Суддям – квартири, одеситам – закон

 

Без будинку, як і без води, – ні туди й ні сюди: нормально людина існувати не може. Звідки беруться жадані квадратні метри? От в Одесі житло від держави розподіляється так, що першочерговики задовольняються мінімумом, натомість розданих службових квартир налічуються сотні. Репортери Центру журналістських розслідувань розбиралися, чому поняття “соціальна справедливість” у розв’язанні квартирного питання виявляється порожнім звуком.

Розширення чи поділ?

У 2016 році багатодітна сім’я Карнаухів після звернення до місцевої влади “покращила” свої житлові умови до… кімнатки в 16 кв. м у комуналці. Про це журналісти дізналися з відповіді на запит, а потім зустрілися з матір’ю чотирьох дітей Люсінею Карнаух.

Як тільки-но ми купили кімнату в комунальній квартирі, чоловік одразу став на чергу, – згадує вона.

Було це 2003 року, і тоді молодій сім’ї вистачало 12 кв. м в одеській комуналці. Але час минав, сім’я ставала більшою.

У 2013 році, коли народився третій син, уже я, як багатодітна матір, стала на квартирний облік, – каже жінка.

Але стати на чергу ще не означає отримати дах над головою.

У 2014 році народилася донечка. І ще два роки Карнаухи тулилися в крихітній комуналці.

Я куди тільки не ходила, в які двері не стукала, – каже Люсіне, – Але скрізь мені відповідали відписками. Писали, що умови в нас для проживання хороші: вода гаряча є, квартира тепла.

Так тривало доти, доки Люсіне не набралася хоробрості й на відкритті дитячого садка не підійшла особисто до мера Одеси Геннадія Труханова.

Я два роки намагалася потрапити до нього на прийом, але так і не змогла. А тут у нас мали урочисто відкривати дитячий садок, у якому я працювала кухарем. Хоч цього дня була не моя зміна, але я все-таки вийшла. Була на кухні. Виглянула: мер стоїть один на сходах. Мене начебто хтось підштовхнув, я й підійшла.

Після цієї зустрічі як тимчасовий варіант сім’ї запропонували кімнату в 16 кв. м у комунальній квартирі… в іншому будинку і навіть на іншій вулиці.

Вони звернулися із заявою на розширення, – розповів журналістам завідувач сектором обліку та розподілу житлової площі Київської районної адміністрації м. Одеси Микола Лукашенко. – Але оскільки квартир зараз немає, їм і дали кімнату з так званого “відумерлого” майна (майно померлого в разі, коли за заповітом і за законом відсутні спадкоємці, усунуті від права на спадкування, не прийняли спадок або відмовилися від його прийняття – ред. ).

Я, звісно, і за це вдячна. Але на той момент думала: от як нам жити? Як ділитися? – роздумує Люсіне.

Думали – ворожили і знайшли вихід: домовилися із сусідкою, яка переїхала в нову кімнату, а старші хлопчики оселилися в її кімнаті. І лише після того, як сусідки не стало, а кімнату її зібралися продавати, довелося хлопцям іти “на вільні хліби”.

Хлопчики дорослі, одному 23 роки, іншому 19 – їх відпускати треба. А молодші – 7 і 5 років – з нами і живуть, – пояснює жінка.

Особливих перспектив на комфорт зараз немає: брати участь у міській програмі доступного житла Карнаухи не можуть. Сім’я вже не належить до багатодітних, та й для батьків діють вікові обмеження.

Схоже, що практика виділення малих площ на додаток до вже наявного недостатнього житла сім’ям, які цього особливо потребують, стала звичною. Таку саму історію ми почули від матері шістьох дітей Олени Григор’євої, чия сім’я також була змушена розділитися і проживати у двох окремих квартирах. Хіба це нормально?

Житла для черговиків немає

У загальній черзі на отримання житла в Одесі, за даними на серпень 2019 р., стояло 16 тис. 627 сімей. З 2014 р. тільки 63 з них отримали власну житлоплощу.

В Управлінні капітального будівництва Одеської міськради повільне просування черги пояснюють тим, що вже понад 8 років забудовники не передають місту житло, а платять гроші в міську казну “на розвиток інфраструктури”.

У зв’язку з ухваленням у лютому 2011 р. Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту при введенні в експлуатацію житлових будинків забудовники здійснюють шляхом перерахування грошових коштів, а не передачею квартир, як це було раніше, – йдеться у відповіді на інформаційний запит.

Останній житловий будинок із безоплатними квартирами для мешканців було введено в експлуатацію ще 2009 року. Наразі за гроші міського бюджету в Одесі будується два будинки для черговиків, обидва на селищі Котовського. На добудову будинку на вул. Генерала Бочарова цього року міськрада виділила 41 млн 600 тис. грн. Квартири на вільному ринку купують тільки для дітей-сиріт. У 2019 році на цю соціальну програму передбачено 20 млн грн. Також діє програма пільгового довгострокового кредитування на будівництво житла для окремих категорій громадян. На неї цього року виділено 6 млн 657 тис. грн.

Директорка Волинської агенції нерухомості Лариса Мусійчук пояснила: житловий фонд формується з будинків, зведених міськрадою (а їх не будують уже давно) та з пайового внеску забудовників житла. Внесок може становити до 10% від загальної кошторисної вартості будівництва об’єкта – для нежитлових будинків і 4 відсотки – для житлових будинків, і встановлюється міською радою.

Оскільки в Одесі зводиться багато і дорого, то цей фонд повинен становити дуже велику суму, – впевнена спеціаліст з нерухомості. – Але тут і ховаються деталі. Постановою міськради можна “своєму” забудовнику зменшити частку пайової участі, а то й зовсім звільнити від внеску. Зазвичай за “частку малу”.

Другим джерелом наповнення житлового фонду є відумерлий спадок або неприватизовані квартири, в яких померли прописані люди. Таке житло відстежується ЖЕКами і зазвичай розподіляється серед чиновників міськради”.

Звідки беруться “служебки”

Інша ситуація зі службовими квартирами. Ордери на житло від держави районні адміністрації Одеси видають регулярно: за період з 2014 р. по серпень 2019 р. їх виписано 395. Тобто в 6 разів більше, ніж черговикам!

Кошти на закупівлю житла для установ, організацій, підприємств для розподілу як службового житла або за контрольними списками в бюджеті м. Одеси не передбачено, і житло не купували, – запевнили нас в УКБі, відповідаючи на запит.

Звідки ж беруться службові квартири? Купуються за рахунок бюджету або коштів приватних підприємств. Є ще один спосіб: “партнерство” між держорганом і забудовником. Наприклад, Головне управління Національної поліції або прокуратура області бере в оренду або в постійне користування землю в міськради, а потім укладає договір пайової участі з фірмою-забудовником. Будівельна компанія на цій ділянці зводить багатоквартирний будинок і певну кількість квартир передає держоргану.

Службові квартири – це або спадок від приватизації держпідприємств (наприклад, в Укртелекому багато таких квартир), або їх, справді, купують, – розповідає експертка з нерухомості Лариса Мусійчук. – Якщо це держпідприємства чи відомства, то з держбюджету, якщо приватні – за власні кошти.

Хто ж отримує “служебки” – абсолютно безплатно, без усіляких черг і багаторічного очікування? У Малиновському районі з 2014 до серпня 2019 року їхніми щасливими володарями стали переважно посадовці житлово-комунального господарства, військовослужбовці, судді та працівники Апеляційного суду. А в Київському – за той самий період квартири отримали військові, працівники комунального господарства та один суддя. Чиновники Суворовського і Приморського районів не забажали вказати ці дані у своїй відповіді на наше звернення.

«Головний біль» на 100 квадратних метрів

У 2018 році ордер на службову квартиру на сім’ю з двох осіб від Малиновської райдержадміністрації отримав суддя Апеляційного суду Одеської області Олександр Журавльов. У декларації за 2018 рік це житло він не вказав. Але зі змісту декларації можна зробити висновок, що служитель Феміди цілком міг купити або винаймати житло. Фактичним місцем проживання Журавльов вказав с. Молодіжне в Овідіопольському районі Одеської області, яке розташоване за 30 км від Одеси. Там же у нього є садовий будинок на 314 кв. м. і земельна ділянка площею 606 кв. м. За 2018 р. суддя заробив 819 тис. 511 грн, задекларував 30 тис. доларів і 50 тис. грн готівкових коштів. Крім того, випливає з декларації, вже на початку 2019 р. суддя придбав автомобіль Volkswagen Tiguan 2018 р. вартістю 1 млн 186 тис. грн.

Ми запитали суддю, навіщо йому службова квартира і чому він не вказав її в декларації. Він запевнив: усе виключно за законом!

Я живу в Овідіопольському районі. Службове житло за правовим статусом не приватизується, воно у фонді Апеляційного суду і видається на час виконання обов’язків. І отримав його не тільки я один, а й інші судді та службовці суду, які потребували, – відповів суддя і навіть знайшов привід поскаржитися.

Хочу наголосити, що службове житло повинно передаватись у такому вигляді, щоб у нього одразу можна було зайти й жити. А нам передали одні стіни. Я не можу вселитися в цю квартиру, там потрібно робити ремонт. Тож, якщо чесно, не знаю, радіти цьому, чи це в мене головний біль, – сказав наш співрозмовник.

Журавльов додав, що “забув” внести службову квартиру до декларації, але надіслав у Національне агентство з питань запобігання корупції лист про це.

Цього року Малиновська районна адміністрація видала ордери на службові квартири двом суддям, двом помічникам суддів і двом працівникам Апеляційного суду. Із черговиків же на серпень 2019 р. ордер отримала лише одна багатодітна сім’я Лариси Кулаклі.

Головний спеціаліст сектору обліку та розподілу житла Малиновської районної адміністрації Володимир Головізін пояснює, що на сьогодні міськрада купує житло лише для дітей-сиріт.

Наразі діє міська програма забезпечення житлом дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування. Наскільки я знаю, це єдина категорія, для якої місто передбачає придбання житла на вільному ринку, – каже він.

Одеса – місто густонаселене. Тут у середньому на жителя припадає по 8,5 кв. м житла замість 13,65 квадратів, передбачених Житловим кодексом.

З 80-х років діють нормативні документи, що дають змогу в разі відсутності житлоплощі пропонувати черговикам, які гостро потребують житла, житло, що не відповідає нормативам. Ось чому сім’ям Карнаухів і Григор’євих було запропоновано настільки незручні варіанти. Усе за законом!

А ось у службових квартирах, зокрема, для суддів, норми дивним чином не просто суворо дотримуються, а й, як правило, сильно перевищуються. І найчастіше служителі Феміди отримують не менше 90-100 квадратів. І, уявіть собі, також у повній відповідності до законодавства! У Положенні, датованому 1988-м роком, зазначено, що службові житлові приміщення надають незалежно від перебування співробітників на квартирному обліку і без урахування пільг. Рішення про видачу такого житла ухвалює адміністрація підприємства, організації або установи, у віданні якої перебуває приміщення. Наприклад, у випадку з суддями – відповідний суд. А районні адміністрації Одеси ці рішення затверджують і видають ордери на службові квартири.

Ми перевіряємо тільки кілька пунктів, – пояснює Володимир Головізін. – Щоб людина була зареєстрована в м. Одесі, щоб її спеціальність була в переліку професій громадян, яким за законом належить службове житло. І ще – щоб вона, як то кажуть, у принципі “погано жила”. Якщо людина проживає в гуртожитку або у квартирі, крім неї, прописано 10 осіб, їй потрібна службова квартира. Сенс такого житла: воно повинно бути поруч, недалеко від місця роботи.

І цього правила неухильно дотримуються для “сильних світу цього”, навіть якщо є упорядкована квартира в іншому районі міста.

На думку В. Головізіна, 100 кв. м для сім’ї з трьох осіб – однозначно законно. З однією поправкою: для сім’ї судді або, наприклад, прокурора. Ось така арифметика!

Отриманню службового житла ніяк не заважає добробут претендента. Адже суддів Малиновського району, які отримали службові квартири, важко назвати нужденними. Вони отримують зарплату від 400 до 800 тисяч на рік, мають солідні грошові заощадження, нерухомість, авто. Але формально мають право ще й на “бонус” від держави. Чи чули ви хоч одного разу, щоб хтось відмовився від такого?

Суддя Одеського апеляційного суду Олександр Толкаченко у 2018 р. отримав службову квартиру у 104 кв. м. У своїй декларації за той самий рік він зазначив зарплату в 513 тис. 513 грн, 300 тис. грн готівкою і 950 тис. грн фінансових зобов’язань. Того ж року сім’я придбала два автомобілі: Nissan Rouge 2008 р. в. за 220 тис. грн (зареєстрований на дружину) і Chevrolet Volt 2016 р. в. вартістю 154 тис. 183 грн (власність судді).

На запитання, навіщо йому службове житло, Олександр Толкаченко відповів:

Це елементарно, я працюю на державу 24 роки. Я маю право на службове житло і не маю при цьому своєї квартири. Отримав, як належить. Не міг, значить, собі дозволити купити.

І це, незважаючи на те, що на його дружину зареєстровано недобудований садовий будинок в Одесі на 217,6 кв. м, чотири земельні ділянки – 288, 1 тис. 000, 6 тис. 923 і 1 тис. 500 кв. м, а також нежитлові приміщення площею 324,9 кв. м.

У березні 2018 р. Громадська рада доброчесності (ГРД), створена для сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності, дійшла висновку, що суддя Одеського апеляційного суду Олександр Толкаченко цим критеріям не відповідає. Причина: суддя не вказав у деклараціях за 2013-2014 рр. квартиру площею 72,7 кв. м, якою безоплатно користувався з 2010 р., та земельні ділянки 1 тис. 500 і 6 тис. 923 кв. м, а також будівлі та споруди на 324,9 кв. м.

Крім того, в ГРД зазначили, що Толкаченко не відповідає вимозі “чесність і непідкупність”. Колегія суддів Апеляційного суду Одеської області під його головуванням скасувала рішення суду першої інстанції у справі про напад на учасників акції “Одеса без Труханова”. Його причиною суд визначив їхню участь в “антитруханівському мітингу”. Апеляція ж не підтримала це рішення.

Було службове – стало своє

Службові квартири, які лише кілька років тому отримали в Малиновському районі один суддя, двоє військовослужбовців Національної гвардії та двоє з трьох начальників житлово-комунального господарства, на сьогодні вже перебувають у їхній приватній власності.

Суддя Апеляційного суду Одеської області Андрій Калараш отримав ордер у 2014 році (103,4 кв. м), а у 2015-му реєстр нерухомості показував квартиру як приватизовану.

Військовослужбовець Нацгвардії Віталій Данько отримав службову квартиру площею 87,9 кв. м у 2016 р. і відразу ж її приватизував.

Через рік після отримання приватизував службове житло і начальник Південного територіального управління Нацгвардії Володимир Кондратюк. Ордер видали йому в 2017 р., а вже в декларації за 2018 р. квартира тієї ж площі – 68,4 кв. м – вказана як власна. Зазначимо, що у 2017 р. Володимир Кондратюк отримав 619 тис. грн доходу від продажу нерухомого майна, зокрема, квартири в Миколаєві.

Начальник дільниці комунального підприємства “Житлово-комунальний сервіс “Чорноморський” Олена Голубовська у 2014 р. отримала в користування службову квартиру площею 68,5 кв. м від Київської районної адміністрації. У декларації Голубовської за 2016 р. квартиру вказано в комунальній власності, а в 2017 р. Голубовська показує її як власну.

Та сама історія трапилася і з начальником дільниці комунального підприємства КП “Житлово-комунальний сервіс “Чорноморський” Сергієм Гайдуком. У 2014 р. він отримав від Київської райдержадміністрації кімнату в комунальній квартирі 12,5 кв. м. У декларації за 2016 р. показує її як комунальну власність, а вже у декларації за 2017 р. – у своїй власності. Примітно, що в 2017 р. він змінив місце роботи – перейшов у Київську районну адміністрацію м. Одеси.

До речі, завдяки чуйним співробітникам цієї райдержадміністрації не став бомжем начальник дільниці комунального підприємства житлово-комунального сектору “Вузівський” Володимир Богданов. У 2018 році він продав свою квартиру, а в грудні того самого року, згідно з відповіддю Київської райдержадміністрації на запит, отримав службову. Щоправда, до декларації її не вніс, але зазначив свій річний дохід – 773 тис. 402 грн.

Незаслужені «службові»

У комунальному підприємстві “Міське агентство з приватизації житла” на запит журналістів Центру відповіли, що квартири з розряду службових, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”, не підлягають приватизації.

Але якщо дуже хочеться, то можна! Для цього всього-на-всього потрібно зняти статус “службового”.

Якщо людина відпрацювала 10 і більше років на підприємстві та має службове житло, то це житло можуть вилучити з-поміж службового, і потім вона може його приватизувати, – пояснює Микола Лукашенко.

Цікаво, чи відпрацювали названий термін на одному підприємстві чи в організації всі володарі службових квартир, щоб мати повне право – і юридичне, і моральне – на такий подарунок від держави?

Як же сьогодні вирішується житлова проблема? Микола Лукашенко пояснює: коштом бюджету місто купує квартири тільки для дітей-сиріт. Деякі пільгові категорії: АТОшники, інваліди, афганці, які стали на облік до 1 січня 2018 р., можуть розраховувати на грошову компенсацію.  Першочерговикам залишається чекати на відумерле майно або звільнені неприватизовані квартири, які є рідкістю. А тим, хто стоїть у загальній черзі, сподіватися зовсім нема на що.

Розмови про закон щодо службових квартир ведуться з 90-х. Вигідно надавати житло держслужбовцям, суддям, прокурорам та іншим, хто переїжджає по різних областях за службовою ротацією. Але тут велике джерело для зловживань, тому, мабуть, усе це приховується, – робить висновок експерт із нерухомості Лариса Мусійчук. – Можу навести приклад купівлі квартир для прокурорів, суддів, інших службовців, але не як службового житла, а в приватну власність. Під час ротації таке житло продається і купується інше в наступному місті. Так може бути багато разів по всій країні.

Як бачимо, Одеса в цьому питанні – не виняток. Цілком очевидно, що житлове законодавство не тільки давно застаріло, а й не оновлюється свідомо. Оскільки такі зміни в законах зовсім не вигідні тим, хто має це робити. Що далі, то більше держава перекладає на плечі громадян вирішення горезвісного квартирного питання. Але не всіх, а переважно пересічних і малозабезпечених. Причому, не створюючи економічних умов, за яких на житло можна заробити хоча б за кілька років. Натомість “обраним” дозволяється з легкістю “отримувати” квартири за кошти з бюджету, тобто, за наш із вами кошт. Не дивно, що потреба різних держструктур і відомств у службовому житлі подібна до бездонної ями, в яку щороку падають і безслідно розчиняються мільярди бюджетних гривень.