Суддівські таємниці

Отримати житло від держави – інколи єдина можливість обзавестися своїм “кутом” для багатьох людей. Сьогодні в Миколаєві в загальній квартирній черзі налічується понад шість тисяч сімей, ще кілька сотень мають на це першочергове право. Пересічні городяни стоять на обліку, починаючи з 90-х. У списках “нужденних” часто опиняються й ті, хто, здавалося б, може дозволити собі все.

Нескінченна черга

Валентина Ткаченко – мешканка Миколаєва та мати чотирьох дітей. Уже 19 років вона стоїть у черзі на отримання житла від міської влади, і все – безуспішно. Роками вона оббиває пороги депутатських і громадських комісій, ходить на прийоми до мера, але щоразу чує одну відповідь: “Грошей немає, чекайте”.

“У черзі на квартиру стою з 1999 року – розповіла Валентина. – Усі ці роки ми з сім’єю мешкали в кімнаті на 18 квадратів без зручностей, з пічним опаленням. Два роки тому, коли в мене тяжко захворіла мати, ситуація загострилася: троє дітей, чоловік, я на сьомому місяці вагітності та лежача матір-інвалід, за якою потрібен постійний догляд. Тоді я вперше пішла на прийом до мера попросити хоч якусь кімнату для мами. Через кілька місяців мене запросили на комісію, на той момент матері вже не стало. Дізнавшись про це, члени комісії заявили: “Необхідності в отриманні житла у вас немає”. А те, що в нас багатодітна сім’я, першочергова пільга і немає нормальних умов для життя, їх не цікавило взагалі”.

За 19 років черга скоротилася всього на п’ять-шість осіб.

“Сьогодні я в списку – 3352-га, – пояснює Валентина Ткаченко. – І я прекрасно розумію, що житла не отримаю ні я, ні мої діти, та й онуки – навряд чи….”.

Не суттєвим для міських чиновників є те, що Валентина вже багато років займається волонтерством – керує благодійним фондом і допомагає дітям з інвалідністю, переселенцям та дітям із малозабезпечених сімей. І таких, як Валентина, у Миколаєві – тисячі. Це і багатодітні сім’ї, і учасники АТО, і діти-сироти. Добитися для них комунального житла вдається насилу, тому квартири отримують лічені сім’і.

Зате квартирне питання з легкістю вирішується для тих, хто, здавалося б, допомоги від держави не потребує, – депутатів, чиновників, прокурорів і судей. І, як виявилося, їм навіть не доводиться роками чекати своєї черги, нескінченно подавати довідки та відвідувати комісії. У декого з них процес отримання житла проходить настільки швидко, що вони не встигають і оком моргнути.

Хто ж саме в Миколаєві отримує житло з комунального фонду в першу чергу? Виявилося, у пріоритеті – силовики та судді. За останні 10 років їм було виділено 67 квартир, одну з яких отримала суддя Господарського суду Миколаївської області Тетяна Давченко.

Багато років вона вела гучну справу про банкрутство та ліквідацію ПАТ МСЗ “Океан”. Саме Тетяну Давченко колектив профспілки заводу звинувачував у затягуванні справи, а вона сама заявляла про тиск на неї з боку ГПУ. Крім того, до Вищої ради правосуддя неодноразово надходили скарги на суддю Давченко за “навмисне затягування розгляду справ” і “ухвалення незаконних ухвал”. Але щоразу Вища рада правосуддя під час тривалих перевірок не знаходила в діях судді нічого поганого.

На початку 2009 року її сім’я у складі з чотирьох чоловік – вона, чоловік, син та батько – стали в чергу на житло. А вже до Нового 2010 року вони справляли новосілля в шикарній квартирі в новобудові мікрорайону “Північний”. Площа новенької квартири для чотирьох осіб виявилася непристойно великою – 105 квадратів.

Як виявилося, питання про виділення житла вирішилось без зволікань, в обхід депутатської та громадської комісії.

“Исполнительный комитет Николаевского городского совета от 27.11.2009 №2177 Давченко Татьяне Николаевне предоставил квартиру № 4 по ул. Архитектора Старова, 2/5, корп. 1 в соответствии с поимённым списком граждан, которым предоставляются квартиры”, – йдеться у відповіді обліку та розподілу житла Миколаївського міської ради на наш запит.

Моя адреса – не будинок і не вулиця

Дізнавшись, що до суддів у квартирному відділі міськради особливе ставлення, ми вирішили з’ясувати, а чи справді Тетяна Давченко потребувала поліпшення житлових умов.

Декларації судді за останні роки виглядають напрочуд скромними . У них вказана лише квартира, яку суддя так і не встигла “розслужебити”, а також автомобіль “Хюндай I-30” 2011 року випуску. Заробіток за 2017 рік становив 297 тис 127 грн.

На сайті Миколаївської міськради ми знайшли адресу квартири і вирушили туди. Але в новобудові на “Північному” на нас чекав сюрприз: виявилося, що в комунальній квартирі суддя не проживає багато років.

“Господиня тут давно не живе. Цю квартиру знімають квартиранти, молода пара з дитиною. Я хазяйку знаю добре, ми телефоном спілкуємося”, – розповіла нам сусідка.

Двері цієї квартири ніхто не відчинив. Тоді ж де проживає сама Давченко? Відповіді ми шукали довго, а знайшли зовсім випадково. В інтернеті натрапили на публікацію 10-річної давнини про одну зі справ судді Давченко. У той час вона працювала в суді Корабельного району. Місцева мешканка звернулася до суду зі скаргою на те, що сусід захопив частину її земельної ділянки. Суддя відповіла, що справа “раз плюнути”, і рішення буде ухвалено швидко, адже порушення очевидні. Але склалося інакше: справа затягнулася надовго, а постраждала Зінаїда Коваленко так і не змогла повернути свою землю.

Нам вдалося знайти Зінаїду Федорівну, яка розповіла про цю історію. За її словами, справа “на п’ять хвилин” виявилася не такою однозначною.

“Давченко сказала моєму чоловікові, що сусід Григорій Стеценко явно вийшов на нашу землю, будуючи паркан. Пообіцяла прийняти рішення швидко. Вона порекомендувала експерта, який може зробити експертизу, щоб прикріпити її до матеріалів справи. Ми заплатили йому 800 гривень, на той час для нашої сім’ї великі гроші, але, прийшовши до суду, зрозуміли, що ніякого рішення не буде. Суддя Давченко назвала експертизу “фільчиною грамотою” і постановила, що сусід нічого не порушив. Пізніше нам стало відомо, що Григорій Стеценко зводить цій судді будинок. І про перебіг справи вони домовилися між собою”, – розповіла нам Зінаїда Федорівна.

Мешканка “Царського села”

З розмови з Зінаїдою Коваленко ми зрозуміли, що про діяльність і життя судді вона знає досить багато. Тоді ми поцікавилися, про який саме будинок ідеться. Зінаїда Федорівна, не замислюючись, назвала нам адресу в Корабельному районі, у так званому Царському селі на Жовтневому перегоні, куди ми й вирушили.

За адресою вул. Горіхова, 49 розташований великий двоповерховий будинок. Повидатися з господарями не вдалося: ми провели кілька годин біля будинку, але двері ніхто так і не відчинив. Натомість сусіди розповіли, що саме тут багато років живе суддя Тетяна Давченко.

Декілька разів ми приїжджали в надії застати суддю вдома, але безрезультатно. Зазирнувши на подвір’я, побачили автомобіль “Хюндай I-30” із тими самими номерними знаками, що в судді.

Та Трохи згодом із того самого подвір’я вийшов молодий чоловік, у якому ми впізнали сина судді Дениса. Він підтвердив, що Тетяна Миколаївна живе саме тут, але вдома її зараз немає, поїхала на роботу.

Ми спробували з’ясувати, хто є офіційним власником будови, але це виявилося непросто. Згідно з випискою з кадастрової карти, земельну ділянку під будинком, де мешкає суддя, оформлено на такого собі Миколу Алексєєнка. Ми знайшли місце прописки цієї людини, але там його не застали. Двері квартири на вулиці 8 березня відчинив молодик, який представився співробітником СБУ:

“Я знаю людину з таким ім’ям. Але говорити вам нічого не буду”.

Не увінчалися успіхом і пошуки офіційного власника самого будинку. Єдиний реєстр прав на нерухоме майно на численні запити щодо об’єкта не дав жодної відповіді. Не оформлено будинок у Царському селі й на жодного з родичів судді.

Виходить, Тетяна Давченко, користуючись службовимим становищем, безоплатно отримала квартиру від міста, маючи шикарний будинок, який не зазначено в жодній з її декларацій. Ба більше, комунальна квартира стала для неї джерелом доходу, про який суддя також не вважає за потрібне згадати в декларації.

За які ж кошти збудувала свій особняк суддя-господарниця, що приймає рішення у гучних резонансних справах? І чому про цей будинок вона замовчує в деклараціях? Судді, чия репутація повинна бути кришталево чистою, є що приховувати?

Щоб поставити ці запитання безпосередньо Тетяні Давченко, ми вирушили до Господарського суду Миколаївської області. Суддя опинилася на робочому місці, але відповідати на запитання журналістів відмовилася, пославшись на те, що в неї “дуже багато роботи”. У відповідь на наші звернення вона просто закрилася в кабінеті. Усі наступні спроби поговорити також не увінчалися успіхом: Татяни Миколаївни або не було на робочому місці, або ж від розмови вона ухилялася.

“Я ж вам уже сказала, я дуже зайнята, у мене немає часу”, – такою була чергова відповідь.

Їм – потрібніше?

Тетяна Давченко – не єдина, хто скористався своїм службовим статусом, щоб отримати житло. У 2016 року казенною квартирою місто забезпечило і суддю Корабельного районного суду Олену Кутурланову. Їй дісталася однокімнатна квартира у 19,7 квадратів.

Отримав комунальну квартиру і суддя Ленінського районного суду у відставці Микола Олефір. Йому видали ордер на “двушку” у 28 квадратів. До слова, до отриманої квартири екссуддя поставився по-хазяйськи: одразу після отримання житло “розслужебив” і продав. У його декларації після звільнення, поданій 2016 року, зазначено чотири земельні ділянки, дві квартири та будинок. З огляду на зазначене майно, чи вже так потребував безкоштовного житла колишній служитель Феміди?

Обзавелася комунальним житлом і суддя Центрального районного суду Ольга Гуденко: отримала двокімнатну квартиру площею 51,3 кв. м. м. Зауважимо, в її декларації за 2017 рік значаться дві квартири. При цьому загальний дохід її сім’ї за останній рік склав понад 800 тисяч гривень.

Держава забезпечила житлом і екс-суддю Миколаївського апеляційного суду Тетяну Довжук. У 2008 році вона отримала квартиру в 50 квадратів. Цього ж року в неї з’явилася ще одна квартира площею 62,2 кв. м.

У той час, як комунальні квадратні метри швидко розбирають служителі Феміди, пересічним містянам лишається чекати своєї черги. У більшості випадків – десятки років, а то й зовсім – марно.

Правда не напоказ

Сучасні чиновники і силовики використовують всілякі хитрощі, щоб приховати свої реальні доходи і майно. Тетяна Давченко виявилася не єдиною суддею Миколаївського госпсуду, хто не особливо полюбляє подавати про себе правдиву інформацію в НАЗК.

Такі традиції в госпсуді Миколаївської області йдуть безпосередньо від керівництваа. У травні цього року неприємна історія сталася з головою суду Костянтином Василякою. На трасі Миколаїв-Херсон він потрапив у серйозну ДТП на автомобілі “Фольксваген Туарег”. Усе б нічого, якби вказане авто не було відсутнє в декларації Василяки.

Зате в його декларації зазначено дві квартири в Миколаєві та Херсоні, дачний будиночок на 104 квадрати, будинок у Херсоні та три земельні ділянки. За традицією тільки половина майна належить самому Василяку, решта – дружині та доньці. За останній рік Василяка “насудив” майже на 380 тис грн. На банківських рахунках родина Василяки зберігає понад 1,5 млнлнгрн.

З запитанням до глави суду щодо того, чому елітний кросовер “Фольксваген Туарег” не внесено до його деклараційцію, ми звертались тричі. Щоразу Василяка або був відсутній на робочому місці, або був дуже зайнятий.

На керівника рівняються і підлеглі. З огляду на декларацію судді Віри Адаховської все майно – земельна ділянка і три квартири – оформлено на її чоловіка.

А ось суддя Юрій Коваль власного житла не має взагалі. У його декларації значаться лише чотири квартири, оформлені на третіх осіб, якими суддя користується безоплатно. Власником трьох із них є така собі Юлія Павлова, а четверта – належить людині з ім’ям Олег Єнтін. Двома люксовими авто – “Тойота Камрі” та “Хюндай Елантра” суддя теж користується безоплатно. При цьому за останній рік Коваль заробив ні багато ні мало – 349 тис грн. На банківських рахунках на двох із дружиною зберігається 40 тис грн.

“Відзначилась” і молода суддя госпсуду Еліна Олейняш. У її декларації вказані дві квартири, а також автомобіль “Ауді А4” 2005 року випуску. За даними декларації, авто судді коштує 74 тис 176 грн. За ринковими цінами сьогодні таке авто того ж року випуску в різних комплектаціях коштує від 200 до 280 тис грн.

Чому судді використовують всілякі хитрощі, аби тільки не показувати свої реальні статки та майно? В Україні це явище, на жаль, стало нормою. Інше питання: чи будуть притягнуті до відповідальності ті, хто дурить НАЗК і нас із вами?

“Відсутність у декларації судді Давченко будинку, в якому вона проживає багато років, – явне порушення. За такі дії законодавством передбачена адміністративна відповідальність. Ба більше, за обман НАПК суддя може понести навіть кримінальну відповідальність, це передбачено статтею 366-1 КК України. Але тільки в тому разі, якщо дії судді можна буде довести як умисні. У кращому випадку на суддю можуть накласти штраф від 1 до 2,5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”, – пояснив виконавчий директор організації “Платформа прав людини” Олександр Бурмагін.

За нині наявної системи правосуддя навряд чи хтось стане доводити корисливий намір судді Давченко та її колег, які отримали житло “на шару”. Тож цим суддям не загрожує ні адміністративна, ні кримінальна відповідальність. Рівно доти, доки правосуддя вершать вони самі. Користуючись вседозволеністю, сильні світу цього мають усі блага, які тільки можливі, позбавляючи простих людей таких елементарних прав, як дах над головою. Але вічно так тривати не може.