Підвальне “розведення”

 

Для більшості миколаївців вхід до підвальних приміщень їхніх власних будинків давно закритий, оскільки в цих приміщень є інші власники. За допомогою узаконених корупційних схем чиновники, депутати і підприємці орендують, а потім і викуповують допоміжні приміщення багатоповерхових житлових будинків. При цьому мешканці позбавляються доступу до комунікацій, а також тих коштів, які могли б використати на утримання будинку.

Доступ заборонено!

Розвиток бізнесу був би неможливий без використання комунальної власності. Однак у цій сфері в нашій країні як завжди не обійшлося без сильних перекосів у бік утисків прав пересічних мешканців. У тихій змові між собою чиновники міськради, комунальники, депутати і бізнесмени почали розпродаж підвалів, горищ та інших допоміжних приміщень багатоповерхівок, не вважаючи за потрібне навіть сповіщати мешканців.

Загальна “роздача” підвалів і бурхлива діяльність їхніх новоявлених господарів, безумовно, створюють явну загрозу цілісності будівель і, як правило, позбавляють мешканців доступу до комунікацій для проведення ремонтів, і що особливо недозволено – у разі пошкодження мереж.

– Коли прорвало трубу, у нас аварійна ситуація: вода біжить, поверхи топить, а ми шукаємо ключі. Ми не можемо потрапити в підвал, – розповіла журналістам Любов Миколаївна, мешканка будинку на вул. Лазурній, 26, у якому співробітники ЖКП “Бриз” просто відібрали у власників квартир ключі від підвальних приміщень.

Не підпускали до підвалу і мешканців багатоквартирного будинку на пр. Центральному, 6. Начальник ЖЕКу № 1 ЖКП “Бриз” Любов Мороз чомусь вирішила, що може розпоряджатися підвалом, як своєю власністю, геть забуваючи про інтереси людей, які живуть у будинку. Мешканці розповіли кореспондентам Миколаївського центру журналістських розслідувань про те, що орендар, проводячи в підвалі незаконні ремонтні роботи, зніс частину капітальної стіни, через що фасадом будови, якій понад 50 років, пішли тріщини, і до того ж не поспішає вивозити купи будівельного сміття.

Помічник депутата міськради Володимир Ніколайчук, який прибув на місце конфлікту на прохання домовласників, пояснив, що вся відповідальність у даній ситуації лежить на керівнику комунального підприємства.

-Начальник ЖЕКу повинна була контролювати, як орендар веде свою діяльність, оскільки вона йому надала приміщення, зауважте, незаконно, адже підвали – допоміжні приміщення для обслуговування комунікацій, – сказав Володимир Ніколайчук. – Вона взагалі не мала на це права, тому всі питання мають бути до неї.

Відрізаними від комунікацій опинилися й мешканці будинку на вул. Генерала Карпенка, 20/3, де нині також зіткнулися з проблемою незаконної реконструкції підвального приміщення. Частину несучої стіни там прибрали працівники ТОВ “АТБ-Маркет”, яке орендує майже 800 кв. метрів підвалу в ТОВ “Виробничо-комерційна фірма “Магазин № 301”, що приватизувало його ще 1997 року.

Як підвал ви назвете…

Історія відчуження комунальної власності та переходу її до рук “сильних світу цього” розпочиналася наприкінці 90-х років, коли випущена на волю ініціатива перших підприємців звернулася на все, з чого можна зробити гроші. Вони швидко зметикували: те, що було народним, легко зробити власним.

Зараз навряд чи вже хто згадає точно, як з’явилася злочинна схема, що дозволяє будь-яке приміщення багатоквартирного будинку “підвести” під викуп, а потім продати “потрібним” людям. Швидше за все, це була колективна творчість чиновників, депутатів і діловарів-підприємців. А вигадали вони ось що: підвали, горища, котельні та інші приміщення будинків для початку здаються в оренду, орендар робить там поліпшення (!) на суму щонайменше 25% від його вартості (скажімо, побілить стіни), і … оля-ля: отримує повне право викупити його!

У такий спосіб відбувалося розтягування комунальної власності не лише в Миколаєві, а й по всій Україні, що призвело до того, що 2004 року після численних скандалів із нахабними новими “власниками” Конституційний суд України змушений був роз’яснити: “Допоміжні приміщення (підвали, сараї, комори, горища, візочні тощо) передаються безоплатно у загальну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема, створення об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього”.

Однак фантазія чиновників понеслася далі, і замість слова “допоміжне приміщення” було винайдено такий термін, як “нежитлове приміщення”. Ось так, назвавши підвали та іже з ними просто іншим словом, стало можливим здійснення крученої схеми: “оренда – поліпшення – викуп”.

Треба і про себе коханого подумати

Винайдене чиновниками поняття “нежитлове приміщення” стало причиною того, що 2010 року мешканці будинку № 64А в самому центрі міста, на вул. Шевченка і Радянській, програли всі суди аж до вищої інстанції. На цьому прохідному місці завжди розташовувалися найдорожчі магазини, тому придбання такого козирного підвальчика виправдовувало себе від самого початку.

У підвалу будинку № 64А було кілька власників, проте обізнані люди говорять про те, що справжнім його власником є екс-депутат Миколаївської міської ради, колишній начальник ЖКП “Чорноморпобутсервіс” Іван Назаренко. Як виявилося, колишні і нинішній власник свого часу працювали в ЖКП “Чорноморпобутсервіс” і були пов’язані тісними діловими зв’язками.

За словами мешканки будинку Тетяни Арутюнян, щоб приховати свою причетність до незаконної приватизації та не позбутися посади, Назаренко спритно діяв через підставних осіб, своїх підлеглих.

– Михайло Коваленко в нього працював шофером, коли Назаренко був начальником у ЖКП “Чорноморпобутсервіс”, Анна Тараненко – бухгалтером, – розповіла Арутюнян. – Коли їх запитували з приводу приміщень, вони нічого не знали. Люди давали паспорти, як це зробила перша орендарка підвалу Наталя Маковей, на яку спершу була оформлена оренда, а потім і приватизація.

Службове становище Іван Назаренко далекоглядно використовував для поліпшення власного добробуту і купував підвали не тільки в будинку на вул. Шевченка, а й в інших будинках, які належали до “Чорноморпобутсервісу”, каже Тетяна Арутюнян. А надійною підмогою в цьому був його депутатський статус: протягом двох скликань – з 1998-го до 2002-го року, а також з 2002-го до 2006-го року він входив спершу до земельної депутатської комісії, а згодом – і до найбільш відповідної до його комерційних інтересів – комісії з управління комунальною власністю. Благо в останньому скликанні помічником виступав також і син Вадим.

У підвалі Назаренко здійснив вражаючі “поліпшення”: переніс тепловий вузол, через що в деяких квартирах зменшилося теплопостачання, поглибив майже на метр фундамент для басейну із сауною (його вчасно зупинили) і зніс капітальну стіну, через що будинок може скластися як картковий будиночок.

Не бажаючи терпіти свавілля і побоюючись за своє життя, мешканці неодноразово судилися з Назаренком. Дійшли до Верховного суду України, але й він відхилив касаційну скаргу, оскільки на той час законодавчо не було визначено поняття “допоміжне” (необхідне для експлуатації будинку) і “нежитлове” приміщення. Такий закон – “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” – з’явився лише в липні минулого року.

– Тоді суд не став на бік мешканців, хоча цілком очевидно, що всі комунікації проходять через підвал. Гроші Назаренка виявилися набагато вагомішими, ніж технічний висновок фахівця, – заявила Тетяна Арутюнян.

Незважаючи на всі наші зусилля, зв’язатися з Іваном Григоровичем і поставити йому кілька запитань не вдалося: його телефон обмежує можливість вхідних дзвінків, персонал магазину, що орендує підвал, стверджує, що з ним зв’язку не має, сусіди повідомили, що він у від’їзді, а за залишеним нами телефоном зателефонував син Вадим Іванович, який, по суті, на поставлені запитання не відповів.

Обліку не підлягає

Щоб зрозуміти, що загалом відбувається по місту з продажем підвалів житлових будинків, ми звернулися із запитами до Департаменту ЖКГ міськради. Однак подібною інформацією чиновники діляться вкрай неохоче.

Начальник відділу реформування комунального майна Віктор Богданов у відповіді редакції на 4-х аркушах повідомив, що “готового продукту інформації в тому форматі, в якому ви бажаєте її отримати, не існує”, а тому надати списки орендарів і власників підвалів у місті “немає можливості”. Облік подібних даних про комунальні приміщення, як водиться, у міськвиконкомі не ведеться, а на прохання дозволити попрацювати з договорами самим журналістам Богданов заявив, що не дозволить “ритися” в архіві.

Головним же аргументом стала заборона “розкриття персональних даних” орендарів і власників підвалів. Однак та обставина, що всі ці персони доклали руку до комунального майна, вже не дозволяє чиновникам приховувати їхні анкети.

Начальник управління економіки та інвестицій Олександр Олефір, який курирує в міськраді управління комунальним майном, в особистій розмові зізнався, що заборонив своїм підлеглим надавати будь-кому доступ до документів, а також витрачати робочий час на підготовку відповідей на інформаційні запити: “Це ж не бібліотека!”.

Проте чимало корисної інформації ми знайшли в підшивках газети “Вечірній Миколаїв” за 2005 – 2016-й роки, де Департамент ЖКГ регулярно друкував інформацію про перебіг приватизації міської комунальної власності. Як з’ясувалося, за вказаний період у Миколаєві було продано понад 1000 об’єктів комунального майна. Скільки коштів надійшло при цьому до бюджету, у міськвиконкомі сказати не змогли, посилаючись на те, що банківські виписки з приватизації до 2009 року знищено. Однак у відповіді на наш інформаційний запит є відомості, починаючи з 2009 року: загалом за сім із половиною років (з 2009 по травень 2016 року) від продажу комунального майна в міський бюджет надійшов 51 млн. 634 тис. 818 грн. Найактивніше збувалися приміщення у 2011 році. Тоді місто виручило від продажів 13 млн 962 тис. 18 грн. Найчастіше способом приватизації значиться викуп раніше орендованих приміщень.

Наразі в Миколаєві для оренди пропонується 81 підвал, а вільними залишаються 117 нежитлових приміщень. Але й вони будь-якої миті можуть перейти в руки приватників.

Знайомі всі особи

Варто зазначити, що підвали і горища житлових будинків викуповували різні підприємці. Однак у цьому списку значаться і прізвища скандально відомих бізнесменів, депутатів, чиновників, а також їхніх родичів.

Найчастіше серед покупців зустрічаються фірми миколаївського бізнесмена, забудовника Олексія Пеліпаса і пов’язаних із ним персон.

Приватні ЖЕКи – ТОВ “Центральний-1” і ТОВ “ЖЕК “Турбота”, співзасновниками яких є Пеліпас разом із Владиславом Чайкою, сином колишнього мера Володимира Чайки, викупили 7 нежитлових приміщень у багатоквартирних будинках Миколаєва (хоча дані ці неповні).

У 2010 році ТОВ “Центральний-1” відійшли підвал по проспекту Центральному (Леніна), 81, у 2014 році – нежитлові приміщення площею 501, 6 кв. м, що розташовані в багатоповерхівці по вул. Будівельників, 18. Разом з тим, приватний ЖЕК вдало приватизував перші поверхи по проспекту Центральному, 152/3, та по вул. Космонавтів, 57.

ТОВ “ЖЕК “Турбота” придбав у 2006 році нежитлове підвальне приміщення багатоповерхівки на вул. Соборній (Радянській), 3А, а в 2007 – перші поверхи на вул. Будівельників, 12 та на проспекті Миру, 1.

Не забув Пеліпас і про тещу: фірма Олени Олексіївни Лазути – ТОВ “Стар-Миколаїв” – викупила два нежитлових приміщення в багатоквартирних будинках по проспекту Миру, 30А/1 та по вул. Декабристів, 38/1.

У 2007 році нежитлове підвальне приміщення п’ятиповерхівки по вул. Бузника, 6 було приватизовано безпосередньо дружиною Пеліпаса – Тетяною Глонзою.

У 2010 році нежитлове підвальне приміщення в багатоквартирному житловому будинку по вул. Декабристів, 38/1 стало власністю фізичної особи – підприємиці Тетяни Кримчакової, яка свого часу була бізнес-компаньйоном Пеліпаса.

Додзвонившись до Олексія Пеліпаса, журналіст намагався з’ясувати у нього, яким чином йому вдалося придбати стільки комунального майна. Однак бізнесмен, який явно не бажав говорити, відповів: “За гроші”. При згадці імені Владислава Чайки Пеліпас сказав: ви помилилися номером, і перервав телефонну розмову.

Депутату міськради нинішнього, 7-го скликання, підприємцю Владиславу Єнтіну одним рішенням, ухваленим у січні 2007 року, продали перші поверхи на проспекті Корабелів, 2/10 і проспекті Богоявленському, 325/1А.

Під час депутатства міське комунальне майно купували такі відомі персони, як свого часу екс-заступник губернатора Олександр Болтянський, вже згадуваний екс-депутат, підприємець Вадим Назаренко.

Зокрема, 2008 року міськрада погодила продаж нежитлового приміщення в багатоквартирному будинку на вул. Набережній, 27 Олександру Болтянському, а 2015 року дала “добро” ТОВ “ВКФ “Шпиль”, де він є директором, а Ярослава Болтянська, можливо, родичка, значиться співзасновницею, під час приватизації приміщення цокольного поверху житлового будинку на вул. Чкалова, 82А.

У 2005 році під час свого депутатства Вадим Назаренко прикупив цокольне приміщення дев’ятиповерхівки по вул. Лазурній, 52 і підвал у п’ятиповерхівці по проспекту Центральному, 69.

У листопаді 2005 року підвал у п’ятиповерховому житловому будинку на проспекті Богоявленському, 41А придбав депутат міськради Ігор Концевой.

Підвал потрібен самим

Хоча загальний розпродаж комунальної власності й обставлявся зовні законно, але, по суті, відбувався масштабний обман мешканців міста.

– Найбільша нечесність була в тому, що це було без конкурсу та обговорення, – згадує голова ОСББ “Комунар-7”, активіст Денис Плішко. – Є список, який висить, – будь ласка, дивіться. Там завжди “найстрашніше”. А є список, який нікому не показується, він для своїх ішов.

А ще до певного моменту не потрібно було узгоджувати оренду і продаж із мешканцями. Достатньо було домовитися в ЖЕКу – і бери в оренду, а потім ставай господарем, – додає Плішко.

– Увесь цей час (майже 15 років) начальником управління комунального майна міськради був Віталій Болотний, – каже експерт з управління нерухомістю міської асоціації ОСББ Михайло Антоненко. – Управління спільно з БТІ все це благополучно робило. Керівник БТІ Віктор Зима також брав участь: для продажу необхідна довідка, і в бюро її охоче давали, прекрасно розуміючи, що підтасовують відомості і називаючи допоміжні приміщення нежитловими. Усе робилося свідомо. Чиновники щосили користувалися незнанням, неграмотністю людей, і відкрито їх обкрадали. Брали участь у цьому депутати, чиновники, комунальники – зацікавлених людей було багато, зазначає Антоненко.

Нині вже накопичено чималий досвід протидії подібним злочинним задумам і цілком можна захистити свій дім від зазіхань ненаситних “власників”. Не випадково, каже Михайло Антоненко, багато судових справ проти власників підвалів у нашому місті мешканцям вдалося виграти.

У липні минулого року ухвалено ще один закон на підмогу мешканцям: “Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку”, в якому чітко прописано, що таке допоміжне і нежитлове приміщення. Тепер набагато важче ввести в оману і мешканців, і суди.

Начальник міського управління юстиції Тетяна Шиян стверджує: законних підстав відсудити в найагресивніших власників підвал або будь-яку іншу частину будівлі є вдосталь.

-Продаж підвалу або мансарди оскаржити можна, – з оптимізмом каже Михайло Антоненко. – Робиться судова будівельна експертиза, яка підтверджує, що це, справді, підвальне приміщення або допоміжне приміщення, яке необхідне для обслуговування будинку. У ньому знаходяться комунікації. Тобто це не окрема будова, як намагаються представити в управлінні комунального майна. На підставі цієї експертизи та закону про приватизацію, рішення Конституційного суду будь-яку таку приватизацію можливо визнати незаконною та забрати приміщення собі.

Це шлях довгий, нелегкий та затратний, бо первісно витрати потрібно буде нести мешканцям, каже Антоненко. Однак у деяких випадках необхідний. До 1 липня нинішнього року мешканцям усіх будинків у місті потрібно було визначитися: створювати ОСББ чи переходити під управління кампанії, яку призначать у міськвиконкомі. Підвали та всі інші допоміжні приміщення, що перебувають у власності мешканців, можуть стати гарною підмогою для утримання всього будинку. Тепер мешканці самі зможуть здавати його в оренду або продавати й отримувати за це гроші. Прикладом раціонального використання площі будівлі може слугувати кооперативний будинок, де створено ОСББ “Комунар-7”, яким керує Денис Плішко. Там використовується буквально кожен вільний метр, а на виручені гроші мешканці ремонтують дахи та оновлюють комунікації.

Не варто дозволяти ненаситним чиновникам обкрадати городян. На щастя, сьогодні ми набагато розумніші, поінформованіші та рішучіші, ніж 20 років тому. Активісти відчайдушно борються за свої будинки: у владних кабінетах, у судах, на пікетах перед міськвиконкомом. А значить є надія, що свій житловий фонд ми врятуємо!

Розслідування проведено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.