Велика приватизація: час настав

На початку нинішнього року Фонд держмайна вкотре анонсував приватизацію стратегічних підприємств. Минулий рік був як роком чергової невдачі в напрямі продажу державних активів, так і періодом впровадження змін, спрямованих на забезпечення прозорого приватизаційного процесу за чіткими правилами.

Водночас на противагу цим змінам ефективно працювали “сили”, які гальмували приватизацію, зриваючи аукціони, затягуючи передачу об’єктів від міністерств до Фонду держмайна або ухвалення законопроєкту 2319, без якого запуск роздержавлення сотень підприємств є неможливим.

Успіхи та промахи

Тягарем української економіки є тисячі державних підприємств. Ці компанії завжди були джерелами безпрецедентного злодійства, підкреслює гендиректор інвестиційної компанії Concorde Capital Ігор Мазепа.

“Наприклад, Одеський припортовий завод (ОПЗ), згідно зі статистичними даними, заробив приблизно 300 млн грн. Однак подивившись середньозважені ціни та обсяг виробництва заводу і зробивши нескладні математичні розрахунки, можна побачити, що насправді підприємство заробило 50-70 млн. дол.”, – каже він.

На сьогодні в історії української приватизації прикладом безумовного успіху є як публічна приватизація “Криворіжсталі”, що принесла бюджету понад 24 мільярди гривень.

Сума, яку 2005 року заплатила компанія Mittal Steel Germany GmbH, у два з половиною рази перевищувала стартову ціну і була майже в шість разів вищою, ніж цифра, за яку продали комбінат 2004 року. Не менш важливо, що і після купівлі новий власник інвестував у модернізацію виробництва на об’єкті не один мільярд гривень.

За часів Януковича приватизаційний процес був, м’яко кажучи, непрозорим. Підприємства часто потрапляли до “потрібних рук”, а до бюджету надходили суми значно менші, ніж можна було б отримати в разі проведення конкурентних торгів. Це чудово ілюструють продажі державних пакетів акцій енергокомпаній у 2011-13 роках.

Запуск приватизації вже новою владою запам’ятався такими подіями, як зрив продажу міноритарного пакета “Сумихімпром”, успішний продаж 25% “Закарпаттяобленерго”, блокування продажу “Президент-Готелю” та чергова невдала спроба “позбутися” Одеського припортового заводу. Як наслідок, приватизаційні кампанії двох останніх років збагатили держбюджет лише на 610 000 000 гривень.

Приватизаційний ребрендинг

Попри незначні успіхи реалізації державних об’єктів, підхід до оптимізації приватизаційного процесу виглядає комплексним.

Ядром приватизаційних змін наразі є проєкт закону 2319. Документ передбачає внесення змін до існуючих законів і має на меті забезпечити прозорий, професійний та неупереджений продаж державних об’єктів.

Серед запропонованих змін – унеможливлення участі в приватизаційному процесі компаній та фізичних осіб держави-агресора, а також встановлення більш жорстких вимог до учасників приватизації загалом.

Одним із найважливіших положень законопроєкту є скасування продажу на фондових біржах пакета акцій акціонерного товариства в розмірі 5 – 10 відсотків статутного капіталу.

“Такий продаж затягував процес приватизації майже на два місяці. Ба більше, продаж 5-10 відсотків акцій спричиняв дроблення пакета акцій, недоотримання бюджетом доходів та потенційне створення проблем у вигляді рейдерського захоплення об’єкту після закінчення приватизації”, – підкреслює керуючий партнер київського офісу Baker & McKenzie Сергій Піонтковський.

Третій пункт змін, що пропонується документом 2319 – це залучення до процесу приватизації професійних радників. Залучення міжнародних інвестиційних банків до приватизації дає можливість провести масштабну маркетингову кампанію і достукатися до буквального кожного стратегічного інвестора у світі, каже Піонтковський.

Радника залучати доцільно до приватизації будь-якого великого об’єкта, каже гендиректор Concorde Capital. “Навіть якщо раднику вдасться підняти вартість на 30-40%, то в цифрах це будуть десятки або й сотні мільйонів доларів, особливо, коли йдеться про ОПЗ і порти”, – зазначає Мазепа.

Уже торік на практиці можна було оцінити таке нововведення як електронні торги, які запроваджені з метою реалізації об’єктів малої приватизації. Невеликим, але показовим прикладом є, зокрема, продаж контейнерів для перевезень ЗАТ “Науково-виробничого об’єднання “Етал”, які багато разів безрезультатно виставлялися на продаж на класичних торгах.

Партнер МЮГ AstapovLawyers Олег Мальський також відзначає важливість такої ініціативи ФДМ як створення приватизаційного кодексу. “Усе законодавство, що стосується приватизації, всі законодавчі та підзаконні акти, треба привести у відповідність. Не так важливо, це буде кодекс чи документ з іншою назвою”, – зазначає експерт.

Також ФДМ розробив нову методику оцінки об’єктів, яка наприкінці минулого року була схвалена Кабміном.

Новий механізм передбачає закладення в основу оцінки ринкової вартості, а не балансової звітності об’єктів, залучення до оцінки незалежних оцінювачів та узгодження стартової ціни пакетів акцій об’єктів групи “Г” і паливно-енергетичного комплексу робочою групою, створеною урядом (представники міністерств і міжнародних організацій – ЕП).

Скільки і кому

Окрім регуляторних і організаційних змін, яких потребує приватизаційний процес, не менш важливим є визначення самих об’єктів приватизації. Думки більшості експертів та урядовців сходяться на тому, що приватизовувати потрібно всі державні підприємства, окрім справді стратегічних.

“Серед цих окремих об’єктів – гідро- та атомні електростанції. Водночас “Турбоатом”, ОПЗ, “Укрзалізниця”, трубопроводи, “Укрспирт” і сотні інших підприємств мають бути продані”, – зазначає Мазепа.

Так, малі та середні підприємства влада не проти передати в руки місцевим бізнесменам, а власниками великих компаній зазвичай бачать іноземного інвестора. Це пояснюється тим, що іноземні інвестиції є гарантією того, що підприємства отримають фінансові вливання на модернізацію виробництва, впровадження технологій, досвід у контексті застосування нових форм управління та, ймовірно, нові робочі місця.

Іноземного власника планується знайти зокрема для Одеського припортового заводу, продаж 5% акцій якого минулоріч було скасовано всього за тиждень до конкурсу.

Серед потенційних покупців заводу, за словами голови Фонду держмайна, є американські, турецькі, китайські та європейські інвестори, зокрема, один із найбільших у світі постачальників міндобрив, норвезька компанія Yara. Об’єкт планує виручити щонайменше мільярд доларів.

Іншим держпідприємством, яке бачать у власності іноземців, є “Центренерго”. Найбільш реальним покупцем енергетичної компанії називають французьку Engie (раніше Gaz de France – ЕП).

Також, за словами міністра енергетики та вугільної промисловості України Володимира Демчишина, зацікавленість у купівлі українських енергетичних компаній висловили інвестори з Казахстану. Ймовірно, що за кордоном шукатимуть і власника “Президент-Готелю”, приватизацію якого торік зірвали його ж орендарі.

Існує можливість залучити іноземні інвестиції й під час приватизації сільгосппідприємств. Про зацікавленість американських, європейських та китайських інвесторів заявив нещодавно й міністр аграрної політики Олексій Павленко.

Виклики – 2016

Попри значні напрацювання у створенні бекґраунду для “великої приватизації”, залишається низка перешкод, не поборовши які, неможливо досягти справжнього успіху.

Серед цих викликів – недопущення блокування продажу тих чи інших активів, удосконалення процесу передачі відомствами об’єктів Фонду держмайна, ухвалення надважливого законопроєкту 2319, а також ухвалення нової редакції Закону “Про оцінку”.

Як підкреслює Мальський, механізм оцінки об’єктів державної власності є складним питанням.

“Сьогодні інвестор, оцінюючи об’єкт, не може адекватно зрозуміти його справжню прибутковість, адже значна частина прибутку виводиться не шляхом розподілу дивідендів чи формування прибутку, а шляхом укладення договорів із пов’язаними особами, через договірні контракти та зменшення податкового навантаження”, – пояснює експерт.

Захист інвесторів також є однією з умов, незабезпечення якої може поставити під сумнів досягнення приватизації. Попри привабливість українських державних підприємств для іноземних компаній, інвестор усвідомлює наявність в Україні ризиків, які важко оцінювати і яким складно протистояти.

“Після зміни власника державного підприємства необхідно передбачити можливість дозволити інвесторам, законодавчо, в односторонньому порядку, без штрафних санкцій, розірвати контракти, що укладені на несправедливих, неринкових умовах”, – підкреслює Мальський.

Такий механізм унеможливив би виведення прибутку та дозволив самостійно визначити контрагентів. Ба більше, такі кроки підняли б і вартість держпідприємств, і збільшили б бажання іноземних інвесторів брати участь у приватизації.

Невід’ємним процесом приватизації також має бути ліквідація сотень підприємств, які, по суті, давно не функціонують, а також передача важливих для країни держоб’єктів в управління холдингу.

Якими б не були ризики та виклики, зрозуміло одне, що приватизація – це той процес, який більше не можна відкладати на “завтра”, адже йдеться не лише про наповнення бюджету, а й про відновлення довіри, причому не лише зарубіжних інвесторів, а й українських громадян.

“Корумповані чиновники за кожен місяць неприватизації вкрадуть ще кілька десятків мільйонів доларів. Водночас приватизація – це свідчення того, що в країні відбуваються зміни”, – резюмує Мазепа.

Ольга Дубенська, Економічна Правда