Привид покарання

Більшість резонансних злочинів, що сталися в Миколаєві та області за останні кілька років, закінчуються “пшиком”: або винних засуджують на незначні покарання, або відразу ж після закінчення процесу відпускають. А для деяких фігурантів резонансних історій справа навіть не доходить до суду. Чому так відбувається, розбирався кореспондент Миколаївського центру журналістських розслідувань.

Злочинність пішла на спад?

У лютому на прес-конференції за участю голови Миколаївської обласної державної адміністрації Олексія Савченка та представників усіх силових відомств прокурор Миколаївської області Тарас Дунас гучно заявив, що торік 2017-го року рівень злочинності помітно знизився: зареєстровано на 8% менше злочинів, аніж попереднього, 2016-го, а їхня розкриваність зросла.

У загальноукраїнському масштабі, на думку Дунаса, Миколаївська область також має гідний вигляд: у 47,3% миколаївські слідчі знаходять винних ще до суду, в той час як у середньому по країні розкриття досудових розслідувань становить 39%.

Також, за словами обласного прокурора, на 46,1% збільшилася кількість справ, направлених до суду.

Однак прокурор області помітно знітився, коли йшлося про суворість покарання за найтяжчі злочини, до яких була прикута увага громадськості. Журналісти відмітили тут тривожну тенденцію: одні справи розвалилися, не дійшовши до суду, а в інших – зникли або вийшли на волю головні обвинувачені. Цифри зі звіту прокурора також свідчать про те, що практично кожен четвертий обвинувачений уникнув заслуженого покарання: на 58% зросла кількість обвинувальних актів, в яких укладали мирові угоди сторін, і в 2,7 раза більше було угод прокурорів зі злочинцями про визнання останніми своєї провини.

Ми пам’ятаємо, як усе починалося

Центр вирішив проаналізувати найгучніші кримінальні злочини, які сталися в області за останні роки, та їхній фінал. Почнемо з тих, рішення за якими вже винесено.

Загибель Юлії Каланчевої. У лютому 2011 року 20-річна миколаївська студентка Юлія Каланчева загинула під колесами іномарки мажора Олексія Казимірова. Суд визнав Казимірова винним і призначив покарання у вигляді шести років позбавлення волі. Але через п’ять місяців після арешту Казимірова адвокати роздобули довідку про його важку хворобу, і Білозерський суд Херсонської області (де відбував покарання засуджений) нишком звільнив мажора від ув’язнення. Після цього Казимірова не раз бачили в повному здоров’ї та веселому настрої в нічних клубах Миколаєва. Крім того, кілька разів він ставав учасником ДТП, хоча був позбавлений судом водійських прав на три роки.

До речі, “Мерседес”, на якому він збив дівчину, не так давно зник зі стоянки, де він перебував за рішенням суду. Іномарку мали реалізувати, а виручені гроші виплатити рідним Юлії як завдані збитки. Але досі вони не отримали жодної копійки. Поліція майже рік розшукує винних зникнення авто, але абсолютно безрезультатно.

“Інсулінова справа”. У 2016 році колишній директор Миколаївської обласної бази спеціального медичного постачання Сергій Леженцев звинуватив Оксану Янішевську, на той час заступника губернатора Вадима Мерікова, у спробах організувати тендерні махінації під час закупівель інсуліну. Правоохоронці завели два кримінальні провадження, але розслідування вже звично зійшло “нанівець”. Півтора року кропіткої роботи слідства в результаті звелося до “відсутності складу злочину”.

При цьому начальницю облздоров’я Маргариту Капусту, яка нібито була учасницею протиправної схеми, все ж позбавили посади. У розвалі справи прокурор Тарас Дунас звинуватив суд, який не дав санкцій на проведення необхідних обшуків, що нібито не дало змоги встановити істину.

Сергій Леженцев, який оприлюднив кричущі факти розкрадання бюджету, був шокований таким розвитком подій.

– Я не розраховував, що справу так нахабно “поховають”. Я вже шкодую, що пішов проти корупційної системи, адже тепер чиновниця зможе мені помститися. Як? Ще не знаю, але думаю, що на роботу в держустановах мені точно розраховувати не доводиться. Хоча я маю достатній досвід керівної роботи і можу приносити користь людям.

Мажори з вулиці Радянської. Потворні витівки на центральній вулиці Миколаєва Артема Слободяника і Геннадія Сімова, зняті на відео і викладені в мережу, змусили говорити про наше місто всю країну. Різку оцінку діям хуліганів дав колишній радник міністра внутрішніх справ України, а нині народний депутат Антон Геращенко. Телевізійні сюжети про цю історію набирали безліч переглядів по ТБ і в мережі. Після року розгляду справи суддя Центрального районного суду призначив бешкетникам покарання – два роки позбавлення волі. Але через місяць несподівано звільнив, застосувавши норми Закону “Про амністію у 2016 році”.

Підставою для звільнення стало те, що суддя розцінив злочин як “середньої тяжкості”, а також те, що в обох правопорушників є малолітні діти. До слова, один із молодиків – Геннадій Сімов після розлучення з першою дружиною зі своєю дочкою давно не живе.

Слухається справа

Обставини розгляду в суді низки кричущих кримінальних справ сьогодні викликають сумніви в тому, що порушників закону покарають по всій суворості.

Вбивство в Кривому Озері. В останні дні літа 2016 року в Кривому Озері було вбито місцевого жителя Олександра Цукермана. Його рідні, які стали свідками злочину, винними назвали поліцейських місцевого відділу поліції. Трагедія викликала бурхливий протест односельців, резонанс від якого прокотився по всій країні.

Незважаючи на обіцянки керівництва міністерства внутрішніх справ дати принципову оцінку діям своїх співробітників і не перешкоджати розслідуванню злочину, вирок досі не ухвалено. Коментуючи на прес-конференції причину затягування ухвалення рішення, Тарас Дунас поклав основну провину на суд.

Мовляв, після півроку слухань одного із суддів було звільнено, і справу довелося передавати в іншу судову інстанцію, де її почали розглядати заново. Але адвокати родичів убитого вважають інакше. Коментуючи Центру перебіг досудового і судового слідства, захисник Віктор Крикун основною причиною неприйняття вердикту назвав прагнення суддів не дати образити “своїх” і захистити поліцейських від суворого покарання.

– Уже півроку справу в Первомайському суді практично не слухають, оскільки з надуманих причин засідання постійно переносять, – зазначив адвокат. – Прокуратура зрозуміла, що має справу з професійним захистом, і справу не вийде “злити”, як вони планували. Тому вони взагалі не зацікавлені в її розгляді. І навіть якщо вирок все-таки винесуть, то його з легкістю можна буде оскаржити, оскільки суддя, який головує на процесі, є фігурантом іншого кримінального провадження.

Хабар Романчука. Крім Оксани Янішевської, у команді екс-губернатора Миколаївської області Вадима Мерікова виявився ще один посадовець, якого запідозрили d зловживанні службовим становищем – його перший заступник Микола Романчук. У червні 2017 року ще однією “миколаївською антисенсацією” стало його затримання на хабарі в 90 тисяч доларів. Незважаючи на багато нестиковок і дивацтв цієї справи, які проявлялися з перших днів, правоохоронці голосно рапортували про “достатні докази провини затриманого”. Ба більше, ще до закінчення судового слідства Генеральний прокурор Юрій Луценко заявив, що засудження чиновника такого рівня “викличе у людей довіру до закону”.

Чи буде саме засудження, невідомо, адже, потрапивши до суду, справа почала розвалюватися. Допитливі адвокати виявили факти, що змушують побачити ситуацію з іншого боку. З’ясувалося, що нещасливий кар’єр, який став приводом для хабара, раніше був виділений іншій компанії, а власник фірми, яка нібито хотіла отримати його в розробку, був неодноразово судимим, відповідно, коштів для такої інвестиції у нього просто не могло бути. Але найсерйознішим контраргументом для слідства стала пропажа головного речового доказу – 90 тисяч доларів, які нібито отримав як хабар Романчук.

Побиття Барашковського. Звістка про зухвале побиття активіста Дениса Барашковського у квітні 2017-го року в Миколаєві також облетіла всю країну. Сам потерпілий упевнений у тому, що це – помста з боку перевізників, з якими він “воює” вже кілька років.

Незважаючи на сумніви самого Дениса і його прихильників у тому, що злочин буде розкрито, правоохоронці спрацювали оперативно. Через місяць нападники були затримані. Потерпілий їх упізнав. Але на суді, на думку Барашковського, все пішло не так.

– Поліція так і не знайшла третього фігуранта справи, який сидів у таксі і керував нападниками. Самі хулігани, які були неодноразово судимі, поводяться під час судових засідань дуже нахабно і розв’язно. Таке відчуття, що вони не сумніваються в тому, що перебувають під надійним захистом. Кого? Це питання – а саме тема замовників злочину – на суді навіть не піднімається. У мене і мого адвоката складається враження, що в суді хочуть зробити крайніми тільки хуліганів і, давши їм умовний термін, відпустити на свободу, – поділився Денис Барашковський.

Напад на фермера у Веселиновому. Напад на Веселинівського фермера Володимира Карпенчука влітку 2017 року також вразив суспільство своєю зухвалістю та цинізмом. Четверо бандитів бризнули йому в обличчя з газового балончика, побили, забрали 170 тисяч доларів і, стрибнувши в його машину, помчали геть. Після нападу Карпенчук залишився інвалідом по зору.

Завдяки оперативним діям поліції трьох нападників було невдовзі затримано. А далі, коли настав час передавати справу до суду, почалися непорозуміння.

У Веселинівському суді не виявилося повного складу колегії, у Вознесенському – розпочався “парад” відводів і самовідводів суддів, які не побажали розглядати цю справу. Коли справу нарешті прийняли в Арбузинському районному суді, минули всі терміни, відведені законом для продовження терміну арешту. І всіх трьох підозрюваних, яким “світить” до 15 років за скоєння цього злочину, випустили на свободу. Двох із них – громадян Грузії – уже понад місяць ніхто не бачив. На судові засідання вони не з’являються, відповідно, можна припустити, що і в країні їх уже немає. І знову, за словами прокурора області, винні судді.

А ось постраждалий фермер звинувачує в бездіяльності і прокурорів, і суддів:

“Я вже не знаю, чого мені очікувати. Затягування судового процесу і звільнення цих бандитів свідчить тільки про одне: мабуть, їх хочуть залишити без покарання. Чи можна в такому разі вірити в те, що в нашій країні діє закон? Я дуже сумніваюся”.

Мультик і всі – всі – всі. Затримання миколаївського кримінального авторитета Михайла Тітова і його подільників стало справжньою бомбою, яка “розірвалася” в інформаційному просторі країни наприкінці минулого літа.

Нагородити співробітників Миколаївської прокуратури за такий “улов” прилетів особисто Генеральний – Юрій Луценко. Але перебіг судового слідства, поступове пом’якшення умов арешту фігурантам справи змушує засумніватися, що слідчі знайшли достатньо доказів провини головного підозрюваного та його товаришів. Та й саме перенесення розгляду справи в далекий Маріуполь свідчить про те, що впевненості в місцевих судах у правоохоронців просто немає.

Вбивство в “наливайці”. У серпні минулого року в Корабельному районі Миколаєва внаслідок побутової сварки в пивному наметі був по-звірячому побитий водій маршрутного таксі Олександр Лукасевич. Врятувати чоловіка не змогли – він помер на місці бійки, не приходячи до тями. Винуватець загибелі Віталій Барчук на початку 2017-го року щойно звільнився від виконання покарання, яке йому присудили відразу за п’ятьма статтями кримінального кодексу (хуліганство, грабіж, вимагання, викрадення людини, незаконне позбавлення волі). Із семи років, призначених судом, Барчук відбув тільки половину. За “зразкову поведінку” його достроково випустили з колонії, а потім раніше терміну звільнили від виправних робіт.

Незважаючи на такий послужний список, судді Корабельного районного суду, а потім і апеляційної інстанції вирішили, що для оточуючих Віталій Барчук загрози не представляє, відповідно, найоптимальнішим для нього засобом утримання під вартою на час слідства буде… домашній арешт.

Угода з прокурором

Нарікання прокурора області Тараса Дунаса на суддів змусили нас проаналізувати результати їхньої діяльності. Ми вивчили статистику ухвалених вироків у кримінальних злочинах в області за останні чотири роки за даними інтернет-порталу “Судова влада”, підрахували загальну їхню кількість, зупинившись на, назвемо їх “м’якими”, вердиктах. Тобто таких, у яких злочинець відбувся або умовним терміном, або штрафом і виправними роботами.

Рівень гуманізму суддів Миколаївської області виявився досить високим. У 2014 р. у середньому було ухвалено 46,7% подібних “щадних” вироків; у 2015 р. – 47,2%; у 2016 р. – 51%, а в 2017 р. – 44,8%.

ВІДКРИТИ В НОВОМУ ВІКНІ

.

При цьому кількість таких вироків у суддів у районах області вища, ніж в обласному центрі. Так, найбільше таких вироків у 2017 році було ухвалено в Єланецькому районному суді – 62,8%, а найменше в Центральному суді Миколаєва – 23,5%. Подібна закономірність простежується протягом останніх років.

Відбування покарання “за повною програмою” і раніше замінювали амністією, а також ст. 75 КК України “Звільнення від відбування покарання з випробуванням”. Тепер у судах доволі часто використовується ще й такий захід, як укладення угод про примирення та винуватість. На етапі досудового розслідування вони можуть укладатися між винним і потерпілим, а також – між прокурором і правопорушником. Ось і виходить: яким би тяжким не був злочин, вирок – не загроза, адже завжди можна домовитися з прокурором.

Є у реформи початок – немає у реформи кінця

Ухвалений 2012 року новий Кримінально-процесуальний кодекс України був покликаний докорінно змінити підхід до здійснення правосуддя. Він мав виправити ситуацію, коли ті, хто “крав вагонами”, відбувалися умовними термінами, а ті, хто поцупив у сусіда курку, отримували реальні терміни ув’язнення. Новий кодекс дозволив суддям призначати покарання залежно від обставин справи.

Однак у цьому-то і криється підступ. Проаналізувавши масу судових рішень останнім часом, можна зробити висновок про те, що справедливіші, більш “м’які” покарання отримують якраз не ті, хто попався “на дріб’язку”, а особи, які вчиняють тяжкі діяння. На ділі значна кількість злочинців, відбувшись штрафом або легким переляком, потрапляють на лаву підсудних знову і знову. Безкарність дозволяє їм повністю ігнорувати будь-які закони.

Суспільство загалом і прості люди, як завжди, залишилися при своїх інтересах. А ось, хто явно виграв від цього – суддівський корпус і прокуратура. Вироки миколаївських суддів щодо найрезонансніших злочинів, та й не тільки щодо них, наштовхують саме на такий висновок. Схоже, що питання і в судах, і на етапі досудового слідства, як вирішувалися за допомогою грошей, так і продовжують вирішуватися. Судячи з усього, про будь-які реформи в системі правосуддя в нашій країні поки що говорити не доводиться.

Відомий миколаївський юрист Максим Коваль вважає, що повною мірою зараз працює тільки один правоохоронний орган – НАБУ. Прокуратуру, поліцію і суди потрібно ще реформувати.

– Чому правоохоронці не працюють? Через різні причини: низький професійний рівень, відсутність мотивації, відсутність грошового забезпечення, відсутність нормального зростання для нормальних фахівців. А ще правоохоронці не побороли до кінця корупцію у своїх лавах, коли багато справ розвалюються і на досудовому слідстві, і під час судового розгляду, – каже Максим Коваль.

Джерелом корупції була і залишається прокуратура, вважає кандидат юридичних наук, адвокат Віктор Крикун:

“На сьогодні прокуратура – це найбільша корупційна правоохоронна організація в країні. За вирішення питань у прокуратурі беруть божевільну мзду. Причому, порівняно з попереднім часом, ціни за їхні послуги тільки зросли”.

– Допоки прокуратура не буде реформована, жодного якісного стрибка в системі правосуддя очікувати не варто, – переконаний теоретик і практик права.

Ще один правозахисник зі значним адвокатським стажем – Олександр Бурмагін – вважає, що причиною подібної ситуації є недореформи:

“Були хороші починання у сфері зміни підходів до здійснення правосуддя на всіх його етапах, як досудового слідства, так і суду, але, частково розігнавши суддів, поліцейських і прокурорських працівників, а також видозмінивши зовнішній “фасад” правоохоронної сфери та судочинства, далі (до внутрішніх трансформацій) система так і не перейшла. По суті, зупинилася на півдорозі”.