Протягом 15 років в історичному центрі Одеси розташовувався пам’ятник «засновникам міста» – скульптурна композиція 3-метрової російської імператриці Катерини ІІ та її сподвижників Йосипа Дерибаса, Франца де Волана, Григорія Потьомкіна та Платона Зубова. Монумент встановили у 2007 році, а роботи профінансував той, кому в Україні оголосили підозру в пособництві державі-агресору – Росії. Демонтувати споруду місцева влада спромоглася лише майже через рік після повномасштабного вторгнення, через що у російському інформполі вибухнула хвиля звинувачень українців у «варварстві» та «переписуванні історії». Адже роками РФ формувала міф про «винятково російську Одесу».

Nikcenter розбирався з питанням російських фейків про «російську Одесу» в сучасній історії.

Катерина розбрату

З самого старту – у 2007 році – встановлення в Одесі пам’ятника російській правительці Катерині ІІ, який офіційно називали «засновникам міста», розділило місцевих жителів на тих, хто підтримував встановлення монумента, і тих, хто був категорично проти. Серед аргументів прихильників памʼятника часто можна було почути, що саме російська імператриця заснувала місто. Цей наратив активно використовують і в російській повістці, зокрема, обґрунтовуючи фейк про те, що Одеса – російське місто.

Наприклад, президент РФ Володимир Путін неодноразово повторював: начебто південний схід України – проросійський, заявляючи, що  тут розташовані «історичні російські території». Так, під час прямої лінії 14 грудня 2023 року Путін заявив:

«Одеса – взагалі російське місто, ми ж знаємо про це».

Подібні твердження начебто мають легалізувати й агресію проти України, адже російська армія  начебто прийшла на «історичні російські землі». При цьому той факт, що території, на яких розташована сучасна Одеса, були завойовані російськими військами під час російсько-турецької війни у 1787-1792 роках, в російському інформаційному полі намагаються особливо не підсвічувати. 

Так, на російському порталі «История.РФ» у статті, присвяченій заснуванню Одеси, акцентується на тому, що після завоювання турецької фортеці Хаджибей російська імператриця Катерина у 1794 році видала два рескрипти про облаштування воєнної гавані з купецькою пристанню та начебто створення міста. Про те, що поселення тут існувало задовго до російських завоювань, – у статті ані слова. Не згадується й те, як Хаджибей врешті перейменували на Одесу – указ про це так і не був знайдений фахівцями, визнають у російській статті. 

При цьому доктор історичних наук, професор Тарас Гончарук наголошує: за часів Османської імперії Хаджибей уже був містом, до того ж, Дерібас за штурм Хаджибею отримав досить серйозну нагороду – орден Георгія ІІІ ступеня. Що зайвий раз доводить: здобуття цієї фортеці – вагома перемога для тодішньої Росії, а не пересічна подія. 

«Росіяни самі Хаджибей називали містом. При турках він був певним центром округи», – підкреслює Гончарук, зазначаючи, що акцент на заснуванні міста імператрицею Катериною є російським пропагандистським штампом.

Проти встановлення монумента в історичному центрі Одеси в 2000 роках активно виступили патріотичні організації, серед яких – представники Чорноморського гайдамацького з’єднання. Головний аргумент – Катерина ІІ зруйнувала Запорізьку Січ та остаточно закріпачила українських селян, тому вшановувати таку постать у нашій країні – неприйнятно. Активісти протестували під пам’ятником, спалювали опудало імператриці та обливали монумент фарбою. З 2012 року розпочалась ще й судова тяганина – Асоціація козацьких товариств «Січ» через суд намагалась прибрати монумент. 

«Ще перед самим встановленням пам’ятника ми проводили вуличні акції протесту неодноразово. Навіть сутички були тоді з міліцією та будівельниками. Коли пам’ятник таки встановили, весь час тривав судовий процес, адже фігури Дерібаса, де Волана, Потьомкіна та Зубова, які використали на монументі, незаконно вилучили з музею. Позов став фактично перепоною тому, щоб пам’ятник внесли до реєстру пам’ятників загальнодержавного значення, хоча міська влада декілька разів зверталась до Міністерства культури щодо цього, але отримувала відмови. Ми також намагались протидіяти інформаційно-просвітницькою роботою. Ця робота продовжується й зараз», – згадує тодішній учасник гайдамацького з’єднання, історик, а зараз – капітан ЗСУ Сергій Гуцалюк.

З 2010 року пам’ятник «засновникам Одеси» охороняли за бюджетні кошти. Місцева влада виділяла гроші на це до самого демонтажу монумента у 2022 році. Як повідомили в департаменті фінансів Одеської міської ради, за 12 років охорона памʼятника Катерині ІІ обійшлась одеським платникам податків у понад 13 мільйонів гривень. При цьому у 2022 році, коли в Україні вже розпочалась повномасштабна війна, на охорону монумента з бюджету витратили  майже мільйон. 

Російський слід

На відео з відкриття пам’ятника «засновникам Одеси» 27 жовтня 2007 року можна побачити російський прапор. 

Безперечно, на той час між Україною та Росією ще не було відкритих військових конфліктів, тому російська символіка не була під забороною. Однак сам факт того, що російський прапор з’явився на культурній події в українському місті, зайвий раз нагадує, який вплив мала ця країна на нас тоді.

Примітно, що спонсором встановлення пам’ятника «засновникам Одеси» став місцевий бізнесмен, багаторазовий депутат міськради, зокрема від проросійського блоку Наталії Вітренко Руслан Тарпан.

Наразі він перебуває за межами України – ще 2017 року Руслана Т. оголосили в розшук у справі будівництва «Глибоководного випуску». Цей багатомільйонний проєкт реалізовувала компанія Тарпана «Інкор». Тоді йшлось про можливе розкрадання близько 200 млн грн бюджетних коштів. 

Однак з 2024 року втікач Руслан Т. фігурує в ще одній справі – Одеська обласна прокуратура повідомила йому про підозру в пособництві державі-агресору. За даними слідства, бізнесмен співпрацював з представниками федеральної служби охорони РФ. Зокрема, він передав колекцію раритетних автівок для експонування на виставці «Музейно-виставкового технічного центру Автомобільно-мотоциклетного клуба федеральної служби охорони Російської Федерації» у Москві. Того ж року суд наклав арешт на майно ексдепутата в Україні, який його представники намагались зняти.   

Враховуючи тісні зв’язки Руслана Тарпана з російськими силовими службами, не дивує його участь у встановленні пам’ятника російській правительці в українській Одесі. Необхідність встановлення монумента Тарпан та його прибічники тоді обґрунтовували тим, що пам’ятник Катерині ІІ раніше стояв на площі – з 1900 по 1920 рік. Коли владу в Одесі захопили більшовики, пам’ятник зруйнували. Тоді від нього залишились лише скульптури Дерибаса, де Волана, Потьомкіна та Зубова, які зберігали в місцевому музеї. Ці скульптури й використали при встановленні пам’ятника у 2007 році.

За словами Тараса Гончарука, перед встановленням монумента в Одесі розгорнули потужну інформаційну кампанію: 

«Переважна більшість одеситів на той момент не знала, що колись у місті стояв пам’ятник Катерині. Але в Одесі почалась активна пропаганда: хто проти Катерини – той не одесит. Навіть до такого доходило», – розповів історик.  

За рік після встановлення монумента Руслан Тарпан говорив:

«Що б тут не відбувалось політично, хто б сьогодні в який бік не тягнув нас, я впевнений, що пам’ятник тут буде. І його історія буде славною, набагато цікавішою та набагато довшою, аніж історія попереднього пам’ятника, який простояв всього 20 років».

Але він помилився – новий пам’ятник простояв в Одесі всього 15 років.

Ексмер був проти? 

29 грудня 2022 року вночі комунальні служби міста демонтували пам’ятник «засновникам Одеси». Скульптури Катерини ІІ, Йосипа Дерибаса, Франца де Волана, Григорія Потьомкіна та Платона Зубова перенесли до Одеського художнього музею. 

Але демонтажу передувала низка подій – від спротиву зносити монумент з боку тодішнього  міського голови Геннадія Труханова в унісон з російською пропагандою до електронного голосування одеситів за знесення пам’ятника російській правительці. 

Так, після початку повномасштабного агресії Росії проти України 24 лютого 2022 року ще більш гостро піднялося питання необхідності не тільки декомунізації – процесу позбавлення наслідків комуністичного режиму, який стартував в нашій країні після анексії Криму та окупації частини Донбасу у 2014 році, – а й деколонізації. Тобто позбавлення від імперської та тоталітарної спадщини – відповідний закон діє в України з 2023 року. 

Водночас в Одесі місцева влада з демонтажем імперських пам’ятників та перейменуванням імперських назв вулиць не поспішала. Так, у серпні 2022 року тодішній мер міста Геннадій Труханов, в якого, нагадаємо, у 2025 році забрали крісло очільника Одеси після позбавлення українського громадянства через наявність російського, дав інтерв’ю італійському виданню «Corriere della Sera». В ньому він зокрема зазначив:

«Я проти знесення статуй. Навіть якщо ми руйнуємо пам’ятники, історія не змінюється…». 

На той час петиція про демонтаж пам’ятника в Одесі вже набрала необхідні 25 тисяч голосів. Реагуючи на це, президент України Володимир Зеленський звернувся до Одеської міської ради, наголошуючи на необхідності розгляду питання. Щоправда, пізніше з’явилась ще одна петиція – про заміну пам’ятника Катерині на пам’ятник американському актору Біллі Геррінґтону, що можна розцінити як спробу виставити ситуацію абсурдною, адже актор відомий зйомками в порнофільмах і жодного стосунку до міста не має. 

Звичайно, новину про це підхопили російські пропагандисти. Зокрема, на телеканалі «Росія 1» ведучий Євген Попов – чоловік кремлівської пропагандистки Ольги Скабєєвої та депутат російської держдуми від путінської партії «Єдина Росія» – заявив, що Україна цією петицією «демонструє західним партнерам, кураторам, спільникам, що поділяє їхні цінності». 

«Заміняти цю (російську – ред.) спадщину, як бачимо, збираються пам’ятниками … (ЛГБТ-людям – ред.) або ж Бандері, що втім є одним і тим самим», – заявив Попов. 

20 вересня 2022 року на офіційному сайті Одеси стартувало електронне голосування щодо долі пам’ятника «засновникам Одеси», взяти участь у якому могли лише жителі міста. 

Більшість – за демонтаж

На голосування запропонували сім варіантів – демонтувати з пам’ятника імперські символи, демонтувати лише скульптуру Катерини ІІ, відкласти питання до закінчення воєнного стану, зберегти пам’ятник без змін, зберегти пам’ятник, але перенести до меморіального парку чи музею, зберегти пам’ятник, але доповнити інформацією про діяльність російської імператриці і врешті демонтувати пам’ятник повністю. Останній варіант і набрав найбільшу кількість голосів одеситів.   

Щоб привернути увагу до необхідності демонтажу монумента російській правительці, 2 листопада 2022 року, за ініціативи партії «Демократична сокира» та громадської організації «Зелений лист», на голову Катерині ІІ вдягли червоний ковпак ката, а в руку вклали зашморг, передає «Суспільне.Одеса». В російських медіа це назвали «оскверненням пам’ятника вандалами».

До речі, головою ГО «Зелений лист» Владиславом Балінським, який і «вдягав» російську правительку Катерину, давно зацікавилися російські спецслужби. 8 квітня 2026 року Басманний суд Москви заочно засудив його до 11 років позбавлення волі у виправній колонії загального режиму, повідомило видання «Ґрати». 

У поле зору російських «правоохоронців» Владислав Балінський потрапив через публікацію на своїй сторінці в фейсбуці 22 березня 2022 року допису про наслідки російського обстрілу Одеси з моря, що серйозно пошкодив житлові будинки. В дописі були інформація про постраждалих внаслідок атаки, а також відео та фото з місця події. В Росії це розцінили як «фейк про російську армію». Також росіяни закидають одеському активісту причетність до демонтажу барельєфа ордену Леніна та медалі «Золота Зірка» зі стели на площі в Одесі у вересні 2024 року, чим той, за версією слідства, «пошкодив меморіальний об’єкт і завдав шкоди його історико-культурному значенню».

Але повернемось до монумента Катерини ІІ. 30 листопада 2022 року 45 депутатів Одеської міської ради одноголосно підтримали рішення про демонтаж та перенесення пам’ятника «засновникам Одеси». По суті, доля монумента була вирішена. 

Примітно, що того ж дня одеські депутати ухвалили ще одне важливе рішення – про демонтаж пам’ятника російському імперському полководцю Олександру Суворову. Геннадій Труханов також голосував за. При цьому саме він у 2012 році встановив цей монумент у місті під час своєї передвиборчої кампанії до Верховної Ради України. Тоді він балотувався від «Партії регіонів», якою керував президент-втікач Віктор Янукович.        

Інші російські маркери в Одесі

Під час відкриття пам’ятника Суворову в Одесі в натовпі підняли російські прапори – так само було й під час встановлення пам’ятника Катерині ІІ. 

У російських ЗМІ реакція на демонтаж цих двох монументів була бурхливою – буцімто «українські варвари» знесли пам’ятники своїм засновникам, відмовившись від власної історії. Наприклад, у великій статті російського медіа «Аргументи і факти», розповідаючи про знесення пам’ятника, пишуть: «Якщо вийняти з неї (Одеси – ред.) Катерину Велику, Потьомкіна, Дерибаса, Жукова, то що залишиться?». 

В Росії і справді роками насаджували наратив, що історія Одеси нерозривно пов’язана саме з російськими правителями та військовими. А в самому місті – за пособництва проросійських діячів роками вірили в цей міф.

До речі, барельєф радянському маршалу Георгію Жукову прибрали з будівлі Одеського обласного військкомату у 2019 році в рамках закону про декомунізацію. Тоді Геннадій Труханов обурився, назвавши такі дії плювком в обличчя одеситів, писало видання «Думская». Крім цього, Труханов намагався повернути декомунізовані назви двох вулиць у місті – проспекту Жукова та 25-ї Чапаєвської дивізії. Але суд зупинив цей процес у 2021 році.

Як повідомили в одеському департаменті культури, туризму та охорони культурної спадщини, з 2022 року в місті, окрім пам’ятників Катерині ІІ і Суворову, демонтували монументи героя соцпраці Макара Посмітного, радянського письменника Максима Горького, імперського військового Андрія Нілуса, радянської партизанки Зої Космодем’янської й радянського актора та співака Володимира Висоцького. 

Варто зазначити, що встановлення нині вже демонтованого пам’ятника Володимиру Висоцькому у 2012 році пролобіював тодішній народний депутат України від «Партії регіонів» Ігор Марков. З 2014 року він втік до Росії, де неодноразово брав участь у пропагандистських ток-шоу, зокрема в передачі Володимира Соловйова. У 2024 році на одному з російських порталів Маркова протитрували як учасника «СВО». Чи брав він участь безпосередньо у бойових діях, достеменно невідомо. Однак один з членів його проросійської партії в Одесі «Родина», який був депутатом обласної ради, і справді воював на боці РФ ще з 2014 року. Йдеться про бойовика Вадима Савенка з позивним «Сват». 

Та й на відкриття памʼятника Висоцькому в Одесі прибули цікаві постаті – консул РФ Юрій Діденко, депутат російської держдуми від партії «Єдина Росія» Анатолій Вассерман і російський актор Михайло Пореченков. Вассерман активно підтримує війну РФ проти України, а Одесу називає «типовим російським містом». Пореченков у 2014 році прибув на окуповані проросійськими бойовиками території Донецької області і стріляв у бік українських військових.     

У планах одеської влади ще чимало демонтажів – російських маркерів у місті, на жаль, досі достатньо. Перелік пам’ятників, які мають бути знесені, визначений розпорядженням голови Одеської ОДА у 2024 році. Так, запланований демонтаж Олександрівської колони, встановленої в парку Шевченка у 2012 році на честь російського імператора, двох пам’ятників російському імперському поету Олександру Пушкіну, якого мало що пов’язує з Одесою, а також монумент радянського письменника Ісаака Бабеля. Цей пам’ятник встановили у 2011 році за ініціативи Всесвітнього клубу одеситів – саме він оголосив збір коштів. Проєкт монумента розробив московський скульптор Георгій Франгулян. Примітно, що на благоустрій майданчика під пам’ятник пішли бюджетні гроші – 1,2 млн грн.

Таким чином, ретроспективно аналізуючи, хто стояв за встановленням пам’ятників російським діячам у Одесі, стає очевидним – «руський мир» давно тут пустив коріння. А Кремль довгий час намагався діяти м’яко, створюючи міфи про «нерозривні зв’язки і спільну історію». Натомість початок війни у 2014 році, а зрештою, і повномасштабне вторгнення, найяскравіше показали українцям, що таке цей сумнозвісний «руський мир» та до чого він приводить.