Через задвірки Європи: третину економічного зростання Естонії оплачено сльозами тисяч українців

 

Тисячі українців спрямовуються на роботу в Естонію – країну, яка гостро потребує дешевої робочої сили. Однак обіцянки великих заробітків обертаються обманом для українців, мільйонами євро недоплачених податків для естонської скарбниці та величезними баришами посередників, які кладуть гроші у свої кишені. Водночас кількість іноземних працівників б’є рекорди. Чому так відбувається – з’ясували під час спільного розслідування репортери естонського видання Postimees, мережі OCCRP та Центру журналістських розслідувань

Руслан Батовський (37) прибув до Естонії 6 серпня минулого року з охопленого війною Донбасу, де він захищав батьківщину від російської агресії. Йому потрібні були гроші. У країні, де середня зарплата ледь сягає 400 євро, великих можливостей для заробітку немає. Батовський, як і тисячі його земляків, знайшов оголошення в інтернеті.

Батовський отримав польську довгострокову робочу візу і через Польщу приїхав до Естонії. Тут він зустрівся з посередником із фірми Goodstaff, який відправив його в місто Тапа на завод, що виробляє автомобільні глушники.

“Вони, звісно, уклали зі мною трудовий договір, але там я вступив на роботу нелегально,- розповів Руслан.

Договір був незаконним, оскільки з візою іншої країни влаштуватися на роботу безпосередньо в Естонії не можна.

Власник заводу OÜ Universal Industries Юрі Веллеранд підтвердив, що 30-40 відсотків працівників вони знайшли через рекрутингові фірми. Без іноземців фірма не змогла б працювати. Веллеранд відмовився розкрити, за допомогою яких посередницьких фірм він знайшов співробітників, також він не відповів на запитання, чи отримують працівники його заводу від таких фірм офіційну і справедливу зарплату.

“За правилами, зарплата найманого працівника має бути тисяча євро чистими. Ця сума, яку вони відправляють додому. Таким чином, платять їм добре”, – сказав Веллеранд.

Наше розслідування виявило понад тисячу активних оголошень про роботу в Естонії, практично в кожному з яких шукали по кілька людей. У більшості з них по 250, а в деяких – навіть по 300 робочих годин на місяць. Оскільки зарплата погодинна, це може влаштувати потенційних працівників, але встановлена законами Естонії межа робочих годин при цьому перевищується майже вдвічі. Для держави це означає втрату податків, а для перевантаженого працівника – ризик здоров’ям і безпекою праці. 2019 рік уже побив усі пов’язані з іноземною робочою силою рекорди. Якщо влітку Міністерство внутрішніх справ передбачало, що кількість дозволів на короткотермінову роботу до кінця року сягне позначки в 25 000-30 000, то на кінець листопада їх було вже понад 32 000.

У  схемах, які чимало учасників описують словом “напівзаконні”, серед тих, хто програє, часто залишаються як українські працівники, так і Естонія.

600 дзвінків на рік

“Я ніколи не бачила так багато чоловічих сліз, як останнім часом”, – каже Сірле Блумберг.

Керівник неприбуткової організації Living For Tomorrow Блумберг говорить про телефонну лінію, призначену для консультацій жертв торгівлі людьми. Коли вона починала працювати на цій посаді, телефонували, головним чином, естонські заробітчани, які потрапили у скрутне становище в Скандинавії. Потім дзвонили жінки, які стали жертвами сексуальної торгівлі.

Тепер, коли Блумберг займається такою самою консультаційною лінією в Департаменті соціального страхування, більша частина з майже 600 дзвінків, які вона отримує протягом року, надходять від українців, молдован і білорусів, які працюють в Естонії.

“Найчастіше вони телефонують у п’ятницю ввечері, якийсь час їм уже не платять зарплату, а в нескінченні обіцянки люди перестають вірити. До цього часу вони вже голодують і живуть у ненормальних умовах”, – каже вона.

Блумберг вважає своєю місією допомагати цим людям, які потрапили в біду. Вона каже, що від нелюдського ставлення вони неймовірно страждають. Практично кожен її клієнт, який отримує допомогу, передає контакти консультаційної лінії іншим постраждалим:

“Перш за все, їм потрібно, щоб їх хтось вислухав. Після цього ми потихеньку починаємо збирати докази, які показують, де і як вони працювали”.

На цьому етапі вже можна починати спір у Трудовій інспекції.

Так вийшло і з Русланом Батовським. Goodstaff уклав із ним трудовий договір, згідно з яким Батовський мав працювати на будівництві. Насправді ж він працював на заводі. У договорі робочий час було зазначено “з понеділка по п’ятницю по вісім годин на день”, а за фактом Батовський працював по 12 годин на день і шість днів на тиждень. У разі, якщо він порушить положення договору про конфіденційність, передбачався штраф у розмірі зарплати за 12 місяців. І хоча договір був написаний лише естонською мовою, чоловік його підписав.

Довгі робочі дні не були проблемою, оскільки Батовський отримував погодинну платню – п’ять євро на годину, а понаднормові години приносили додаткові гроші. У грудні минулого року він навіть отримав естонську робочу візу, що зробило його роботу в країні трохи більш законною. Проблеми виникли навесні цього року, коли Goodstaff припинив платити. У підсумку фірма заборгувала йому понад 4000 євро.

Коли чоловік попросив у Податковому департаменті довідку про перераховані за нього податки, у відповідь отримав чистий аркуш: Goodstaff не заплатив ні цента. Це, своєю чергою, означало, що в Батовського немає соціального страхування.

Ми знайшли ще п’ять українських робітників, яким Goodstaff не виплатив зарплату. Один із них, Дмитро Матвійчук, збирав гроші на лікування дружини від раку.

“Нам ці гроші потрібні на уколи і таблетки, але ви вирішили, що потребуєте їх більше, ніж ми. Сподіваюся, що ви приймете правильне рішення і заплатите моєму чоловікові те, що винні”, – написала дружина Матвейчука Тарко Тамману, який стоїть за Goodstaff.

Безрезультатно.

Людина з минулим

Тарко Тамман – це людина з цікавим минулим. У 2004 році його засудили до семи років позбавлення волі за вимагання, розбій, погрозу вбивством і ще кілька тяжких злочинів. Тоді у нього було прізвище Мерінго, пізніше він змінив його на Тамман.

Під час зустрічі з журналістами Тамман сказав, що не платив Батовському та ще кільком людям, оскільки вони не погодилися чекати й поскаржилися до Трудової інспекції.

“Вони знали, що завод мені не заплатив, але не стали чекати. Якби вони спокійно почекали [вони отримали б свої гроші]”,- прокоментував Тамман.

Підпис Таммана відбивається в діяльності Goodstaff. Минулого року доходи від продажів підприємства зросли до півмільйона євро, але поквартально Тамман показував кількість працівників у фірмі від нуля до шести. У серпні минулого року від Податкового департаменту підприємству надійшла податкова вимога майже в 73 000 євро. Після цього оборот фірми почав падати.

Тамман сказав у вересні цього року, що планує залишити компанію тільки на папері, щоб уникнути сплати податкового рахунку в розмірі майже 73 000 євро. А через три місяці компанія Goodstaff була передана дилеру, який займається тим, що допомагає власникам вийти зі своїх компаній, не сплачуючи борги.

Трудова інспекція колись не враховувала окремо скарги, що надходять від іноземців. Цього року такий облік з’явився і за 11 місяців 157 скарг від іноземців. Це шість відсотків від усіх заяв на загальну суму понад півмільйона євро.

“Найчастіше шлях до Трудової інспекції починається в той момент, коли трудовим мігрантам в якийсь момент відмовляють в оплаті, виправдовуючи це невиконанням роботи”, – зазначає головний юрист інспекції Лійз Наабер.

Водночас у працівника, який залишився без зарплати, немає нормального договору, а утримати з зарплати за шлюб можна лише за домовленістю з працівником, а це потрібно задокументувати.

Виникають і такі спори, у яких для початку потрібно встановити факт трудових відносин, потім – зібрати докази. Роботодавці, які приходять до Комісії з розгляду трудових спорів, найчастіше стверджують, що вперше бачать свого передбачуваного працівника: письмового договору, що підтверджує трудові відносини, немає. Але до цього обговорення може дійти лише в тому разі, якщо роботодавець узагалі з’явиться на засідання комісії.

У Трудовій інспекції були й такі випадки, коли іноземному працівникові платили необхідну в Естонії зарплату 1310 євро, але насправді працівник повинен був одразу зняти половину суми та повернути керівництву, оскільки “за їжу та житло треба платити”.

 

Мігрантів не можуть порахувати

Даних про те, скільки іноземців точно працює в Естонії нелегально, немає. За оцінкою Міністерства внутрішніх справ Естонії, їхня кількість варіюється від тисячі до п’яти тисяч осіб. На чому така оцінка заснована, ніхто сказати не може. У Реєстрі короткострокових працівників на кінець листопада були дані більш ніж про 32 тисячі осіб. Це рекорд. Але там не вказані всі власники польських робочих віз і люди, які працюють зовсім нелегально.

Також мало вивчено, який вплив іноземна робоча сила чинить на економіку Естонії. Згідно з оцінкою Центрального Банку Естонії, частка іноземних робітників у будівельному секторі коливається від трьох до восьми відсотків. За цими ж даними, з 3,9 відсотків економічного зростання у 2018 році близько 1 відсотка припадає на частку іноземної робочої сили.

Декан економічного факультету Тартуського університету Рауль Еаметс скептично ставиться до оцінки Банку Естонії і називає її спрощеною:

“Якщо ми залучатимемо велику кількість іноземних працівників, то виграємо в короткостроковій перспективі, але втратимо в довгостроковій. Суть полягає в нижчій зарплаті, яка дозволяє підприємцям штучно мінімізувати витрати, а це перешкоджає інноваціям”.

Суть полягає в більш низькій зарплаті, яка дозволяє підприємцям штучно мінімізувати витрати, а це перешкоджає інноваціям.

У відрядження з Польщі

Білорус Андрій Тишко (38) приїхав до Естонії в листопаді минулого року. Він – один із багатьох, хто приїжджає в Естонію за польською робочою візою. Офіційно він працює в польській фірмі Belos Revel, яка відправила його у відрядження до Естонії. Це законний прийом, яким користуються багато фірм. Якщо працівникові, який приїжджає в Естонію за естонською візою, доведеться платити середню в країні зарплату, тобто 1310 євро на місяць, то “полякам” можна платити мінімалку в 510 євро, плюс вільні від податків добові. На кожному такому працівникові держава втрачає понад 600 євро щомісяця.

Компанія Belos Revel, яка працевлаштувала Тишка, належить жителям Естонії Олегу та Аксані Нурмі.

“Олег вчив мене, що коли я перетну кордон [білорусько-литовський], потрібно буде сказати прикордонникам, що я їду на роботу в Польщу. Якби я сказав, що їду в Таллінн, мене висадили б з автобуса”, – розповів він.

Польща відчинила двері для українських робітників ще 2006 року, коли в країні стало не вистачати робочої сили.

“Тоді проблемою було сільське господарство. Саме Міністерство сільського господарства проштовхнуло цю поправку до закону, – сказав професор Павло Кажмарчук з економічного факультету Варшавського університету. – Була мета заманити працівників на сезонні роботи. Спочатку дозвіл отримували 100 000-200 000 осіб на рік, але коли почався конфлікт на сході України, ця кількість різко зросла”.

Торік Держконтроль Польщі опублікував звіт, який показав жахливу недосконалість системи. 72 відсотки тих, хто отримав польську робочу візу, не потрапили на роботу на ті підприємства, які видали офіційні запрошення.

“Такими запрошеннями незаконно торгували. При отриманні візи надавали неправдиві дані, і іноземці потрапляли до Шенгенської зони за підробленими запрошеннями, – йшлося у звіті.

90 відсотків українців, які отримали робоче запрошення, не були поставлені на облік у державній Лікарняній касі Естонії (аналог Фонду соціального страхування в Україні – ред). Два з кожних п’яти підприємств, які видали запрошення українцям, взагалі не мали жодної комерційної діяльності. Одне таке підприємство було зареєстровано на автобусній зупинці.

Кількість клопотань про видачу візи щороку збільшувалася на 200 000 одиниць. Консульські працівники потопали в документах. Згідно зі звітом, на розгляд одного клопотання у працівників було дві-чотири хвилини. Цього часу ледь вистачало, щоб перевірити, чи всі графи заповнені, не кажучи вже про коректність наданої інформації. Міністерство закордонних справ Польщі, звісно, позначило візові шахрайства як можливий ризик, але жодного навчання для виявлення таких злочинів консульським працівникам не проводили. Були висловлені побажання, як оцінювати документи, але їх не дотримувалися. Працівники навіть не мали доступу до потрібних баз даних, щоб перевірити надану їм інформацію.

“У консульських відділах не вистачало людей, щоб займатися такою кількістю клопотань, – дійшли висновку у звіті. – Дуже велика ймовірність того, що деякі підприємства були фіктивними і створеними для того, щоб допомогти отримувати робочі візи”.

Того самого року система польських робочих віз стала дещо закритішою, але, за оцінкою Кажмарчука, приблизно кожен п’ятий українець працює в Польщі незаконно. Згідно з його дослідженнями, у найболючішій ситуації опинялися, насамперед, жінки. Кількість робочих віз, як і раніше, збільшується, і цього року має сягнути позначки в 900 000 віз на рік.

Податки не платять

Андрій Тишко виконував на будівництві в Талліні сантехнічні роботи. Він працював по десять годин на день, шість днів на тиждень, заробляючи по п’ять євро на годину. Тишко сказав журналістам, що не знав, що працював в Естонії незаконно, до того, як зарплату почали затримувати, і він поговорив з Олегом Нурме:

“Коли я зажадав, щоб вони платили нашій бригаді [шість осіб] законно, вони викликали мене в контору і звільнили. Вони сказали, що я занадто кмітливий”.

За словами Тишка, через польську фірму Нурме в Естонії працювали щонайменше сто білорусів та українців. Після цього вони почали мовчки шукати кращу зарплату і законну роботу.

Як і Тарко Таммен, Нурме сказав, що не заплатив Тишку, оскільки сам не отримав грошей, а білорус замість того, щоб почекати, застрайкував. Під час конфлікту Тишко вибив двері орендованої квартири і образив Нурме.

“Ви захищаєте говнюків”, – сказав Нурме журналісту.

Нурме не приховує, що багато фірм в цій сфері діяльності не платять податки з зарплат працівників:

“При зарплаті 1310 євро потрібно заплатити 650 євро у вигляді податків. Хто хоче це платити?”

За його словами, він платить своїм працівникам комбінацію з польської зарплати і добових:

“Я не думаю, що те, що я роблю, завдає шкоди Естонії. Якщо держава так вважає, то мені краще звідси виїхати і зберегти своє здоров’я”.

Ми ознайомилися з понад 20 польськими фірмами, які останніми роками оформлювали в Естонію працівників.

За перші шість місяців цього року офіційно з Польщі до Естонії у відрядження приїхали 367 працівників. За оцінкою експертів Департаменту поліції та прикордонної охорони, реєструють далеко не всіх “відрядних”.

“Польська робоча віза дає, звісно, працівникам із третіх країн право перебувати в Шенгенській зоні, але в іншій країні можна працювати лише 90 днів”, – пояснив заступник керівника служби прикордонного та міграційного нагляду Емері Пильд.

Коли 90 днів минули, працівник на той самий період має повернутися до Польщі. Це означає, що вигідніше не вмикати лічильник часу. Наприклад, про те, що Тишко приїхав до Естонії у відрядження, у реєстрі відмітки немає.

Більше тисячі оголошень

“Цементні роботи, арматура та опалубка. Плата: 1500+ євро на місяць. Витрати на проживання 100-150 євро. Робочий час: 250 годин на місяць”, – обіцяє оголошення на одному з популярних в Україні сайтів eurorabota.ua.

Ми виявили 1019 таких оголошень, за якими шукали українських працівників до Естонії. Більша частина реклами не обмежена в часі, часто шукають кілька людей, наприклад, цілу бригаду. Здебільшого обіцяють погодинну платню від чотирьох євро і робочий час – 250 або навіть 300 годин на місяць. Естонські закони дозволяють працювати на тиждень лише 40 годин, до яких можна додати ще вісім годин переробки. За них потрібно платити 150 відсотків зарплати. Залежно від місяця в Естонії максимально дозволено працювати 210 годин.

Наш журналіст представився шукачем роботи і зв’язався з десятьма посередниками, які розмістили свої оголошення на українських веб-сайтах. У всіх послуги платні – від 50 до 300 євро за оформлення документів. І хоча українські закони вимагають, щоб працівники, які виїжджають за кордон, мали трудовий договір рідною мовою, фірми-посередники його не надають. Жодна з них не погодилася розкрити, з яким підприємством укладається договір.

“Роботодавець на вас подивиться. Попрацюєте три місяці без робочої візи. Якщо впораєтеся, то приведуть документи до ладу і зможете залишитися на довше”, – сказала представниця трудової агенції Nikiloz-job Євгенія, яка шукала карщика в Естонію. Своє прізвище співробітниця не назвала.

“А якщо я не впораюся?”

“То поїдете назад в Україну!”

“Дорогу назад оплачує роботодавець?”

“Ні, платите ви”.

Ми проаналізували рекламу на українському популярному сайті olx.ua. Із 73 оголошень про вакансії в Естонії тільки в 39 згадується ліцензія Міністерства соціальної політики України, яка дає право працевлаштовувати українців в Естонії. З них 33 оголошення розміщені компаніями, які мають ліцензії на наймання працівників лише в Польщу, Чехію та Німеччину. У результаті лише одна компанія, яка розмістила 6 вакансій, має естонську ліцензію. Ця агенція має право наймати до Естонії лише штукатурників, проте шукає зварювальників, фасадників та майстрів з укладання тротуарної плитки.

Більша частина українців усе ж таки приїжджає до Естонії за місцевою робочою візою. Згідно з чинним законодавством, їм потрібно платити середню зарплату по країні, тобто цього року – 1310 євро на місяць. Якщо для того, щоб заробити ці гроші, вони працюють 250 або більше годин на місяць, то це один зі способів шахрайства з податками.”

“Є люди, які працюють набагато більше за встановлену законом норму робочого часу, щоб отримати ці 1310 євро, а офіційно фірма показує, що норму годин не перевищено. Є люди, чий трудовий договір показує часткову зайнятість, що дає можливість платити менше. І є люди, які офіційно начебто отримують 1310 євро, за них сплачено податки, але в реальності працівникові платять менше”, – прокоментував Емері Пильд.

Прибуваючих на короткотермінову роботу до Естонії працівників потрібно поставити на облік як у відповідному регістрі в поліції, так і в Податковому департаменті. Коли Податковий департамент порівняв подані в поліцію дані зі своїми, виявилося, що з жовтня 2018-го до вересня 2019 року держава втратила на податках щонайменше 16,5 мільйона євро.

“Наш аналіз показав, що двоє з трьох іноземних працівників входять до групи ризику ухилення від податків”, – сказав провідний податковий аудитор Податково-митного департаменту Євген Шорон.

Він наголосив, що цей підрахунок умовний, оскільки враховує зареєстрованих у базі даних поліції працівників, але не враховує, скільки з них не приїхали в країну або перебували на лікарняному. Точно так само не враховані люди, які ніколи не були відзначені в поліцейському реєстрі: і їх може бути до 5000 осіб. Якщо на кожному такому працівнику держава втрачає понад 600 євро податків, то в сумі це становить близько 3 мільйонів євро на місяць.

Нова тенденція полягає в тому, що українські будівельники прибувають на роботу до Естонії як підприємці е-резиденти (онлайн резидентство без фізичної адреси – ред.). У цьому випадку в них не виникає в правовому сенсі традиційних відносин працівник-роботодавець, тут ідеться про субпідряд в естонського замовника. Таким чином, вони є самі собі роботодавцями і всі вимоги трудового законодавства стосуються їх, а не замовника, від якого вони насправді залежать. Найбільше підприємств як е-резидентів в Естонії створили саме українці. Скільки з них можуть бути будівельниками, оформленими як приватні підприємці, невідомо.

“Я бачив підприємства, створені е-резидентами з України, де ціла будівельна бригада була членами правління”, – сказав Шорон.

Дві ночі в аеропорту

Мешканець Херсону Ігор Козачок (51) та його друзі Ростислав і Сергій раніше працювали в Естонії, але їхні візи закінчилися в червні й вони були вимушені покинути країну. 24 липня чоловіки знову прибули в Таллінн, намагаючись перетнути кордон під виглядом відпочивальників. Але естонських прикордонників не переконали їхні слова про те, що вони приїхали провести відпустку. З собою у них були тенісні ракетки і ласти, але не було достатньої кількості грошей. Прикордонникам також не сподобався той факт, що гості збираються ночувати в колишнього роботодавця.

У підсумку в країну їх не пустили і ніч вони провели в міжнародній зоні аеропорту. Через два дні чоловіки полетіли назад до Києва.

Кількість українців, які отримують заборону на в’їзд до країни, останнім часом дуже зросла. У 2017 році їх було всього 84, а за 11 місяців цього року стало вже 574.

“Ми підозрюємо, що вони грають у туристів, а насправді приїжджають сюди на заробітки. І вже почали працювати незаконно”, – каже Емері Пильд.

“Але це лише мізерна частина реальної кількості, оскільки більша частина людей прибуває до Естонії не на літаку. Вони приїжджають на автобусах або на машинах, – сказала експерт-радник Департаменту поліції та прикордонної охорони Лійз Валк. – У нас немає точних даних про кількість працівників. Як правило, вони в’їжджають у шенгенську зону не через Естонію, а інші країни. Це означає, що в нас для ведення обліку немає жодних реальних інструментів”.

Так вийшло в Козачка та його друзів. Вони полетіли назад до Києва. Їхній роботодавець вирушив за ними з Естонії на машині. Вони в’їхали до Шенгену в Польщі і через 24 години були вже в Маарду.

“Я тут! Прибули в Маарду”, – повідомив Козачок нашим журналістам 30 липня по SMS.

Козачок сказав, що вони чекають, коли роботодавець приведе до ладу документи, після чого почнуть працювати, як направлені у відрядження з Естонії до Фінляндії.

Міністерство соціальної політики України повідомляє, що 2017 року в Естонії працювало тільки 268 українців, а 2018 року – 648 осіб. Естонська поліція та прикордонна служба зареєстрували близько 32 500 легальних працівників за перші 11 місяців цього року, 75 відсотків з яких українці.

Фірми нові – господарі старі

Підприємці, які ошукують працівників та залишають їх з порожніми руками, часто мають по кілька фірм. Якщо одна потрапляє в поле зору поліції або податківці пред’являють вимогу, її потім ліквідовують, але замість неї з’являються інша.

Наприклад, Ігор Болілий та Олександр Поводчанський працювали зварювальниками в OÜ Flincona. Першому фірма не заплатила понад 4600, а другому – 5500 євро. Вони звернулися до Трудової інспекції, яка ухвалила рішення на їхню користь. Щоб отримати гроші, українці передали справу судовому виконавцю, але й за півроку залишилися ні з чим.

“Судовий виконавець пояснив, що єдина можливість – звертатися до суду. Але у нас немає на це грошей”, – сказав Болілий через чотири місяці.

Андрій Баулін, який стоїть за Flincona, вже давно вийшов з правління і рекламує в Україні нове підприємство під назвою OÜ Amfacon.

Юрій Сергієв працював у Global Manpower OÜ. Він залишився без 4000 євро. Володимиру Хомову ця ж фірма винна близько 6000 євро. Global Manpower, що мала у 2018 році оборот 1,4 мільйона євро, у якій працювало понад 50 осіб, нині вже не існує. Компанія залишилася винна державі понад 135000 євро різних податків. Власник Global Manpower восени минулого року заснував нову компанію.

Гроші – на мрію

Ветеран війни на Донбасі Руслан Батовський, пішовши з Goodstaff, влаштувався на роботу в іншій естонській фірмі. 4 грудня, коли закінчилася його віза, він поїхав додому в Україну. Він каже, що наступного року, можливо, приїде знову.

Про Тарко Таммана Батовський протягом півроку нічого не чув. Судовий виконавець сказав, що ймовірність повернути свої зароблені гроші дуже мала. Наступним кроком має стати заява на Таммана до суду. Чоловік обмірковує це, незважаючи на неминучі витрати.

Батовський приїхав до Естонії заробити гроші, а на них здійснити свою мрію:

“Я хочу купити квартиру в Києві та оплатити курси англійської мови й програмування”.

Чоловік налаштований рішуче.

“Я хотів би довести справу до кінця. Відчуваю себе скривдженим, оскільки був змушений відпрацювати два місяці безкоштовно”, – заявив він журналістам.