Вбивства цивільних, потужні бої та порятунок поранених військових: як жителі Правдиного пережили окупацію

Жителі села Правдине на Херсонщині одними з перших відчули на собі ворожий вогонь та подальшу окупацію. У перші дні повномасштабного вторгнення, коли росіяни захоплювали Херсон та колонами рухалися у бік Миколаєва, в населеному пункті з’явилися перші танки. Тоді ж – і перші жертви.

Про страшні бої у селі, місяці окупації та історії порятунку українських захисників, схожі на сюжет кінофільму, Центру журналістських розслідувань розповіли жителі Правдиного.

Росіяни почали заходити у село 26-27 лютого. Місцеві жителі розповідають, що робили вони це обережно, ніби ховаючись, проте вже за тиждень у Правдиному з’явилися перші жертви російської агресії.
   

«6 березня вони з танка застрелили чоловіка. Він сів на мотоцикл, ще в цій формі такій (робочому одягу, схожому на камуфляж – Ред.), бінокль ще, кажуть, взяв. Він тільки став, і вони його… Ще місяці два вони його не давали ховать. Так він і лежав там», – розповідає місцева жителька Людмила Авраменко.

Жінка пригадує, що розстрілювали окупанти і цивільних, які намагалися виїхати з окупованого села. Під приціл ворога потрапила молода жінка з чоловіком – їх застрелили в машині, коли намагалися виїхати. Протягом кількох днів росіяни не дозволяли забрати тіла загиблих. По автівці, в якій були тіла вбитих цивільних, окупанти їздили військовою технікою.

З початку повномасштабного вторгнення місцеві жителі пережили і чимало боїв. «Коли чули автомати, розуміли, що бій вже на околиці села», – пригадують. Найбільші бої пройшли в серпні та вересні вже напередодні звільнення села.

Після них усюди – залишки розбитої військової техніки, нерозірвані снаряди.

Біля окопів, які окупанти рили навколо населеного пункту, досі лежать залишки російської військової форми та сухпайки.

Свою техніку вони розміщували біля будинків цивільних.

«В нас не було пів хати, завалили нам абрикосу, постройку, собачу будку. Ну і позиції в них були, звідки стріляли, за хатою. То вони стояли стріляли», – пригадує Оксана Максимова.

Росіяни зруйнували жінці частину будинку після того, як прийшли з обшуком. Вона вважає, що привів ворога її односелець, який допомагав окупантам і здавав позиції ЗСУ.

«Він казав, що ми проукраїнські, бо ми за Україну», – розповідає жінка про навідника.

Прийшли окупанти і до будинку Анатолія Сікози. Чоловіка сильно побили прикладом, шукали зброю. Анатолій розповідає, що теж став жертвою наводки односельця, який потім зізнався в співпраці з ворогом. Чоловік каже: бачив, як зрадник зустрічався з рашистами та отримував від них харчі.

В кожному будинку у Правдиному побували окупанти. Місцеві розповідають, що шукали українських військових, які були поранені в бою та переховувалися від ворога.

«Ходили тут, в кожен дім заходили. «Вы чужих не видели?», – питали. Ні, не бачили. Ви чужі тут», – пригадує Людмила Авраменко.

Жінка разом з сусідами врятувала трьох захисників. Хлопці були поранені, та їм вдалося втекти. Більше місяця вони жили у підвалі, де їм надавали посильну медичну допомогу та годували. Бійці сподівалися, що українським військам вдасться зайти в село, і вони зможуть приєднатися до побратимів.

Зрештою, коли окупанти почали прочісувати кожну домівку, поранених бійців дивом вдалося вивезти з Правдиного. Одного з хлопців сховали у дивані, прикривши ковдрами і килимами. Ще одного місцева жителька Софія Біла видала за свого сина, обманувши окупантів, іншого – завдяки довгій бороді видали за дідуся. Так героїчні місцеві жителі у жовтні вивезли військових до Білозірки.
  

Правдине вдалося деокупувати 9 листопада. Після звільнення населеного пункту всі троє захисників приїхали, аби подякувати цивільним, які, ризикуючи власним життям, врятували їхні життя.

«Побачили ми наших хлопчиків. Слава Богу, живі», – говорить Людмила.

Зараз на будівлях понівеченого окупантами Правдиного майорять українські прапори. В населеному пункті часто працюють сапери – знешкоджують те, що залишили після себе ворожі війська. Місцеві відбудовують зруйновані окупантами домівки та згадують про тривалу окупацію, як про страшний сон.