Статус судді в будь-якому суспільстві має на увазі високі моральні якості людини й абсолютну порядність у професійній діяльності та особистому житті. Однак у нашій країні це не зовсім так, і часто саме служителі Феміди не вважають за потрібне суворо дотримуватися букви закону. Нещодавно Центральний районний суд м. Миколаєва очолила суддя Галина Подзігун, причому, з істотним порушенням вимог до самої процедури призначення. І якщо суддя нехтує законом, уже вступаючи на посаду, то за якими принципами вона вершить правосуддя? Про це новий матеріал Центру журналістських розслідувань.

Суддям закон – не указ?

У самому факті призначення немає нічого поганого. Якщо не уточнювати вельми істотних деталей: посаду голови Центрального районного суду Галина Подзігун обійняла вже втретє, в обхід закону, який забороняє суддям обіймати адміністративні посади більше двох термінів поспіль. До того ж у декларації про доходи вказано далеко не все коштовне майно, яким володіє вона та члени її родини.

На початку квітня нинішнього року в Центральному районному суді м. Миколаєва відбулися вибори голови. Прес-служба Центрального районного суду лаконічно повідомила:

“7 квітня 2020 р. у Центральному районному суді м. Миколаєва відбулися загальні збори суддів, до порядку денного яких було поставлено, зокрема, питання про обрання голови суду. На цю посаду обрано чинну голову суду Галину Подзігун. Колектив Центрального районного суду щиро вітає Галину Подзігун з обранням на посаду”, – йшлося в розсилці.

Якщо вже бути точним, то це призначення Галини Подзігун у керівництві Центрального районного суду є навіть не третім, а п’ятим за рахунком. У 2013-му році судді Центрального районного суду довірили Подзігун посаду заступника голови суду. Через рік переобрали знову. А у 2015 році Подзігун пішла на підвищення і стала головою суду. З цього часу пішов новий відлік. У 2017-му – продовжила керівництво.

– Обравши Галину Подзігун головою втретє, судді Центрального суду м. Миколаєва пішли на порушення закону. На жаль, в Україні такі випадки ми фіксуємо регулярно, – так призначення прокоментував журналісту юрист Центру демократії та верховенства права, експерт проєкту “Чесно. Фільтруй суд!” Іван П’ятак.

За його словами, згідно з нормами законодавства, перебування на посаді голови суду обмежене двома строками поспіль, незалежно від того, коли його обрали на цю посаду.

– Таку саму позицію підтримала і Вища кваліфікаційна комісія суддів, – додав П’ятак.

Тепер, у Центральному суді мають свою точку зору з цього приводу та вважають призначення Подзігун своєю “внутрішньою справою”.

– Судді Центрального районного суду колективно вирішили питання внутрішньої діяльності суду, обговорення яких поза суддівським самоврядуванням законодавством не передбачено, – було сказано у відповіді прес-служби на запит Центру журналістських розслідувань.

Прикметно, що обирати свого очільника судді вирішили без зайвого розголосу та дружньо проголосували за те, щоб виставити за двері представника одного з місцевих ЗМІ, який хотів бути присутнім на засіданні.

Сама юристка, Галина Подзігун мала б розуміти, що йде на порушення закону. Але взяти самовідвід їй, мабуть, не дозволяють ті можливості, які дає посада, до якої вона так звикла за багато років. Завжди важко розлучатися з владою, нічим і ніким не обмеженою.

-Голова суду має багато організаційно-адміністративних важелів, щоб впливати на суддів. Він підписує накази про відпустки, відрядження як для самих суддів, так і для їхніх помічників, секретарів, – пояснив юрист Іван П’ятак. – Це ставить рядових суддів у залежність від голови, дає йому можливість тримати підлеглих у вигідній позиції і для нього, і для тих, хто до голови суду звертається.

Не випадково в щорічному рейтингу “100 найвпливовіших миколаївців 2019 року” Галина Подзігун обійшла не лише своїх колег, а й багатьох відомих політиків регіону, та посідає нині 22-ге місце. Кілька років тому рівень її впливу експерти оцінювали значно нижче, розміщуючи в списку на позиції не вище дев’ятого десятка.

Найдостойніша з гідних

Довіра колег, яку з такою завидною постійністю здобуває Галина Подзігун, вочевидь, має свідчити про її високий професіоналізм і кришталеву чесність, що невіддільне від образу будь-якого судді. В оцінці роботи служителів Феміди існує навіть спеціальний термін – “доброчесність”, з приводу чого вони заповнюють особливу анкету, розміщену на сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

Однією з найпоказовіших ознак порядності суддів можна назвати декларації про статки, які щороку зобов’язані заповнювати вартові законності та правопорядку нарівні з іншими чиновниками.

Після уважного вивчення звіту Галини Подзігун ми зрозуміли, що свого часу вона отримала трикімнатну квартиру від міста, вже маючи житло, а крім того, регулярно “забуває” декларувати матеріальні активи, які належать їй або її найближчим родичам.

Дивлячись на декларацію “нового старого” голови Центрального суду, Галина Володимирівна особисто – у матеріальному плані вельми невибаглива. На папері у неї “за душею” немає ні нерухомості, ні транспорту, а з цінностей – тільки норковий кожушок. У чоловіка Вадима Гаврасієнка, теж судді, матеріальних активів більше: земельна ділянка площею 6 соток, не введений в експлуатацію будинок площею 180 кв. м і автомобіль “Фольксваген Туарег”, який він придбав у січні 2020 р. за 1,4 млн грн. Не згадується в декларації автомобіль БМВ, який, найімовірніше, у сім’ї є. Він “сплив” у 2017-му році в поліцейському протоколі, коли на ньому суддівська сім’я потрапила у ДТП.

Живе суддівське подружжя в трикімнатній квартирі загальною площею 118 кв. м, що належить місту. Зберігає подружжя 18 тис. американських доларів, ще 25 тис. “зелених” позичили третім особам. Іншого офіційно задекларованого майна в суддівської родини немає.

Квартира на Садовій

Раніше в деяких ЗМІ та телеграм-каналі з’явилася інформація про те, що деякі судді не живуть у своїх квартирах, а здають їх в оренду, при цьому не декларуючи доходи. Ми вирішили перевірити, чи так це, побувавши за вказаним місцем проживання Галини Подзігун та її чоловіка – на вул. Садовій, 34.

Біля входу в під’їзд висів папірець зі списком боржників за опалення та за квартплату. З’ясувалося, що тут знаходяться дві квартири, власниками яких вказані люди з прізвищем Подзігун. Ще одна, третя квартира, належить мешканцю на прізвище Гаврасієнко, як і в чоловіка Галини Подзігун. При цьому найбільшим боржником під’їзду виявилася сім’я Подзігун Г. В., яка заборгувала понад 22 тис. грн.

Потрапивши нарешті до під’їзду, ми не здивувалися, що двері квартири глави суду ніхто не відчинив.

– Даремно дзвонити, нема нікого, – із розумінням повідомили сусіди, додавши, що бачать там будь-кого дуже рідко і ніяких квартирантів немає.

Зате добре знають орендарів у квартирі, яка належить мешканцю Гаврасієнку. Виявилося, це свекор Галини Подзігун – Олександр Кузьмич Гаврасієнко, який мешкає в райцентрі Корсунь-Шевченківський, що на Черкащині, має там свій невеличкий бізнес. Квартиру купив 2010 року, але навряд чи буває в Миколаєві часто. Про це повідомили наші колеги-журналісти з Корсунь-Шевченківського.

-Квартиранти тут увесь час живуть, від самого заселення, – розповів сусід. – Спочатку одні були, тепер – інші. Останні нас дістали вже: сильно шумлять вечорами. У нас із ними погані стосунки.

Конфлікт між орендарями квартири свекра Галини Подзігун та їхніми сусідами дійшов до того, що одного разу навіть довелося викликати поліцію. Про це на умовах анонімності розповіли інші мешканці. І нібито власницею квартири перед поліцейськими представлялася тоді суддя, яка й залагоджувала це питання з правоохоронцями.

Ще одна квартира Подзігун у цьому під’їзді, як вдалося з’ясувати, належить рідному брату Галини Подзігун – Анатолію.

Виходить, приблизно в один і той самий час в одному й тому самому будинку та навіть в одному під’їзді квартири придбали Галина Подзігун, її брат Анатолій та свекор Олександр Гаврасієнко. Причому з усіх родичів у придбаній квартирі мешкає лише Анатолій Подзігун.

Анатолій Подзігун та Олександр Гаврасієнко свої оселі купили, а от Галина Подзігун отримала її від міста безкоштовно. У 2009 році рішенням виконкому Миколаївської міськради квартири в елітному будинку в центрі міста виділили судді Галині Подзігун і голові Миколаївської обласної податкової адміністрації Леоніду Корчагіну.

На квартирну чергу сім’я стала у 2007 році, тож чекати на заповітне житло довелося всього-нічого – близько двох років. Залишається питання: “Чи справді воно було так потрібне родині судді? Чи було отримано за принципом: дають – бери?”. Питання зовсім не пусте, зважаючи на те, скільки миколаївців, зокрема, з дітьми, а також інвалідів, малозабезпечених містян мешкають у вкрай скрутних, негідних людини житлових умовах.

Дім у Варварівці, якого немає

Як ми пам’ятаємо, у декларації Галини Подзігун вказано земельну ділянку у Варварівці, придбану її чоловіком 2003 року, і на ній – недобудований будинок площею 180 кв. м. м.

На місці ж журналіст побачив цілком житлову двоповерхову будову, яка не залишала сумнівів, що в ній постійно перебувають господарі. Про це свідчить і газова труба з електрокабелем, заведені всередину будівлі, і стан стін, які вже потребують косметичного ремонту, і високі дерева, що ростуть на території домоволодіння. Доповнюють ефект “осілості” фіранки, розвішані на металопластикових вікнах, встановлених на режим провітрювання.

На стукіт у двері ніхто не відповів, тож журналістові довелося приїжджати сюди ще раз, рано-вранці. Першою біля будинку з’явилася жінка, як з’ясувалося пізніше, домробітниця. Потім із воріт будинку виїхав “Фольксваген Туарег”, у якому перебували… Вадим Гаврасієнко та Галина Подзігун. Виходить, подружжя спокійно проживає в будинку, який в експлуатацію начебто не введено, не оформлено документально, а отже, офіційно не існує!

Журналіст опитав кількох сусідів і дізнався, що суддівське подружжя проживає у Варварівці понад десять років! На уточнювальне запитання, хто і коли звів будинок, сусіди згадали, що ділянку суддівська пара купила разом із недобудованою будівлею. За кілька років довела її “до ладу”, після чого заїхали й стали там жити.

Об’єктивне підтвердження почутого вдалося отримати, скориставшись можливостями ресурсу Гугл Планета, що дає змогу побачити супутникові знімки певної місцевості десятирічної та більшої давнини. Виявилося, що будинок Подзігун-Гаврасієнко є на Гугл-знімках, датованих 2009-м і навіть 2003-м роком. Інтернет-дані підтвердили слова очевидців.

Виходить, 2007 року Галина Подзігун стала на квартирну чергу з метою “поліпшити житлові умови”, коли сім’я вже облаштовувала “сімейне гніздечко” у Варварівці. А 2009 року, отримавши трикімнатну квартиру на Садовій, у ній уже мешкала і додаткової житлоплощі явно не потребувала.

Чому це зручно представляти саме так? Очевидно, щоб виправдати “необхідність” просторої державної квартири, яка зараз пустує. Ось так, приховавши інформацію про добудований особняк, Подзігун отримала формальне право на додаткову житлоплощу від держави. А офіційно перша згадка про цей будинок з’явилася в деклараціях обох з подружжя лише у 2016-му році.

Комментуючи ситуацію з видачею квартир державним коштом, юристка проєкту “Bihus. Свої люди” Ганна Козачина зазначила, що порядок взяття громадян на квартирний облік і надання їм житла регулюється Житловим кодексом УРСР від 1983 року. Незважаючи на те, що умови в країні багато в чому змінилися кардинально, у давно неактуальному вигляді він чомусь цілком влаштовує нинішніх законотворців.

Козачина акцентує увагу на тому, що в чинному кодексі обумовлено порядок та підстави зняття громадян з квартирного обліку. А ось зворотний процес – повернення квартири або іншого приміщення, якщо у мешканців більше немає підстав там проживати – залишається не прописаним, що дає змогу не повертати це житло зовсім, залишаючи його у власності тимчасових господарів. Звідси стає зрозумілим, чому в нас житло отримують не ті, хто його справді потребує, а ті, хто має найбільше влади та прав.

– Це проблема, що вказує на відсутність чіткої вертикалі управління, ефективного внутрішнього контролю за фактичним використанням державного житла, зокрема й за “сумлінністю” такого використання (оплата видатків, пов’язаних з утриманням житлової площі, тощо), – каже Ганна Козачина. – Деякі власники ордерів уже давно змінили місце проживання в межах України, дехто взагалі переїхав на постійне проживання за кордон. Хтось придбав власне житло, інші – навіть не один раз, а отримані державні квадратні метри здають в оренду.

Квартира в Одесі та котедж у Коблевому

Є ще кілька активів, які формально Галині Подзігун не належать, але до появи яких вона може мати стосунок.

Наприклад, старшій доньці судді Марії Гаврасієнко належить однокімнатна квартира площею 47,7 кв. м у новобудові престижного району Одеси – Аркадії. Її ринкова ціна – щонайменше 55 тис. доларів, а право власності було оформлено 2016 року, коли Марія закінчувала Одеську юридичну академію. Договір про пайову участь у будівництві житла, згідно з документами, укладено 2012 року, коли майбутній власниці було лише 16 років і вона навчалася в школі. Є всі підстави вважати, що квартира куплена за кошти сім’ї Подзигун – Гаврасієнко.

Чоловік судді Подзігун – Вадим Гаврасієнко – пояснив, що квартиру в Одесі купила його донька 2016 року за кошти від продажу квартири, що дісталася Марії Гаврасієнко у спадок від діда. Але є сумніви, що так і сталося, адже зазначену квартиру в Миколаєві за документами було продано 2010 року, а кошти в будівництво одеської квартири, як писалося вище, було вкладено 2012 року.

Варто згадати і про котедж площею 212 кв. м на території бази відпочинку “Лотос” у Коблевому. Там Галина Подзігун разом із рідними часто відпочиває: в соцмережах можна знайти безліч фотографій звідти за різні роки.

Формально котедж належить її рідному брату – Анатолію Подзігуну, який купив його у 2012 році. Але є низка обставин, які вказують, що Галина Володимирівна також може мати до цього придбання стосунок. Влітку того ж року Анатолій Подзігун узяв іпотечний кредит для купівлі двокімнатної квартири. Знайти за кілька місяців кошти ще й на купівлю котеджу колишньому міліціонеру, думається, було непростою справою. Але кошти знайшлися. Можливо, допомогла більш заможна сестра?”

А чому саме вона, можна припустити з того, що котедж розташований на території бази відпочинку “Лотос”, власником якої до 2015 року був Сергій Войнов, відомий коблевський підприємець, який, як писали ЗМІ, тримав місцевий ринок. До своєї смерті Войнов жив у Варварівці і був сусідом суддівського подружжя Подзигун-Гаврасієнко, їхні будинки були навпроти. Хіба можна було купити котедж на території приватної бази без домовленості з власником? На ділянці землі, що належить Коблівській територіальній громаді.

Більше того, його вдова Світлана Войнова ще за життя чоловіка була пов’язана з сімейством суддів через фірму “Гібіскус”, якою вона володіє з 2010 року. До цього часу власником цієї фірми був відомий у Миколаєві підприємець Сергій Дятлов. А директором з 2008 року по сьогоднішній день є свекор Галини Подзігун Олександр Гаврасієнко.

Центр зв’язався з братом Галини Подзігун Анатолієм. На запитання, чи має його сестра стосунок до купівлі котеджу в Коблевому, чоловік відповів заперечно, сказавши, що придбав його за свої кошти. На запитання, як можна було купувати нерухомість на земельній ділянці, яку не приватизовано, Подзігун молодший був категоричний:

– Там було зроблено все законно, – безапеляційно заявив Анатолій Подзігун.

Запитання без відповідей

Звісно ж, ми спробували зв’язатися з Галиною Подзігун, щоб отримати відповіді на запитання: “Навіщо судді отримували від міста квартиру, володіючи житловим будинком? Чому досі не ввели його в експлуатацію і не оформили документи? Чому не задекларували житло доньки в Одесі? Який стосунок мають до квартири свекра та котеджу в Коблевому?”. Для цього ми хотіли особисто поспілкуватися з головою суду. Коли представник пресслужби суду попросив Центр надати запитання, які ми хотіли поставити пані Подзігун, ми переслали йому їх. Але зустрічі не відбулося. За голову суду в дещо незвичній манері відповів її чоловік – Вадим Гаврасієнко. Чоловік написав гнівний пост у соціальній мережі Фейсбук, у якому звинуватив журналістів у втручанні в особисте життя його родини. Принагідно чоловік Подзігун відповів лише на частину запитань, на які ми хотіли отримати відповіді.

Так, він повідомив, що ділянку справді придбав із недобудованим будинком. І його добудова, мовляв, розтягнулася на 14 років. У 2015 році в БТІ склали техдокументацію на будинок, тож відтоді він і його дружина внесли його до своїх декларацій. З приводу того, з якого часу родина проживає в будинку та чому не ввели його в експлуатацію, так і не відповів.

Що українські судді можуть замовчувати про своє рухоме й нерухоме майно і не відповідати за це, згідно із законом, юрист Центру демократії та верховенства права, експерт проєкту “Чесно. Фільтруй суд!” Іван П’ятак назвав “загальною бідою” українського правосуддя. Але ж реформа судової системи рано чи пізно повинна торкнутися і цього делікатного питання.

А поки що судді, прокурори, поліцейські, чиновники всіх рангів та мастей можуть і далі легко приховувати від оприлюднення своє майно – як зароблене, так і нажите можливо нечесним шляхом. І дієвість декларацій тут виявляється нульова. Адже для цього не обов’язково бути юридично підкованим у всіх відношеннях. Потрібно тільки не вносити всю інформацію в декларацію. І можна бути впевненим, що ніхто з уповноважених на це осіб не стане перевіряти, шукати і доводити твою брехню.

Галина Подзігун навряд чи витримує тест на “доброчесність”. Але її це напевно зовсім не хвилює. Адже вона належить до касти “вершителів доль”, яких не лякає ні закон, ні совість, ні людський поголос.