Депутатський фонд – не чіпай!

Кожен народний обранець, маючи у своєму розпорядженні “депутатські” кошти з бюджету, може спрямовувати їх на вирішення проблем своїх виборців. Однак, як показує практика, пристойні суми перепадають лише тим, хто опинився “ближче”, іншим же не дістається жодної копійки.

У 2017 році депутатський фонд Миколаївської обласної ради склав майже 19 млн грн. Суттєву суму можна було розподілити так, щоб розв’язували, насамперед, найболючіші проблеми виборців. Між тим, тут діють інші принципи. Куди, кому і як розподіляються кошти з депутатського фонду, з’ясовували репортери.

Своя лікарня до фінансів ближче

Де сьогодні найпотрібніші додаткові кошти? Список буде нескінченним. Точно не буде помилкою вказати медицину. Деякі депутати щедро перераховують десятки і сотні тисяч гривень медичним закладам. Але далеко не всім і не завжди. Підхід тут виключно вибірковий.

У 2016-2017 роках на максимальні 450 тис. грн депутат Андрій Ізбаш від “Нової держави” придбав холодильник для зберігання медпрепаратів, фіброгастроскоп (прилад для діагностики і лікування захворювань стравоходу і шлунку), апарат штучної вентиляції легенів і дві системи для охолодження повітря. Усе це обладнання отримала Березнегуватська центральна районна лікарня, у якій Ізбаш … працює хірургом.

Такої ж схеми дотримується і Микола Лучний з Опозиційного блоку. У 2016 році він спрямував усі депутатські гроші на купівлю медобладнання для Новобузької ЦРЛ, де працює травматологом. У 2017 році також на рідну лікарню депутат спрямував 200 тис. грн, і ще 85 тисяч – на обладнання для Новобузького районного центру первинної медико-санітарної допомоги. Без сумніву, названі суми потрапили до надійних рук, можна сказати, залишилися в сім’ї, адже саме в цьому центрі посаду головного лікаря обіймає дружина депутата – Валентина Лучна.

Подібною “щедрістю” відзначився й однопартієць Лучного Ілля Настоящий, який працює завідувачем денного стаціонару в комунальному закладі “Вознесенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги”. У 2016 році депутат направив туди 150 тисяч на купівлю автотранспорту, а в 2017 році – 185 тисяч на медичне обладнання.

Як правило, у “свої” установи перетікають депутатські гроші не тільки в медицині. Зокрема, депутат від БПП Сергій Чорний, директор Мостівського навчально-виховного комплексу, у 2017 році спрямував на його ремонт майже 140 тис. грн з бюджету.

У 2016 році “опоблоківець” Микола Кравченко виділив 67 тис. грн на освітлювальні прилади та комп’ютерну техніку для Миколаївського художнього російського драматичного театру, який на той момент очолював разом із дружиною.

“Кілька років поспіль частину грошей я направляв театру для придбання енергоощадного електрообладнання (світлодіодних ліхтарів), – пояснив Микола Кравченко журналісту. – Як керівник я, безумовно, відстоював інтереси театру. Але як депутат намагався ті незначні кошти спрямувати, здебільшого, і школам, і лікарням для вирішення першочергових завдань”.

Коли йдеться про розподіл бюджетних грошей, що є в розпорядженні депутатів, ніхто навіть не згадує вираз “конфлікт інтересів”. А чому б тоді не скористатися цими, не такими вже й малими сумами, у своїх інтересах? Тим паче, що і розподіляють їх, і можуть контролювати їх витрачання… самі ж депутати. Як то кажуть, своя рука – владика. Тож не дивно, що депутати-чиновники і депутати-лікарі практично завжди розподіляють доступні їм фонди в ті заклади, де працюють самі.

“Найбільший корупційний ризик – це матеріальна допомога та ремонтні роботи, на які теж виділяють гроші з “депутатських фондів”, – вважає Олександр Солонтай, експерт Інституту політичної освіти (м. Київ), – Тут усе залежить від правил процедур поводження з грошима платників податків, а затверджують їх самі депутати”. Київ)”.

Давні зв’язки

Познайомившись із документами, журналісти-розслідувачі помітили ще одну цікаву закономірність. Гроші з депутатських фондів народні обранці спрямовують не лише в підвідомчі їм заклади, а й туди, де працюють їхні однопартійці чи колеги – депутати. Чи то це збіг обставин, чи то “стара дружба”, але факт залишається фактом. А ось і підтвердження.

“Опоблоківець” Володимир Бєлава два роки поспіль спрямовував гроші в Миколаївську міську лікарню швидкої медичної допомоги (загалом 214 тис. грн). А в 2016 році до нього приєднувався його однодумець, також член Опозиційного блоку Максим Невінчанний, але з сумою трохи менше – близько 30 тисяч.

Пікантний нюанс у тому, що посаду головлікаря ЛШМД обіймає Олександр Дем’янов, відомий у Миколаєві не тільки як лікар, а й як активний депутат. До Революції Гідності він очолював фракцію “Партії регіонів” у Миколаївській міській раді.

Володимир Фроленко, голова фракції “Опозиційний блок”, на запитання, чи контролював він, куди і скільки депутати спрямовують кошти, відповів:

“Звичайно, коли раніше це було, ми навіть збиралися разом і обговорювали, куди скільки спрямувати, може разом зібратися і виділити на якусь школу. Кожен депутат, я вважаю, має нести відповідальність за ці гроші. Особисто я можу гарантувати, що всі ті гроші, які виділялися на об’єкти… я приїжджав, дивився, на які потреби їх було виділено, які товари купили і в яких фірм, підрядників”.

Ще приклад. Депутат від партії БПП Сергій Чорний допоміг заснуванню однопартійця. У 2017 році він спрямував близько 100 тис. грн Доманівському навчально-виховному комплексу, в якому працює директором голова Доманівської райради, також член БПП Віталій Богдан.

Ми поставили запитання голові Миколаївської облради Вікторії Москаленко, чи нормально, коли депутат спрямовує всі гроші, наприклад, в лікарню, в якій працює?

“Нормально! – відповіла Москаленко. – Це свідчить про те, що він господар свого закладу, він про свій заклад дбає. Чому б і ні, якщо є така можливість? Я не слідкувала, хто з депутатів куди спрямовує, але впевнена, що в усіх депутатів звернень дуже багато і всі спрямовують правильно!”

Допомога “за пропискою”

Деякі депутати Миколаївської облради вважають за краще “допомагати” установам винятково в певних населених пунктах. Олександр Сіроштан обирався від одного з округів у Доманівському районі, але майже всі депутатські гроші спрямовує в село Мостове цього ж району. А це 372 тис. грн за два роки.

Пояснення дуже просте: саме на території Мостівської сільської ради прописаний, живе й веде земельний бізнес сам депутат, де на його ім’я задекларовано близько 150 гектарів. Серед його фірм – приватне акціонерне товариство “Україна”, чий статутний фонд у серпні минулого року раптом різко поповнився з нуля до 2,5 млн. Саме в цієї фірми закуповують молочну продукцію Мостівська школа та дитсадок, які Сіроштан не оминає під час розподілу депутатських коштів. За два роки їм “відійшло“ 173 тис. грн. депутатських коштів.

Не так щедро, але все ж допоміг селу Привільне Баштанського району головний “опозиціонер” облради Володимир Фроленко. І тут та сама історія. Фроленко також займається земельним бізнесом, і чимала кількість ділянок, які йому належать, розташована якраз у межах Привільного. У 2017 році депутат закупив для місцевої школи спортінвентар на 100 тис. грн. До того ж тут же, у Привільному, почалася і його політична кар’єра. Далекого 2006 року місцеві жителі їздили в районний центр і агітували за нього як за кандидата в депутати місцевої ради. За минулі роки їхній обранець виріс із місцевого рівня до обласного. Очевидно, тепер повертає борги сторицею. Усе б нічого, тільки ось, напевно, інші виборці, які вчасно “не підсобили” депутату, навряд чи дочекаються від нього грошової допомоги.

Розподіляти і “рулити”

З початком децентралізації та організацією громад депутати побачили для себе нові грошові можливості. Спільно з громадами Миколаївська обласна державна адміністрація розроблятиме та фінансуватиме мікропроєкти для мешканців округів.

“Програму мікропроєктів було запропоновано Миколаївською обласною адміністрацією для того, щоб у такий спосіб поєднати прохання громад, прохання депутатів, і зробити співфінансування, щоб проєкт був ефективнішим, – пояснила нашій редакції голова Миколаївської обласної ради Вікторія Москаленко. – Бо депутатські кошти обмежені, а на проєкт ми вже дивимося, скільки може виділити місцевий бюджет громади. Сама пропозиція цікава, бо задіяні всі гілки влади. Є думка, що мікропроєкти будуть ефективніші, ніж депутатські кошти”.

Під шумок депутати прагнуть не лише зберегти свої фонди, а й пропонують збільшити їх з теперішніх 40 тисяч “хоча б до 150 тисяч” або до… “максимально можливої суми”. Йдеться про розподіл 28 млн грн, виділених на мікропроєкти. Очевидно, народні обранці не бажають упустити можливість “докласти руку” і до цих грошей.

“Існування так званих депутатських фондів прямо не передбачено законодавством України. Однак – і не заборонене, – каже Мирон Дмитрик, експерт Інституту політичної освіти(Київ). – Під час ухвалення бюджету місцеві ради можуть передбачити певну суму коштів на, як вони це називають, “виконання депутатських повноважень”. Зазвичай рада має ухвалити відповідне положення про використання таких фондів, яке й регламентує порядок виділення, спрямування, використання коштів та контрольні механізми”.

Минулого року сума пооб’єктної депутатської допомоги варіювалася від 1 тис. грн до максимальної у 300 тис. грн (для порівняння – 150 тис. грн у 2016 році). Самі ж депутати зізнаються, що більше схильні до поділу коштів на 10 і більше об’єктів. У 2017 році середня сума депутатської допомоги становила 34 тис. грн, а в 2016 – лише 21 тис. грн.

Піар нашим з вами коштом

Допомагаючи виборцям, депутати часто не втрачають нагоди нагадати про себе коханих і власну щедрість. Помічали, що на лавочках кожного дитячого майданчика аршинними літерами пишеться назва партії або прямо вказується ім’я депутата-благодійника? Заодно зі встановленням дитячих майданчиків і лавочок народні обранці оплачують власний піар коштами, заробленими всією громадою, а значить, і кожним із нас.

А те, як відбувається виділення коштів на всілякі ремонти і техніку? І тут депутати примудряються отримати політичні дивіденди. Виборці звертаються з проханнями безпосередньо до депутата, а ось їхнє виконання, тобто вручення придбаної техніки, меблів, устаткування, відбувається за великого скупчення людей, неодмінно в урочистій обстановці, під “грім фанфар і дзвін литавр”. При цьому всіляко акцентується увага на тому, хто саме зіграв головну роль у цьому загалом буденному процесі.

Виборці це бачать, усе розуміють і вже не дуже звертають увагу на нав’язливі вказівки, кому саме вони мають бути вдячні.

Чи всім сестрам дістається по сережках?

Як видно зі звіту про розпорядження депутатським фондом, найщедрішими депутати є в питаннях освіти: 2016 року на ремонти шкіл і поліпшення їхньої матеріально-технічної бази виділили понад 4 млн грн. Витрати на медицину і спорт “скромніші” на пару мільйонів. Так, у 2016 році на медичні заклади спрямували 3,1 млн грн, а на спортивні заходи та інвентар – 1,3 млн. У 2017 році у зв’язку зі збільшенням депутатського фонду удвічі пропорційно збільшилися й видатки на вищевказані сфери.

А ось по районах кошти розподіляються дуже нерівномірно. Десь отримують допомогу одразу від 22 депутатів (приміром, на об’єкти Миколаєва 2017 року спрямували 1,8 млн грн), а десь – усього лише від одного депутата (Єланецький район отримав лише 95 тис. грн). У цьому чітко простежується закономірність: що менше депутатів представляють район, то менше в нього шансів отримати ефективну допомогу.

Між тим, депутатські фонди не звалюються з неба, це ті ж самі бюджетні гроші, розподіляти які депутати отримують особливе право. Чи правильно при цьому, що вони дбають насамперед про свої потреби, а іноді виходять із суто корисливих інтересів? Не секрет і те, що саме цими грошима “підгодовують” виборців напередодні виборів замість того, щоб оплатити щось корисне і потрібне для людей. Народні гроші таким чином просто розпорошуються на рекламу діяльності самого депутата. Як можна розцінювати це, якщо не палке бажання депутатів залишитися серед “обраних”, наближених до влади, а отже, до численних благ, і до того ж зберегти ексклюзивне право на їх розподіл? Утриматися в когорті еліти вони прагнуть, звичайно ж, за рахунок людей. Адже можновладці, які і розподіляють, і контролюють, себе ніколи не скривдять і не обділять, правда ж?”

“Корупційні ризики під час використання коштів депутатських фондів залежать від механізмів контролю, – підсумовує Мирон Дмитрик, співробітник Інституту політичної освіти (м. Київ). – Але, оскільки положення ухвалюються також депутатами, то, як правило, такі механізми недосконалі або взагалі умовні. У наших реаліях усе залежить від порядності депутата. Умовно кажучи, один депутат може розподілити кошти на 100 виборців для лікування, а інший може лобіювати встановлення дитячого майданчика на своєму подвір’ї, і ці роботи виконуватиме фірма його брата-свата-кума-однопартійця”.

Що не кажи, а в розподілі коштів із депутатських фондів явно діє містечковий, суто суб’єктивний підхід депутатів. Але ж ці кошти вони отримують насамперед для розв’язання проблем виборців, а не для того, щоб під виглядом суспільної значущості отримати щось і особисто для себе. Чи не час переглянути механізм дії депутатських фондів і зробити їх більш справедливими та доступними для всіх без винятку виборців, незалежно від ступеня наближення, спорідненості чи кумівства по відношенню до депутатів?

Матеріал підготовлено в рамках проєкту “Залучення гіперлокальних медіа до проведення журналістських розслідувань з викриття корупції на Півдні України.