Здобувай і підвищуй. Як розквітає бізнес глави МВС Арсена Авакова за нової влади

Арсен Аваков, опинившись у кріслі очільника МВС, не тільки зумів повернути всі втрачені раніше бізнес-активи, а й за допомогою сім’ї активно заробляє на видобутку газу, занижуючи його вартість і “оптимізуючи” податки.

У міністра внутрішніх справ Арсена Авакова є невинне хобі: він колекціонує малюнки земляка – харківського авангардиста Василя Єрмілова. У колекції глави МВС їх уже кілька. Ціна кожного може сягати $15 тис. І це ще недорого: повноцінні полотна цього художника коштують сотні тисяч доларів. Не виключено, що в найближчому майбутньому міністр розщедриться і на подібні придбання – проблем із грошима у нього немає.

Аваков прийшов у політику з газового бізнесу, де процвітають висока маржа, політична корупція і різні схеми звільнення від податків. Формально сам міністр нічим подібним не займається – але в нього є дружина і син, на яких і оформлені всі численні активи глави МВС.

Справи у сімейної бізнес-групи йдуть непогано – він не тільки повернув собі всі втрачені за часів Віктора Януковича активи, а й відмінно працює на ниві податкової “оптимізації”: за один тільки 2014 рік, за даними НП, близькі до Авакова газовидобувні фірми недоплатили до держбюджету 98 200 000 грн.

Аромат газу

Ядро бізнесу Авакова – група “Інвестор”, центральний офіс якої розташовано в пафосному триповерховому маєтку з ліпниною в самому центрі Харкова. Станом на 2013 рік Інна Авакова, дружина міністра, а також його син Олександр були співвласниками цієї фірми. У реєстрі юридичних осіб Інна Авакова досі значиться мажоритарним власником цієї компанії. Сам же міністр заявляв, що активи, які належали йому до приходу на держслужбу, переписані на сина.

До “Інвестора” входить компанія “Енергія-95”, яка володіє ліцензіями на видобуток газу на Денисівському та Мар’їнському родовищах у Харківській області.

Щоб оцінити перспективи заробітку на Мар’їнському родовищі, варто сказати, що 2011 року Енергія-95 заклала у вигляді забезпечення під зобов’язання пов’язаних з Аваковим фірм ще не видобутий газ з Мар’їнського на суму 1 млрд грн. А гривня тоді була істотно дорожчою за нинішню, враховуючи її девальвацію у 2014-2015 роках.

На Денисівському родовищі газовидобувачі діють за традиційною для цієї сфери схемою спільної діяльності: “Енергія-95” має ліцензію на її партнера – компанію “Денисівська”, на неї оформлено частину об’єктів і трубопроводи, а ще одна фірма – “Гравеліт-21” – займається продажем видобутого газу. Усі ці структури входять до аваківської групи Інвестор.

У 2014-му з Денисівських надр група отримала 171 800 000 куб. м газу. Компанія мультимільйонера Вадима Новинського Укргазвидобування, яка отримала приблизно стільки ж у той період, відзвітувала про те, що отримала за це понад 300 млн грн чистого прибутку. Однак видобувачі, які працюють на Денисівському родовищі, показали дохід у 313 700 000 грн, з яких на прибуток припало лише 11 млн грн.

Причиною стали демпінгові ціни, за якими Денисівський газ вирушив на ринок. Усе видобуте в 2014-му партнери продали за 313 700 000 грн, тобто з розрахунку близько 1,8 тис. грн за тис. куб. м. При цьому середня ринкова ціна 1 тис. кубів становила на той момент не менше 4 тис. грн. У результаті видобувачі недоотримали понад 373 млн грн. З огляду на середній курс долара у 2014 році на рівні 11,9 грн/$1, йдеться приблизно про $31 млн.

Вікторія Войціцька, нардеп із фракції Самопоміч, вважає, що у випадках із Денисівським родовищем використовували одну з найефективніших і найпоширеніших схем зі зменшення оподаткування – створення спільної діяльності. У ній одного з учасників зобов’язують реалізовувати продукцію за “оптимальними” цінами, які здебільшого значно нижчі за ринкові. За рахунок цього зменшуються відрахування податку на прибуток до бюджету.

У випадку з Денисівським родовищем компанії-посередники скупили весь вкрай дешевий енергоносій. Кінцевих вигодонабувачів простежити неможливо, але різниця між ціною закупівлі та ринковою ціною продажу в подібних схемах, за словами експертів, дістається видобувачам. А посередники отримують свій відкат.

Держбюджет при цьому отримав 18% податку на прибуток тс затребуваний при виведенні прибутку з обороту 5% податку на дивіденди фізичних осіб. Для ситуації з Денисівським родовищем ці втрати бюджету становили 82 500 000 грн.

Павло Демчук, податковий експерт, вважає, що в цій схемі компанії-посередники діють як конвертаційні центри, які допомагають отримати гроші. Не виключено, що за ними стоять офшорні структури, які працюють у режимі низьких податків. Якщо офшори використовуються в схемі, то є великі шанси, що це так чи інакше є порушенням українського законодавства, зазначає експерт: “Але є одне але, – каже Демчук, – Податкова ходить у гості не до тих, хто при владі, а туди, де можна поживитися”. Сумнівні схеми навколо газу Денисівського родовища фіскальні органи не зацікавили.

Фейсбук-міністр, як жартома називають Авакова за його пристрасть до соціальних мереж, який висвітлює на своїй сторінці будь-які важливі події, на прохання НВ прокоментувати мільйонні “оптимізації” не відреагував. А пресслужба підпорядкованого йому відомства почала заперечувати зв’язок міністра та його родичів із бізнесом.

Партнерські відносини

Історія з Денисівським родовищем у тому ж 2014-му повторилася на іншій газоносній ділянці Харківщини – Сахалінській, найбільшій із запасів в Україні. З ним пов’язаний Ігор Котвицький, колишній водій Авакова і його багаторічний бізнес-партнер, народний депутат від прем’єрської фракції Народний фронт (НФ).

Котвицький до свого депутатства був віце-президентом аваківської фірми “Інвестор”, а зараз залишається в ній міноритарним власником.

Компанія “Сахалінське”, що належить Котвицькому, працює на Сахалінському родовищі за схемою спільної діяльності з “Укрнафтобурінням” Ігоря Коломойського і фірмою “Голден Деррік” російського бізнесмена Павла Фукса.

Отримані у 2014-му 35 900 000 куб. м газу партнери продали за 72 500 000 грн, тобто за ціною 2 тис. грн за 1 тис. куб. м. У результаті недоотримали понад 71 млн грн доходу, або $6 млн. А держбюджет недорахувався 15 700 000 грн податків. Схема нагадує ту, яку було використано на Денисівському родовищі.

У результаті по двох родовищах – Денисівському і Сахалінському – йдеться про виведення з-під фіскального навантаження понад $37 млн. “За випадковим збігом” практично таку ж суму Ігор Котвицький вивів у Панаму влітку 2015 року”, – ділиться своїми спостереженнями Войціцька.

Йдеться про переказ Котвицького з країни $40 млн на рахунок офшорної фірми в Панамі. Історію восени 2015 року оприлюднив депутат Сергій Лещенко, назвавши цю операцію незаконною. За його даними, для цього проведення партнер Авакова використовував державний “Ощадбанк”, яким керує Андрій Пишний, соратник прем’єра Арсенія Яценюка. У банку мали перевірити походження цих коштів, оскільки їхній власник є народним депутатом. Крім того, Котвицький навіть не вказав цю суму у своїй декларації.

Історії з родовищами споріднює не лише однакова схема роботи та прямі бізнес-зв’язки Авакова і Котвіцького, а й ще один персонаж. Йдеться про певну Анну Мурашову, дівчину із зовнішністю світської левиці. Вона є засновницею компанії Гравеліт-21, яка торгує Денисівським газом. На сторінці Мурашової у Фейсбуці можна знайти не лише безліч персональних знімків із Туреччини та Франції, а й спільні фото в обнімку як із сином Авакова Олександром, так і з Котвицьким. Крім того, батько Мурашової числиться помічником цього нардепа.

Особливості служби

Міністерське крісло благотворно вплинуло на бізнес Авакова. Родичам глави МВС вдалося повернути відібрані за часів Віктора Януковича численні сімейні активи. При цьому безлічі інших постраждалих тоді підприємців, а також державі Україна, яка втратила за попередньої влади низку ключових об’єктів, зробити подібне не вдалося.

Крім того, сам Аваков обзавівся серйозною групою збройної підтримки – з його допомогою при МВС створили батальйон Азов, який згодом став полком. Цим підрозділом керує ще один харків’янин – депутат-мажоритарник Андрій Білецький. Азову пощастило не тільки стати єдиним підрозділом подібного роду при МВС. Тренувальний табір полку, наприклад, розташований на території екскаваторного заводу Атек у Києві. При цьому власники підприємства вважають розміщення там незаконним.

Андрій Семидідько, голова Антирейдерської спілки підприємців, додає: “Я чув, що до $1 млн за кришування грального бізнесу відправлялося на фінансування полку Азов”. Утім, детальнішої інформації у нього немає.

Прохання про коментарі з приводу Азова глава МВС теж проігнорував.

Залишає поза увагою міністр і серйозні речі. Політолог Євген Магда вважає, що звинувачень на адресу Котвицького, партнера Авакова, у цивілізованому світі було б достатньо для виходу міністра у відставку. “Але Аваков туди не збирається, ба більше – шантажує громадськість безпрецедентною кризою в разі його звільнення”, – вказує аналітик.

Поки що спровокувати очільника МВС хоч на якусь відповідь за звинуваченнями в корупції зумів лише Міхеіл Саакашвілі, губернатор Одеської області. Перепалка чиновників на нараді в присутності президента Петра Порошенка, що сталася наприкінці 2015 року, закінчилася тим, що Аваков кинув в опонента склянку з водою і почав сипати лайку на його адресу.

Утім, сам по собі Аваков – аж ніяк не унікальне явище для України, а лише плід багаторічного ігнорування в країні проблеми поділу влади і бізнесу. “Аваков – просто один із прикладів. І їх, на жаль, багато”, – зазначає політична експертка Вікторія Подгорна.

Міліцейський хепі-енд

Історія про те, як Арсен Аваков придбав свій бізнес, втратив його, а потім знову повернув.

Аваков заробив перші серйозні гроші, заснувавши 1990 року в Харкові компанію “Інвестор” і скуповуючи через неї приватизаційні сертифікати. До 2010 року, коли до влади в країні прийшов Віктор Янукович, а в Харкові – опонент Авакова Геннадій Кернес, майбутній глава МВС володів енергетичними компаніями, нерухомістю, банком “Базис”, мережею супермаркетів “Восторг”, Салтівським хлібозаводом і деякими іншими активами. У 2011-му все це господарство в рейтингу журналу “Фокус” оцінили в $283 млн.

Під тиском попереднього уряду Аваков вимушено розлучився зі своїм бізнесом. У 2011 році у власність Харкова повернули ТЕЦ-3, а наступного року майбутній міністр продав газовидобувну компанію “Енергія-95”, мережу “Восторг” і Салтівський хлібозавод. Тоді ж Нацбанк відібрав ліцензію у Базису, куди Аваков, будучи губернатором Харківської області, перевів рахунки держкомпанії Турбоатом місцевого промислового гіганта. Крім того, у 2012-му міська влада повернула собі готель “Київський”, який раніше за 35 500 000 грн придбала близька до Авакова фірма, і згодом знесла його.

“Рішення про продаж активів було ухвалено в результаті обговорення всіма партнерами. Ми чітко розуміли, що незалежні від влади політичні погляди роблять бізнес у нашій країні за нинішнього режиму вразливим, практично неможливим”, – прокоментував тоді Аваков те, що відбувається, в інтерв’ю інтернет-виданню Головне.

Йому самому довелося ховатися від можливого арешту в Італії, де у майбутнього міністра також був бізнес. Виїхати за кордон його змусили звинувачення в незаконному відчуженні 700 га землі в Харківській області.

Усе змінила революція гідності. Постійний гість майданівської сцени, активний блогер Української правди і не менш активний голос у соціальній мережі Фейсбук очолив міністерство, довіра до якого у суспільства була, як кажуть фінансисти, на історичному мінімумі.

Аваков взявся за реформи. Однак ця напружена робота не завадила іншій діяльності: у 2014-2015 роках сім’я глави МВС повернула практично все, що втратила за часів Януковича.

Через суд компанія “Інвестор” визнала незаконним скасування ліцензії банку “Базис”, міністр повернув “Енергію-95” і гроші за готель “Київський”, який на той час уже знесли. Мер Харкова Кернес у серпні 2014 року заявив, що Аваков намагається знову заволодіти ТЕЦ-3. А восени того ж року гендиректором Салтівського хлібозаводу став Андрій Переєденко, партнер Авакова по Інвестору.

Новое время