Народний порт

 

Миколаївський морський порт – у трійці лідерів з переробки вантажів в Україні. Щороку сюди заходять сотні й сотні суден. На їхньому обслуговуванні, або на так званих агентських послугах, заробляють великі гроші. Торік на цьому ринку з’явилася нікому не відома фірма, яка буквально за кілька місяців виштовхала переважну більшість компаній-старожилів. Ті кажуть, що їх поставили перед вибором: ви або діліться доходами, або йдіть геть. Реалізувати погрози допомагали чиновники: і місцеві, і київські.

Херсонський десант

Зміни в порт прийшли разом із командою херсонських менеджерів на чолі з Віктором Козонаком і батьком одного з колишніх керівників “Укроборонпрому” Володимиром Пінькасом. Перше, за що взялася нова команда, – це перерозподіл грошових потоків. У порту з’явилася приватна охоронна фірма “Альфа безпека”. Потім нова компанія “Портосервіс-Миколаїв” взяла під повний контроль послуги зі швартування суден. Згодом дісталися і до агентських послуг.

Агентські компанії – це, по суті, посередники, які надають послуги судновласникам і їхнім суднам. Вони оформляють для них документи для проходження прикордонного, митного та санітарного контролю, а також сплачують за рахунок судновласника портові збори та інші платежі. За це агентські фірми отримують свою нагороду в розмірі 3-5 відсотків від загальної вартості суднозаходу або від кількох сотень до кількох тисяч доларів за судно.

Агентські фірми працюють у тісній взаємодії з державними контролерами: прикордонниками, митниками, екологами, а також керівництвом порту. Саме тому на них легко натиснути. Наприклад, можна перестати підписувати заявку на лоцманське проведення суден, яку агенти обов’язково мають подавати диспетчеру порту.

Валерій Фісієнко – представник агентської компанії “Омега Транс”. За його словами, адміністрація порту використовувала всі можливі засоби, щоб не дати працювати іншим фірмам, крім однієї.

“Взяти, приміром, судно “Брейв-лідер”, на яке ми отримали номінацію бути судновими агентами, – каже Фісієнко. – Подали всі необхідні документи, але, на жаль, головний диспетчер Миколаївського морського порту нашу заявку не підписував, ніяк це не обґрунтовуючи”.

Валерій Фісієнко переконаний, що ці дії посадовців Миколаївської філії ДП АМПУ прямо або побічно санкціоновані “вищим” керівництвом. Пояснює це тим, що місто Миколаїв було як лакмусовий папірець між виконавчою владою та комерційними структурами, які здійснюють діяльність на території порту.

До минулого року всі заявки підписували практично в автоматичному режимі. Без цього дозволу судно не може зайти в порт. Як наслідок – затримка і десятки тисяч доларів збитків на добу.

Валерій Фісієнко каже, що він намагався скаржитися на такі дії диспетчера спершу керівництву порту, а потім до Києва, до Міністерства інфраструктури та до Адміністрації морських портів України. Але результатів – нуль. На його переконання, адміністрація порту робить це для того, щоб змусити власників вантажів і власників терміналів не працювати з тим чи іншим агентом.

Ми подзвонили до головного диспетчера порту пана Семенова, щоб спитати в нього, чому так відбувається? Але головний диспетчер категорично відкинув усі звинувачення.

Адмінресурс на сторожі приватних інтересів

Ще один постраждалий – директор компанії “Ісма” Олександр Левицький. Його фірму теж позбавили можливості працювати в порту. Левицький порівнює це з рейдерством, коли не викидають з офісу, а створюють штучні умови, за яких ніхто, крім лояльних компаній, у порту працювати не може. Він підтверджує слова Валерія Фісієнка про те, що саме диспетчери були тим каральним органом, який застосовували проти них репресії. А також називає компанію, яка отримала від керівництва порту “зелене світло”.

– Нам, у принципі, самою адміністрацією порту було запропоновано, був натяк, що краще попросіть клієнтів, щоб вони звернулися до певного агента. У даному випадку це була компанія “Сервіс Транс”, до якої вони були лояльні та роботі якої не перешкоджали, – каже Левицький.

Компанію “Пасифік Меритайм”, яку очолював Станіслав Наливайко, витіснили з цього бізнесу першою. За словами Наливайка, окрім адмінресурсу за допомогою диспетчерів, застосували також і тиск на вантажовласників.

– Тиск був… Я знаю від самих вантажовласників і судновласників про те, що на них тиснули з боку адміністрації порту, щоб агента було змінено, – стверджує Наливайко.

Директор компанії звернувся в поліцію, але завести кримінальне провадження за перешкоджання діяльності там відмовилися. Зробити це правоохоронців змусив суд. Але розслідування кримінальної справи закінчилося нічим.

Крім непідписання заявки і тиску на вантажовласників, агентів просто не пускали на територію порту. Валерій Фісієнко каже, що, незважаючи на чинні перепустки, які в них були, в порт пускати їх перестали. Мотивували тим, що потрібні додаткові документи. Представники фірми подали всі документи, які адміністрація Миколаївської філії вимагала, але в певний час можливість потрапити на територію порту так і не отримала. У підсумку до кінця грудня 2017 року потрапити на територію порту за діючими перепустками працівники фірми “Омега Транс” так і не змогли.

Тим, хто намагався чинити хоч якийсь опір, відверто погрожували. Заступник директора компанії “Ісма” Віктор Молчанов відчув це на собі. Спочатку на його машину клали цеглу, а за кілька тижнів розбили лобове скло. Камера спостереження зафіксувала нападника, але поліція його поки що не знайшла.

Втім, витіснити всі агентські компанії з порту було неможливо – занадто помітно. Та й виконати роботу замість десятків компаній сама “Сервіс Транс” фізично не могла. Тому деяким компаніям запропонували залишитися працювати на умовах передачі “Сервіс Трансу” частини свого прибутку. Офіційно це було оформлено як надання субагентських послуг. Субагент отримує копійки, решту забирає “Сервіс Транс”.

– Вони не можуть стати монополістами, оскільки це буде помітно. Уклали певні агентські угоди з іншими агентськими компаніями, які працюють на території порту, і все… Нині їх там працює лише чотири, а було більше десятка, – пояснює цю ситуацію Валерій Фісієнко з “Омега Трансу”.

Зрозуміло, що після витіснення з порту одних агентських компаній і “добровільної” згоди на співпрацю інших справи в “Сервіс Трансу” різко пішли вгору. До нас потрапили документи компанії, які доводять, що всього за кілька місяців агресивний і потужний новачок приніс своїм господарям сотні тисяч доларів прибутку. Мабуть, саме на ці кошти один із засновників фірми – Олександр Снігур – за півроку купив три дорогі іномарки.

“Даю інтерв’ю тільки “Аль-Джазірі”

Щоб одержати офіційне пояснення керівництва адміністрації Миколаївського морського порту стосовно тих звинувачень, що їх їм пред’явили представники агентських фірм, ми подали інформаційний запит. Але відповіді на нього так і не отримали. Тоді ми пішли по коментарі до адміністрації Миколаївського порту, але зустрітися з журналістами керівник Миколаївської філії Адміністрації морських портів України Олег Проточенко не захотів.

Не вдалося Центру отримати коментар і від Олега Постольника, директора ТОВ “Сервіс Транс”, – компанії, що фактично монополізувала ринок агентських послуг у Миколаївському порту. Він відверто посміявся над журналістами, заявивши, що згоден давати коментар тільки телекомпанії “Аль-Джазіра”.

А що ж це за компанія “Сервіс Транс”? Покопавшись у реєстрах, ми дізналися, що її було засновано 2009 року в Кривому Розі. Спеціалізувалася на будівництві, а ось морським агентуванням почала займатися тільки в квітні 2017-го в Миколаївському порту. Наразі засновниками компанії є киянин Олександр Снєгур, а також шотландська офшорна компанія “неопром ПОВ”. Її кінцевий бенефіціар – непублічний український бізнесмен Леонід Крючков.

Догадавшись, що Центр збирає інформацію про діяльність компанії, на нас вийшов один з її співзасновників – Олександр Снєгур. Він відкинув усі звинувачення у використанні адмінресурсу, які висували на адресу компанії.

– Коли ми зайшли, не було ніякого адмінресурсу. Ми просто робили все своїми силами… Я знаю, що можуть розповідати все що завгодно, але якби у нас була можливість адміністративно когось придушити, то ми б обслуговували хоча б не п’ять пароплавів, а двадцять п’ять, – заявив він.

У травні 2016 року фірму “Сервіс Транс” придбав такий собі Максим Глубоченко. А вже в березні 2017-го продав її нинішнім власникам. Глубоченко – заслужений майстер спорту з кікбоксингу, чемпіон світу. У 2010-му він балотувався до Миколаївської обласної ради від партії “Фронт змін” – так тоді називався нинішній “Народний фронт” Арсенія Яценюка та Арсена Авакова. На місцевому рівні партії “Фронт змін” і “Народний фронт” представляв колишній губернатор Миколаївщини і нардеп Вадим Меріков. Він теж майстер спорту з кікбоксингу і постійно спонсорує відповідні турніри. Примітно, що коли Глубоченко володів фірмою “Сервіс Транс”, то паралельно шукав роботу тренера. Про це ми дізналися з Інтернету, знайшовши його анкету на одному із сайтів, де шукають роботу.

Хто ж він такий – бізнесмен-невдаха, який прогадав, продавши фірму з таким потенціалом, або підставна особа? Щоб отримати відповіді на ці запитання, ми зустрілися з Максимом Глубоченком, але колишній чемпіон не був відвертим із журналістами. Спочатку він ніяк не міг згадати, що спершу купив, а потім продав фірму “Сервіс Транс”. Потім – згадав, але на запитання: “Для кого він це зробив?” так і не відповів. Будь-які зв’язки з політикумом області відкинув.

Схему, застосовувану в Миколаївському морському порту, можна використати і в інших портах України. Адже щомісяця тільки через місцевих портових агентів проходить близько 2 мільйонів гривень. І за новими правилами в порту практично всі вони осідають в одній кишені.

Матеріал підготовлено в рамках проекту “Сприяння локальним центрам журналістських розслідувань” за підтримки Інтерньюз-Нетворк.