Миколаївський глиноземний завод: прибуток – олігарху, відходи – українцям

Миколаївський глиноземний завод працює в Україні в режимі максимального комфорту. Його російські власники не виконали всіх інвестиційних зобов’язань, взятих на себе під час купівлі заводу. Крім того, вони порушили майнові права українських акціонерів, використовують толінгові схеми, мінімізуючи сплату податків, але все це сходить їм з рук. Як таке можливо – спробував розібратися Центр журналістських розслідувань.

Схема олігарха

Пенсіонер Петро Сусло віддав Миколаївському глиноземному заводу 28 років свого життя. Прийшов на підприємство, коли воно ще тільки почало будуватися – 1976 року. І донині колишній працівник пам’ятає, з якими труднощами зіткнувся, зводячи разом з іншими робітниками цехи промислового гіганта.

– Запам’яталося дуже багато бруду. Коли ми працювали на об’єктах, його було по коліно. Приходиш з будівництва і починаєш цілу годину відмивати від нього чоботи. Почистишся, сядеш відпочити – знову викликають, одягаєшся і назад ідеш місити цей бруд, – згадує Сусло.

Завод, який будував ветеран, нині приносить своїм власникам солідний прибуток. Так, за даними підприємства, торік МГЗ виробив 1,7 млн тонн глинозему, отримавши близько 36 млн доларів прибутку і заплативши 289 млн грн податків. При цьому, за інформацією Державної митної служби, завод відвантажив глинозему на суму 466 млн доларів, з яких не сплатив жодної копійки податку.

Миколаївський глиноземний уже багато років працює за так званою толінговою схемою. Це коли підприємство переробляє сировину, яку йому дала інша компанія, не розмитнюючи її. А після виготовлення кінцевого продукту повертає її компанії-давальнику сировини, отримавши за свою роботу винагороду. У випадку з МГЗ це виглядає так: завод отримує від швейцарської компанії RS International GMBH боксити, переробляє їх на глинозем і відправляє його назад цій фірмі, залишаючи в Україні відходи у вигляді червоного шламу.

Українську митницю віднедавна така схема перестала влаштовувати.

– Після переходу в квітні 2010 року під контроль російської компанії “Русал” підприємство “Миколаївський глиноземний завод” почало поміщати товари в митний режим “переробки на митній території України”. Це означає, що при ввезенні таких товарів вони повністю звільняються від оподаткування. Крім того, до них не застосовуються заходи нетарифного регулювання, – розповів Центру Дмитро Євстаф’єв, начальник управління забезпечення митного контролю та оформлення Чорноморської митниці Державної митної служби.

За даними Євстаф’єва, такі операції дають змогу економити підприємству на сплаті податків приблизно один мільярд гривень щорічно.

Митник звернув увагу, що на МГЗ виробляють рідкоземельний метал галій і при цьому уникають оподаткування.

– У сировині, яка ввозиться на митну територію України, є такий метал як галій. Його вартість близько 170 доларів за кілограм. У митних органів є дані, що галій на підприємстві виробляється в промислових обсягах близько 10 тонн на рік. Але на МГЗ це категорично заперечують, – стверджує представник митниці.

Дмитро Євстаф’єв каже, що коли співробітники митниці зайшли на територію одного з цехів МГЗ, то виявили там ємності з галієм.

Діалогу, за словами Євстаф’єва, в митниці з підприємством не вийшло, і сторони вирушили до суду. Однак українська Феміда вже вісім разів ставала на бік металургійного гіганта. Представник митниці пояснює неуспіх у судах прогалинами українського законодавства, через які митники ініціювали внесення змін до Митного кодексу України.

Тим часом конфлікт між митниками та підприємством дійшов до керівництва країни. Минулого року гендиректор МГЗ Віктор Кожевніков навіть звернувся з листом до Президента України, в якому просив підтримки, стверджуючи, що без використання толінгових схем підприємство існувати не може.

– Щомісяця на придбання глинозему необхідно $25 млн, яких у МГЗ немає, і в разі скасування толінгової схеми завод стане збитковим, – зазначав у листі гендиректор МГЗ Віктор Кожевніков.

Про те, що завод виробляє глинозему на 466 млн доларів, а також галій, який взагалі офіційно ніде не фігурує, гендиректор у листі не вказав.

Використання толінгової схеми дає змогу власникам заводу мінімізувати податки й отримувати надприбутки.

Віктор Погромський, доцент кафедри економіки Чорноморського національного університету ім. Петра Могили, стверджує, що толінгові схеми використовувалися в економіці ще за Радянського Союзу.

– Толінгові схеми – це рудимент радянської системи економіки. До цієї ідеї прийшли після Другої світової війни, після того як промислово розвинені райони країни опинилися в окупації. Тоді й з’явилася ідея рознести виробництво по різних республіках Радянського Союзу, – каже Погромський.

І додає, що в 90-х, коли в країнах колишнього СРСР почалися процеси роздержавлення і приватизації промислових підприємств, толінгові схеми нікуди не зникли, бо продемонстрували свою ефективність.

– Нові власники підприємств переконалися, що в цьому питанні нічого вигадувати і змінювати необхідності немає, а слід залишити все як є. Адже толінг дуже вигідний, бо дає змогу істотно економити на податках, – пояснює викладач економіки.

Приватизація МГЗ як приклад корупції

У 2000 році фірма “Український алюміній”, що через ланцюг офшорних фірм належала російському бізнесменові Олегу Дерипасці, придбала в держави 30%-вий пакет акцій МГЗ. Однією з важливих умов продажу було зобов’язання нових власників підприємства відмовитися від використання толінгових схем. Ще однією серйозною умовою було будівництво в Україні алюмінієвого заводу. Але після зазначеного в договорі терміну новий алюмінієвий завод так і не з’явився.

Зате залишився толінг. Як результат – максимальні прибутки і мінімальні податки.

Доктор філософських наук Володимир Ларцев 12 років пропрацював радником голови Фонду держмайна України, присвятивши приватизації кілька книжок і десятки наукових статей. Він стверджує, що договір про приватизацію МГЗ був складений грамотно, і якби українські чиновники стежили за його дотриманням, то все, можливо, вийшло б по-іншому. Але українські держслужбовці, на жаль, насамперед були стурбовані власними інтересами.

– У 2004 році Дерипаска домігся від українського уряду зміни інвестиційних зобов’язань: тепер замість будівництва алюмінієвого заводу достатньо було збільшити обсяги виробництва глинозему. Але пункт договору про перехід з толінгової схеми на імпортно-експортні розрахунки так і не був виконаний, – згадує дослідник.

Копія договору купівлі-продажу 30% акцій ВАТ “МГЗ”, що його уклали Фонд держмайна України та ТОВ “Український алюміній” у 2000 р.

У 2012 році ці зобов’язання були закриті, що, на думку Ларцева, стало злочином менеджменту фонду, представники якого візували цей договір.

Дослідник стверджує, що приватизація МГЗ та інших підприємств мала корупційний характер.

– Тут усе формально було за законом, але самі закони були написані так, що це зумовило антинародний та адресно-корупційний характер приватизації, що відбулася в другій половині 1990-х років і в наступні 2000-2010 роки, – стверджує Володимир Ларцев.

Замість відмови від толінгових схем нове керівництво провело реструктуризацію МГЗ, утворивши замість однієї юридичної особи – заводу – кілька підприємств. Це дало змогу скоротити, як писали тоді ЗМІ, значну частину працівників і позбутися соціально-побутової сфери, що перебувала на балансі підприємства.

Петро Сусло добре пам’ятає той період.

– Казали, що у вас усе буде добре, а потім, коли почали працювати, ми зрозуміли, що обіцянок ніхто дотримуватися не збирається. Профілакторій МГЗ був найкращим у Миколаєві. Там було унікальне обладнання. Тим, хто потребував лікування, під час обіду виділяли додатково одну годину. А коли на завод прийшли росіяни, все це прибрали, – констатує колишній працівник заводу.

Нині будівля колишнього профілакторію МГЗ зруйнована. Замість комфортабельних палат і медобладнання, яке допомагало при лікуванні багатьох хвороб, – руїни. За інформацією місцевої охорони, профілакторій уже давно перебуває в заставі в банку під узятий кредит. 26 тисяч ошуканих акціонерів

До 2004 року російські власники МГЗ закінчили скупку акцій, які український уряд, розбивши на пули по 5% -10%, продавав протягом 2000 – 2002 рр. До цього часу 97% акцій опинилися в руках російських власників. Решту акцій заводу було розподілено між 26 тисячами міноритарних акціонерів. Їх нові власники позбавили власності 2004 року, коли під приводом укрупнення номінальну вартість однієї акції, яка становила 25 копійок, збільшили до 9 млн грн.

При цьому вони дали десять днів на укрупнення пакетів акцій до зазначеної суми, а потім акціонерам, які не встигли цього зробити, запропонували несправедливу компенсацію, що в два з половиною рази була меншою, ніж вартість номіналу, тобто 10 копійок. Акціонерне товариство, яким був завод, було перереєстровано на товариство з обмеженою відповідальністю, де засновниками були мажоритарні акціонери: ТОВ “Компанія “Український алюміній”, а також компанії, зареєстровані на Кіпрі, – ЧУДАКОР ЛІМІТЕД, ХАНБЕРІ ХОЛДІНГС ЛІМІТЕД, НЕВУС ЛІМІТЕД, ЛІГНЕУС ЛІМІТЕД, ПЬЮТЕР СЕРВІСЕЗ ЛІМІТЕД.

– У Конституції України сказано, що право приватної власності непорушне. Відповідно ніхто не може на це право впливати: позбавляти, обмежувати або користуватися цим правом. У конкретному випадку сторонні особи – мажоритарні акціонери – своїм рішенням привласнили собі право шляхом виплати якоїсь незрозумілої і законом не передбаченої компенсації позбавити власності інших людей – міноритарних акціонерів, – стверджує юристка Нонна Надіч, яка свого часу захищала права міноритарних акціонерів у судах.

Серед тисяч постраждалих був і Петро Сусло.

– У той час як продавали акції, у мене їх було сто двадцять тисяч. Якщо порахувати по 60 копійок, як вони коштували на ринку, то це виходить близько 72 тисяч гривень. Якщо з урахуванням того курсу, коли долар дорівнював гривні сімдесят п’ять копійок, то виходить, що я втратив сорок одну тисячу доларів.

Хто є власником МГЗ?

У 2017 році Генеральна прокуратура України відкрила кримінальне провадження за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Фонду держмайна під час проведення приватизації ВАТ “МГЗ”. Але згодом із Києва його передали до Миколаєва, де того ж року і закрили. Місцеву владу взагалі мало хвилює, чи дотримується власник МГЗ узятих на себе зобов’язань і кому належить завод, – головне, щоб він давав робочі місця і робив відрахування до бюджету.

– Я не знаю і мені не дуже це цікаво, хто кінцевий бенефіціар підприємства. Мені важливо, що продукція, яка виробляється, не шкодить людям і не йде на військові цілі. Що МГЗ платить податки і не забруднює екологію, – наголосив голова Миколаївської облдержадміністрації Віталій Кім.

Кому ж належить МГЗ? Хто заробляє на підприємстві і знаходить різні способи платити менше податків? До 2018 року кінцевим бенефіціаром заводу офіційно був Олег Дерипаска – відомий російський олігарх і власник розгалуженої виробничої імперії. У 2017 році Дерипаска збирався продати МГЗ швейцарській компанії GLENCORE, але після запровадження проти нього персональних санкцій США угода зірвалася – здається, іноземці не ризикнули мати справу з другом Путіна. Україна також наклала на Дерипаску санкції та порушила кримінальне провадження за доведення до банкрутства Запорізького алюмінієвого заводу, який свого часу придбали бізнес-структури російського мільярдера.

Розібратися зі структурою власності МГЗ непросто: ним володіють дві українські фірми – “Компанія “Алюміній України”” і “Гуардон Україна”, засновниками яких є компанії “ГАНДЕЛА ІНТЕРНЕШНЛ А. В. В.” і “ГОРДАЛ ХОЛДІНГС А. В. В.”, зареєстровані в офшорах на Арубі – островах поблизу Південної Америки. Хто кінцевий бенефіціар цих компаній, у реєстраційних документах не вказано. Запит на керівництво заводу з питанням про бенефіціара підприємства його гендиректор проігнорував.

Але є низка доказів, які свідчать про те, що, попри санкції, підприємство досі входить до структури російської транснаціональної корпорації “Русал” Дерипаски. Так, гендиректор Віктор Кожевніков – колишній менеджер алюмінієвого заводу групи “Русал”. Його заступник Аркадій Саркісян – колишній депутат російської Держдуми, і, за повідомленнями російських ЗМІ, колишній охоронець Дерипаски. Весь виготовлений глинозем, за інформацією МГЗ, відправляється швейцарській фірмі, яка надає підприємству боксити. Але, за даними української митниці, глинозем до Швейцарії не потрапляє, а вирушає з заводу прямо в Росію. Наприклад, торік до Росії було експортовано глинозему на 466 млн доларів. І відправляється він туди у вагонах російської державної компанії “Российские Железные Дороги”. Ми зафіксували ці вагони на станції.

Редактор порталу “Бізнес. Цензор” журналіст Сергій Головньов, який уже близько десяти років вивчає український промисловий ринок, підтвердив припущення Центру.

– МГЗ належить Русалу. Про це свідчать дані офіційного сайту російської алюмінієвої корпорації, де Миколаївський глиноземний завод вказано в розділі “Географія активів” Русала, та офіційні звіти компанії, в яких є відповідні записи.

Чому важливо, кому належить МГЗ і як він працює? Металургійний гігант не тільки дає роботу кільком тисячам миколаївців. Він також шкодить екології, отруюючи атмосферу своїми викидами і виробляючи мільйони тонн червоного шламу, який вітер регулярно розносить на сусідні поля і села. При цьому підприємство працює, використовуючи толінгові схеми, які дають змогу мінімізувати податки. Миколаївщина ж відіграє роль сировинного придатка, з якого потрібно вичавити все, що можна, а там, як то кажуть, хоч трава не рости.

Однак цей глиноземний вузол розв’язати можна і потрібно, насамперед, в інтересах його працівників – колишніх і нинішніх, місцевого населення і бюджету області та країни. Для цього владі та миколаївцям необхідно всього-на-всього наполягти на дотриманні законів і виконанні зобов’язань власником. Інакше МГЗ чекає доля його колишніх працівників – таких як Петро Сусло. Позбавлених власності, забутих і нікому не потрібних.