріалами, “лісом” та автомобільними запчастинами на 6,8 млн грн. В разі чого, членам добровольчого формування, схоже, знову доведеться самотужки шукати бронежилети та інші засоби захисту.

Підтримка захисників

Починаючи з червня 2022 року, добровольці з ДФТГ не просто підтримують порядок в своїх населених пунктах та в разі наступу росіян обороняють їх. Тепер за рішенням Головнокомандувача ЗСУ добровольчі формування можуть направляти до районів ведення бойових дій в будь-якому місці. Тож навіть якщо у громадах більш-менш спокійно, потреба в амуніції та матеріальному забезпеченні добровольців залишається високою.

Те, що добровольчі формування повинні утримуватися за рахунок місцевих бюджетів, закріплено в законі "Про основи національного спротиву". У відповіді на запит Центру в Миколаївській обласній військовій адміністрації повідомили, що ДФТГ можуть отримувати через місцеві ради гроші і з державного бюджету. Однак наскільки відповідально на місцях ставляться до фінансування добровольців, ОВА контролювати не може, бо це буде вважатися “втручанням в діяльність органів місцевого самоврядування”. 

З початку війни потреби ДФТГ здебільшого забезпечують місцеві мешканці, бізнес та волонтерські організації. Завдяки ним, зокрема, добровольці Дорошівської ОТГ у Вознесенському районі отримали екіпірування, аптечки та продуктові набори.

Також у військовій адміністрації визнали, що зараз є бюрократичні перешкоди для фінансування добровольчих формувань. Оскільки ДФТГ не зареєстровані як юридичні особи, їм не можуть перераховувати бюджетні кошти. Однак для багатьох громад Миколаївської області це не стало на заваді – вони намагаються забезпечувати добровольців необхідними речами, самостійно купуючи їх. 

Доманівська ОТГ у Вознесенському районі виділила кошти на каремати, спальні мішки, піч і запаси пального. В цьому ж районі Братська ОТГ закупляла паливо, Прибузька – різне матеріально-технічне забезпечення. А в Южноукраїнську 4,4 млн грн витратили на форму, тепловізори, ноутбуки, маскувальні сітки, паливо, господарські матеріали та амуніцію. 

Первомайськ придбав для свого ДФТГ військову форму та паливо, Благодатненська сільська рада – паливо та бронежилети. 

Миколаїв оплачував харчування тероборонівців (16,7 млн грн з квітня до вересня), Миколаївська районна рада – закупівлю товарів у “Епіцентрі” (800 тис. грн). Очаків закупляє для своїх захисників форму, воду та матеріали для блокпостів.  

Олена Савченко, радниця з питань муніципальних фінансів та управління Регіонального офісу "U-LEAD з Європою" в Кіровоградській області, нещодавно проводила інформаційні сесії для спеціалістів територіальних громад щодо фінансування ДФТГ. 

«Незважаючи на бойові дії, громадам необхідно дотримуватися чинного законодавства. Для використання будь-яких ресурсів має бути підстава і підтвердження цільового використання коштів. Для того, щоб виділяти гроші на заходи з територіальної оборони, в громаді має бути прийнята місцева цільова програма, у якій прописані відповідні цілі та завдання. І саме цим документом регламентуються видатки», – пояснила вона. 

У коментарі Центру експертка додала, що якщо місцева рада не використовує гроші, заплановані на виконання цільової програми до кінця року, вони залишаються на наступний рік. І можуть бути використані, якщо це буде передбачено в рішенні про місцевий бюджет, а тому їх зможуть направити на потреби добровольців. 

Що буде з коштами?  

На відміну від добровольців із більшості громад Миколаївської області, Калинівське ДФТГ практично не отримало фінансової підтримки чи допомоги у вигляді необхідної амуніції та палива. Коли бійці вчергове звернулися до селищної ради, їм повідомили, що не знають, як законно їх переказати. 

Так ненадання допомоги чиновники пояснювали протягом кількох місяців. Хоча, згідно рішення сесії, селищна рада щомісячно протягом червня-жовтня мала надавати всім чотирьом добровольчим формуванням громади по 70 літрів пального. 

Через відсутність фінансування з боку влади сильно деморалізує бійців, які залишилися без засобів для існування та весь цей час витрачали власні кошти навіть на паливо для патрулювання села. 

«Так виходить, що все, що я зміг накопичити, із початком війни та втратою роботи, все пішло на особисті потреби і сюди (на потреби ДФТГ – Ред.). Я просто хочу хоча б чимось допомогти. За станом здоров’я я повноцінним бійцем у ЗСУ не зможу піти. Але хочу їм допомогти», – говорить калинівець Сергій. 

Кандидат юридичних наук Леонтій Шипілов пояснює, що добровольчі формування мають фінансуватися за рахунок бюджету територіальних громад, однак досі не було визначено обсяг такого фінансування. 

«На часі (і це вже піднімалося неодноразово) встановити на рівні закону мінімальний відсоток від місцевого бюджету, який виділяється на підготовку ДФТГ. Оскільки таке фінансування має здійснюватися через прийняття та реалізацію відповідної цільової програми, вона, зокрема, має передбачати забезпечення військової амуніцією, знаряддями та засобами, необхідними для виконання відповідною ДФТГ завдань територіальної оборони. А сам перелік необхідного забезпечення має визначатися командиром відповідного підрозділу ТрО, який і здійснює, згідно закону,  безпосереднє керівництво, підготовку і контроль ДФТГ за територіальним принципом», – говорить експерт.

Леонтій Шипілов відзначає, що зараз важливо виділяти кошти на добровольчі формування. На його думку, саме бійці ДФТГ можуть ефективно знищувати іранські дрони-камікадзе, які останнім часом активно застосовує ворог. Однак для цього вони мають бути забезпечені всіма необхідними засобами і зброєю. 

«Ну і наостанок, війна не завершилася. Саме від належного фінансування ОМС (органами місцевого самоврядування – Ред.) та якісної підготовки комбатами ТрО ДФТГ в зоні їхньої відповідальності, зокрема, залежатиме, що чекатиме на ворога. А чекати має їжак, який готовий будь якої-миті встромити свої голки у ворога.Принаймні, саме такою Україна має стати. І озброєний народ вже відіграв і відіграватиме надалі в цьому далеко не останню роль», – вважає він. 

Таких добровольців, як Сергій, у сусідніх селах – десятки. Попри байдужість влади, яка місяцями годувала бійців обіцянками, чоловіки продовжують чергувати та бути напоготові. Адже Калинівка розташована між поки ще окупованою Снігурівкою та Миколаєвом, який, імовірно, залишається однією із цілей росіян. Проте, як і в перші дні війни, місцеві добровольці готові вийти проти ворога та захищати рідний дім від російської навали.