30.10.2022
19:22

Зруйновані життя та оселі: хто стоїть за обстрілами Миколаєва ракетами С-300

Оксана Орсач, Олеся Баранцевич, Центр журналістських розслідувань

Російські окупанти регулярно обстрілюють Миколаїв із систем С-300. Щонайменше 13 загиблих, понад 60 постраждалих та десятки зруйнованих осель - такі наслідки боротьби росіян проти мирного міста. Центр журналістських розслідувань знайшов тих, хто віддає накази руйнувати Миколаїв та вбивати його жителів.

«Забрали сенс життя, частину душі»

Після першої ночі 13 жовтня в Миколаєві пролунав вибух. Окупанти вдарили із зенітно-ракетної системи С-300 по житловій п’ятиповерхівці. Алла та Руслан Мардзявко прокинулися від потужного звуку, відчули запах пилу та гару. Їхній син, 11-річний Артем, кричав із сусідньої кімнати «Тато, ноги!». 

Ракета С-300 влучила в п’ятиповерхівку. Квартира подружжя Мардзявко - на першому поверсі. Фото: nikcenter.org

Зрозумівши, що дитина опинилася під завалами, батько кинувся їх розбирати, однак самотужки це було не під силу. Чотири верхні поверхи впали на Артема, плити сильно притисли ноги хлопчика.

«Я вибігла на вулицю, почала кричати, кликала на допомогу, тому що ніхто із сусідів не міг вийти. На моїх очах ще одна ракета влучила у сусідню будівлю. Лише після цього пролунала тривога. Якби це була б друга ракета, яка влучила навіть в наш дім, то ми би встигли врятувалися - зреагували би на першу», - пригадує Алла.

За півгодини розбирати завали приїхали працівники ДСНС. Дістати дитину вдалося тільки близько 8-ї ранку. Весь цей час хлопчик був при свідомості. Мама Артема розповідає, що він дуже мужньо тримався, попри те, що отримав серйозні травми.

Операція із розбору завалів, під якими знаходився Артем Мардзявко. Фото: ДСНС

Хлопчика доправили до реанімації дитячої лікарні, де ввели в медикаментозний сон. Пізніше батькам повідомили, що в Артема відмовляють нирки, тому його терміново переводять до іншої лікарні на гемодіаліз. Весь день батьків не пускали до дитини.

«Нам сказали приїхати о 9-й вечора. Вийшов лікар і повідомив, що дитини не стало, що серце зупинилося. Через довге стиснення внутрішніх органів плитою у нього перестали функціонувати нирки. Я кажу: «Як не стало? Як це могло статися?» Артем же говорив із нами, обійняв мене дорогою до лікарні», - розповідає Алла. 

Загиблий Артем Мардзявко

Подружжя важко переживає втрату дитини, особливо близьким хлопчик був до батька. Поїхати із прифронтового Миколаєва Артем категорично відмовлявся, тому що не хотів розлучатися із татом.

«В нас забрали наш сенс життя, нашу душу. Ми кожного дня говоримо із його світлиною, здається, що так легше, що він поряд із нами. Думаємо, що він з небес дивиться на нас, тому намагаємось триматися», - говорить Алла.

Артема поховали 15 жовтня, рівно за місяць до його 12-річчя. Він став другою дитиною, яка загинула у Миколаєві внаслідок російської агресії.

Тієї ночі окупанти загалом вбили сімох людей, зруйнували житловий будинок та човнову станцію управління ДСНС, де загинув рятувальник.

Модифікована зброя

Обстрілювати місто із комплексів С-300 російські окупанти почали із середини липня. За цей час вони зруйнували десятки цивільних об’єктів у Миколаєві: приватні оселі, багатоповерхівки, заклади освіти та культури, адміністративні будівлі.

За даними, оприлюдненими місцевою владою, жертвами цих ракетних ударів стали щонайменше 13 людей, ще понад 60 - отримали поранення. Серед них - тримісячна дитина, яка постраждала разом із матір‘ю внаслідок чергового підступного обстрілу житлових будинків посеред ночі.

Будинок у Миколаєві, пошкоджений внаслідок обстрілу ракети С-300 1 жовтня. Фото: nikcenter.org

Від 7 метрів в довжину і нашпиговані понад 10 тисячами маленьких металевих кубиків, загальною вагою близько 150 кг. Зазвичай від удару залишається вирва до 10 м у діаметрі та п'ять метрів завглибшки.

Залишки ракет типу С-300 на місцях обстрілів не сплутати з іншими. Окрім Миколаєва, ними кілька разів атакували Очаків, Березнегувате, Калинівку, Новий Буг та Шевченківську громаду. Призначені С-300 для збиття повітряних цілей, однак росіяни модифікують їх і використовують по наземних об’єктах.

Російські ракети С-300 впали біля будинку у Миколаєві. Фото: ДСНС

Як і реактивна артилерія, ворожі С-300 виїжджають для ракетних ударів з місць дислокації в поля, намагаючись непоміченими відстрілятися і повернутися назад. Модернізовані ракети можуть летіти до наземної цілі до 150 кілометрів, тому окупанти ставлять ці системи подалі від лінії фронту – вглибині окупованої частини Херсонщини.

За даними, наданими військовими, найчастіше окупанти стріляли з районів населених пунктів Гола Пристань, Козачі Лагері, Скадовськ, Чаплинка та Михайлівка. Тож, на жаль, навіть деокупація правобережної частини Херсонської області не звільнить Миколаїв від загрози обстрілу з С-300.

Як повідомляють в Центрі стратегічних комунікацій, точність ракет при ударах по наземних цілях дуже залежить від наявності елемента наведення. Його роль може відігравати безпілотник або навідник, і в такому разі точність ураження може бути як у сучасних ракет «Калібр».

«Найчастіше ніякого наведення немає, просто пускають у бік населеного пункту. І в цьому основна біда, адже ракета має величезну кількість вражаючих елементів», - додає Центр стратегічних комунікацій. 

На відміну від ударів з іншого озброєння, Міноборони Росії не звітує про наслідки обстрілів із С-300. В російських репортажах з місця роботи ППО на фронті розповідають лише про підготовку до збиття ворожих літаків. А російські пропагандистські видання і їхні агенти в Україні звалюють провину за руйнування та смерті цивільних на роботу українських систем ППО.

«Заявами про застосування ЗС РФ ЗРК С-300 як не зенітних, а ударних комплексів, Кім (голова Миколаївської ОВА - ред.) може намагатися маскувати неуспіх дій розрахунків українських ППО. Останнім часом все частіше ракети комплексів С-300, які є в арсеналі українських військових, за невдалих спроб перехоплення російських ракет, падають на ті чи інші об'єкти в містах України. Це часто видається за нібито «обстріли громадянської інфраструктури», які нібито вчиняє російська армія», - пише російське пропагандистське видання Topwar.

Це радо підтримують і зловтішаються жахливим наслідкам чимало росіян.

Коментарі росіян під новинами про атаки українських цивільних об'єктів ракетами С-300. Скріншот з Вконтакті

Однак 26 жовтня в ефірі російського пропагандиста Руслана Осташка депутат Держдуми, генерал-лейтенант Андрій Гурулєв, який брав участь у вторгненні на схід України в 2014-2015 роках, визнав, що зараз російські С-300 в більшості використовуються для наземних атак.

«Ми спробували С-300, С-400 бити по наземних цілях, добре виходить, відхилення 20-30 метрів», - заявив Гурулєв.

Лише після цього деякі росіяни допустили думку, що насправді їхня армія стоїть за численними атаками по цивільній інфраструктурі.

Коментарі росіян під заявою депутата Держдуми Гурулєва про застосування С-300 для наземних ударів

Кримська дивізія руйнує Миколаїв

У відповіді на інформаційний запит Центру журналістських розслідувань в Оперативному командуванні «Південь» повідомили, що системи С–300 застосовують підрозділи 31-ї дивізії 4-ї армії військово-повітряних сил та протиповітряної оборони РФ.

Російські ЗРК С-300 на території України. Скріншот з пропагандистського сюжету окупантів

Цю дивізію Росія утворила відразу після анексії Криму у 2014 році, щоб завадити Україні повернути півострів військовим шляхом. Як пишуть російські пропагандистські ЗМІ, там розгорнули десятки комплексів С-300 і С-400 для «прикриття від нападу з повітря». Та росіяни активно використовують їх для терору цивільних миколаївців. Протягом липня-жовтня по прифронтовому місту окупанти випустили, за приблизними підрахунками, понад 150 ракет типу С-300.

Протягом останніх двох років посаду командира кримської дивізії ППО займає 47-річний полковник Павло Жилавий. За час повномасштабного вторгнення він не давав інтерв’ю, його ім’я не згадували у росЗМІ, але він підписував грамоти ветеранам, які журналісти знайшли в соцмережах.

Командир 31 дивізії ППО РФ Павло Жилавий

До війни в Україні Жилавий вже, ймовірно, брав участь у збройному втручанні Росії в Сирію - одна з медалей (крайня зліва в нижньому ряду) на його фото в парадній формі візуально дуже схожа на медаль “Учаснику воєнних дій в Сирії”.

Раніше він обіймав посаду замкомандира 31 дивізії, а також протягом п’яти років керував Краснознаменним зенітним ракетним полком поблизу Санкт-Петербургу. В цьому ж місті живе сім’я командира дивізії.

Його дружина, Тетяна Жилава, працює вчителем хімії в одній з петербурзьких загальноосвітніх шкіл. Тут привчають підростаюче покоління до війн, виховуючи їх у кадетських класах. Поки російські діти ходили на уроки до Тетяни Жилавої, підлеглі її чоловіка знищили вісім навчальних закладів у Миколаєві.

Дружина російського військового Павла Жилавого Тетяна

Молодший син Жилавих, 19-річний Руслан, навчається в місцевому політехнічному університеті, який закінчив і його старший брат, 23-річний Сергій.

Сини командира 31 дивізії Руслан та Сергій Жилаві. Фото із соцмереж

Заступником Жилавого є 51-річний полковник Андрій Тихоновський, який займається військово-політичною роботою. Ми з’ясували, що родом Тихоновський із Ростова-на-Дону, однак прописаний за адресою військової частини у місті Коренівськ, імовірно, це - попереднє місце його служби.

Заступник командира 31-ї дивізії Андрій Тихоновський. Фото: Однокласники

У своїх соцмережах Тихоновський цікавиться тим, хто дешевше здає житло в анексованому Севастополі, де дислокується 31 дивізія ППО. Схоже, за роки служби у «потужному» російському війську обжитися власною нерухомістю Тихоновський досі не зміг.

Жодної інформації про членів своєї родини заступник командира не оприлюднює. Андрій Тихоновський. Фото: Однокласники

У соцмережах Тихоновський «дружить» із Олексієм Жучковим - «депутатом» Гагаринського муніципального округу Севастополя. Він, крім іншого, їздить на тимчасово окуповану Херсонщину та бере участь у пропагандистських заходах. У червні Жучков, як пише сам на своїй сторінці у ВКонтакті, відвідав населені пункти Херсонщини, де передав місцевим дітям 3,5 тис. порцій морозива.

«Депутат» Олексій Жучков на окупованій росіянами Херсонщині (перший справа). Фото: ВКонтакті.

«В ході поїздки розповіли жителям звільнених територій про діяльність та запевнили, що Україна врешті-решт звільнена від нацизму», - написав Жучков.

Двічі зрадники

Серед злочинців 31-ї дивізії - не тільки росіяни, а й українці, які зрадили присязі і перейшли на сторону ворога під час анексії Криму у 2014 році. Йдеться про колишніх військових бригад ЗСУ, які розташовувалися на півострові.

Уродженець Дніпра, 49-річний підполковник Сергій Литвинов, служив у севастопольській бригаді протиповітряної оборони. Однак під час вторгнення росіян до Криму дезертирував.

Зрадник України з 31 дивізії Сергій Литвинов. Старе фото з Однокласників

А судячи з кадру з російського випуску новин, навіть отримав медаль «За повернення Криму». 

Військовий з 31 дивізії окупантів Сергій Литвинов 

Його дружина Галина - родом зі Львова. Після окупації Росією вони спокійно продовжили жити у Севастополі.

Їхня донька Ольга закінчила Краснодарський університет МВС і вступила до лав російської поліції.

Донька Сергій Литвинова Ольга. Фото: Однокласники

Зараз Сергій Литвинов - заступник командира з військово-політичної роботи у 12-му зенітному ракетному полку РФ. Навесні у виховних патріотичних зустрічах з дітьми він розповідав про те, «як мужньо та професійно борються воїни Кримської дивізії ППО у спеціальній військовій операції з денацифікації та демілітаризації України».

Інший зрадник, 38-річний майор Денис Подобєдов, який також перейшов до ЗС РФ під час анексії Криму, займає посаду заступника командира 18-го зенітного ракетного полку в складі 31-ї дивізії. Зараз він бере безпосередню участь у повномасштабному вторгненні. Навесні росЗМІ повідомляли про його «подвиг» при відбитті атаки «Смерчами» по зайнятому окупантами аеродрому, ймовірно, на окупованій території Херсонщини чи Запоріжжя.

Зрадник України з 31 дивізії Денис Подобєдов

А 43-річний майор Євгеній Ковальський, який після анексії Криму продовжив службу у захопленій бригаді ППО в Севастополі, протягом останніх років навчав російських окупантів 31-ї дивізії, які тепер нищать українські міста.

 Зрадник України з 31 дивізії Євгеній Ковальський

Носії смерті, не обмежені у кількості

У Миколаївській області росіяни почали активно використовувати установки С-300 для наземних ударів з липня, коли у них виникли проблеми з постачанням ракет типу «Іскандер» і «Точка-У». Військовий експерт Олександр Коваленко пояснює, що ці засоби ворога майже не обмежені у кількості.

«Ракет типу С-300 ще за часів Радянського Союзу виробили дуже велику кількість, і найближчим часом їхнього дефіциту у Росії не буде. На складах їх ще може бути декілька тисяч одиниць», - говорить Коваленко.

Пуск ракети із ЗРК С-300. Ілюстративне фото

Збити у повітрі такі ракети фактично неможливо через малу дистанцію і велику швидкість польоту. Крім цього, снаряди С-300 можуть, як балістичні ракети, змінювати свою траєкторію і напрямок.

«Росіяни запускають відразу велику кількість ракет. Тому нам треба сучасні протиповітряні комплекси, які можуть ефективно протидіяти балістичним об’єктам. Але і вони не нададуть повну безпеку, тому що запаси ракет, які можуть надати партнери для таких комплексів, набагато менші, ніж у Росії для С-300», - вважає експерт Олександр Коваленко.

В Повітряних силах ЗСУ зазначають, що наразі єдиним способом боротися з цією зброєю залишається знищення самих пускових установок та складів боєприпасів. Для цього використовують американські протирадіолокаційні ракети HARM, які запускають з винищувачів, а також артилерію.

Згідно з відкритими даними, з липня лише на Херсонщині українські військові знищили 12 установок ЗРК С-300 та два радіолокатора наведення до них, а також дві пускові установки ЗРК С-400. Російські засоби ППО горіли у Скадовську, Зеленотропинську Скадовського району, Каховці та Токарівці Херсонського району.

Алла та Руслан Мардзявко шукають у собі сили продовжити жити після того, як російська ракета вбила їхню дитину та зруйнувала житло.

«Це була єдина дитина, бажана, довгоочікувана. Ці моменти, коли він обіймав батька, це, мабуть, були моменти прощання. Він встиг попрощатися з татом, встиг попрощатися у швидкій зі мною, я сказала: «Синочку, я тебе дуже люблю», - розповідає мама загиблого хлопчика.

Артем був єдиною дитиною подружжя. Хлопчик мріяв, що стане підприємцем: хотів відкрити заклад у рідному місті, яке протягом восьми місяців майже щоденно руйнували російські війська.

«Моя мрія - мати бізнес у сфері обслуговування. У моєму уявленні це був би торговий розважальний комплекс, в якому розмістилися б кінотеатр, кафе, магазин. Зараз, на жаль, немає куди вже піти у нашому місті через воєнні дії, що розв’язала сусідня держава з нами», - писав Артем за півтора тижня до трагедії.

У своєму творі хлопчик роздумував над тим, яким бачить своє майбутнє та що має зробити для здійснення своєї мрії.  Мрії, яка ніколи не здійсниться через «русский мир».

У центрі уваги