Квартирний рай для правоохоронців

 

У славному місті Херсоні, як, зрештою, і в усій нашій країні, така розкіш, як власне упорядковане житло, доступна далеко не кожному. У міській черзі на отримання квартир значаться тисячі пільговиків, які навіть після десятиліть очікування навряд чи її отримають. Що абсолютно не є проблемою для “обраних світу цього” – працівників міліції, СБУ, прокуратури, а також суддів і військових чинів. Більше того, своє службове житло вони швидко і вже налагоджено перетворюють на приватне, яке “безплатно” стає їхньою цілковитою власністю, а то й предметом продажу, збагачуючи посадовця на кілька десятків тисяч доларів. Як і чому відбувається подібне, спробували розібратися кореспонденти Миколаївського центру журналістських розслідувань.

Черга завдовжки в життя

У Херсонському міськвиконкомі за два останні роки квартирна черга не поменшала на жодну особу, а навпаки – збільшилася на 103 претенденти. 1 січня 2014 року в ній перебувало 2 тис. 377 осіб, а 1 листопада поточного року значилося вже 2 тис. 480 жителів Херсона. Із них – 294 особи мають позачергове право на забезпечення житлом, 804 – на першочергове. До слова, перший клієнт загального списку був зареєстрований ще в минулому столітті, 1972 року.

Відповідно до закону, позачерговики (сироти, багатодітні сім’ї з п’ятьма і більше дітьми, молоді або запрошені фахівці тощо) мають отримати житло протягом року з моменту взяття на облік. Першочергове право надано сім’ям загиблих або зниклих безвісти воїнів, медпрацівникам, які працюють із небезпечними інфекціями, інвалідам праці, матерям-героїням, сім’ям, у яких є інвалід.

Утім, у зовсім короткому списку новоселів нинішнього, 2015 року, який журналісти отримали з Херсонського виконкому, не значиться жодного пільговика. Ключі від службового житла отримали лише троє осіб: співробітник СБУ, лікар Херсонської міської клінічної лікарні імені О.С. Лучанського і військовослужбовець.

Схоже, у Херсоні навіть приналежність громадянина до пільгової категорії ще не гарантує йому права отримання омріяних квадратних метрів у найближчому майбутньому. Що вже казати про пересічних черговиків, чиє право взагалі виглядає примарним?

Ми познайомилися з деякими сім’ями з так би мовити привілейованого списку. Віталій і Наталя Ісаєви разом із 25-річною донькою живуть в однокімнатній квартирі площею 18 кв. м, яку отримали 1995 року. Глава сім’ї – ліквідатор аварії на ЧАЕС другої категорії – свого часу, працюючи на Херсонському комбайновому заводі ім. Петровського, брав участь у будівництві цього відомчого будинку. Відтоді минуло багато часу, стала дорослою донька, але обіцяного керівництвом і належного за законом поліпшення умов проживання Ісаєви так і не дочекалися. Навпаки, вони навіть погіршилися. Поруч із їхнім будинком на Кіндійському шосе не так давно з’явилася автозаправка, проти якої і Віктор Ісаєв, який має проблеми зі здоров’ям, і багато його сусідів виступали проти, але місцева влада їх так і не почула.

“У міськраді, у відділі з розподілу житла всі дивуються моїй наполегливості: щороку, згідно з правилами, я приношу документи, необхідні для підтвердження наявної у нас пільги. Не дивно, що багато людей, які стоять у черзі, вже зневірилися і не сподіваються отримати житло”, – розповіла Наталя Василівна Ісаєва.

Одного дня в Ісаєвих надія начебто зажевріла: вони дізналися, що у черзі херсонських чорнобильців перемістилися з 14-ї на 11-ту позицію: “Як я тоді зраділа! – згадує Наталія Василівна Ісаєва. – Подумала, що нарешті відновилося бюджетне житлове будівництво, або міська влада почала якось вирішувати наші проблеми. А мені відповіли, що ми просунулися тільки тому, що три ліквідатори аварії на ЧАЕС померли, не дожили до омріяних квартир”.

Молода самотня мама Лариса Вальтер і троє її дітей 14-ти, 4-х і 2-х років мешкають у кімнаті гуртожитку на вул. Поповича, а в черзі на отримання квартири стоїть із 2001 року. Перший поверх гуртожитку, збудованого понад 100 років тому, – нежитловий, і стан його такий, що цілком підійде як декорація для фільмів жахів: підлога і стіни обдерті, в темний час доби єдине джерело освітлення – світильник біля вхідних дверей. Уся інша частина приміщення – у зловісній напівтемряві.

На другому поверсі разом із Ларисою мешкають кілька багатодітних родин, які, як і її, сюди вселили міські чиновники, коли люди в розпачі звернулися по допомогу. Лариса та її діти туляться на 15 кв. м: з меблів – похилена, ще радянська шафа – “стінка”, диван, два ліжка, стіл, стільці. Місця в шафі для зберігання навіть мінімального запасу речей усіх домочадців, зрозуміло, бракує, а тому ліжечко молодшої доньки слугує за сумісництвом ще й додатковою полицею для дитячого одягу.

Іграшки, шкільне приладдя, домашнє начиння розкладають на будь-якому вільному місці, включно з підвіконнями та радіаторами опалення, які в холодну пору року використовують ще й для сушіння випраних речей.

“Спочатку наша сім’я жила в моєї мами, – каже Лариса. – Але там же живе і моя сестра зі своєю сім’єю. Тому ми з’їхали. Протягом кількох років орендували житло. Доходи мої завжди були вельми скромними, тому наша кімната – поки що все, що ми можемо собі дозволити. Плачу за неї як багатодітна мати, за пільговим тарифом”.

Про квартиру, яку за законом мала б отримати першочергово, Лариса навіть не мріє: “У міськраді мені відповідають, що соціального житлового будівництва в місті немає. На будинок чи квартиру навряд чи зароблю, тому поки що не знаю, як житимемо далі, коли діти виростуть”.

Хтось працює, а хтось – заробляє

За останні 15 років у Херсоні постійне житло отримали 842 особи, з цього числа службовою була 241 квартира, а 146 – виділили черговикам за місцем проживання. Решта ж квадратних метрів були роздані тим, хто стояв на квартобліку за місцем роботи.

Отримали постійне житло:

Як пояснила головний спеціаліст відділу з обліку та розподілу житлової площі Херсонської міськради Ганна Лисенко, квартирна черга за місцем роботи просувається набагато швидше, ніж загальноміська.

– У Житловому кодексі чітко написано: людина може перебувати на квартирному обліку або за місцем проживання, або за місцем роботи, – розповіла Ганна Лисенко. – Але може перебувати і там, і там, де швидше черга підійде, там вона і отримує. Людей, які стоять у черзі на квартиру за місцем проживання, зрозуміло, значно більше, ніж тих, хто чекає на житло від підприємства. Те підприємство, яке може собі це дозволити, веде власний квартирний облік: чи то будує житло, чи то купує… Судячи зі списків одержувачів житла, отриманих із Херсонської міськради, горезвісне квартирне питання швидко вирішується у правоохоронних органах, у військових і залізничників.

– У нас увесь час за першої нагоди давали квартири працівникам СБУ, міліції та прокуратури, – зізналася начальниця управління обліку, розподілу та приватизації житла міськради Марина Войтенко.

Серед перших відомств, які дбають про проживання своїх співробітників, а, головне, мають для цього кошти – бюджетні – виявилося обласне управління внутрішніх справ. У 2006 році правоохоронці збудували для себе новий елітний будинок на вул. Кірова, 12, квартири в якому отримували співробітники управління. На сайтах нерухомості вартість двокімнатної квартири по вул. Кірова становить близько 40 тис. доларів.

У рік здачі в експлуатацію квартиру в 43,29 кв. м у ньому отримали начальник міліції громадської безпеки Білозерського РВ УМВС у Херсонській області Олександр Лігінович, а власником квартири в 43 кв. м. став старший юрисконсульт штабу УМВС Херсонської області Юрій Сначов. До слова, як зазначали місцеві ЗМІ, щоб опинитися першим у черзі на отримання квартири в елітному будинку, Сначов спеціально “погіршив” свої житлові умови, прописавши тещу.

За рік, у 2007 році, ключі від квартири у 42,8 кв. м. в “елітному міліцейському” будинку, як його називають у Херсоні, було вручено начальнику управління ДАІ Олександру Міклі.

Ще одна адреса відомчого міліцейського житла – вул. Миру, 35. Колишній гуртожиток підприємства “Херсонбуд” обласне УВС реконструювало, і тепер у ньому також проживають співробітники міліції. Двокімнатна квартира в ньому на ринку нерухомості оцінюється в 23 тис. доларів.

У 2006 році в цей будинок вселилося відразу троє співробітників управління. Квартиру в 50,08 кв. м отримала начальниця сектору організаційно-аналітичної роботи та контролю штабу УМВС Наталя Місюкевич. Квартиру площею 29,17 кв. м отримав начальник обласного управління у боротьбі з економічними злочинами Ігор Калниболотський, а ключі від апартаментів площею 50,08 кв. м  вручалися начальнику відділу у боротьбі з торгівлею людьми Олексію Бер-Тамоєву. До речі, останній для отримання ордера доклав чимало зусиль: виписався з приватного житла та прописався в гуртожитку, а на квартобліку пробув лише чотири місяці.

У 2009 році службове житло площею 33 кв. м по вул. Миру, 35 видали і начальнику Управління карного розшуку обласної міліції Сергію Дерову. Він свого часу разом зі своїм заступником був спійманий на хабарі у 25 тис. доларів, який передав підозрюваний за непритягнення його до кримінальної відповідальності за умисне вбивство.

Далекого 2006 року постійним житлом по вул. Краснофлотській, 54 керівництво забезпечило начальника обласного УМВС Олександра Калініна. До речі, вартість двокімнатної квартири в цьому районі складає 29 тис. доларів.

Таким чином, з 1 січня 2005 по листопад 2015 року житло отримали 126 співробітників Херсонського УМВС. Причому, 103 квартири було видано як постійне житло, а серед володарів солідних апартаментів переважно в центрі міста опинилося здебільшого міліцейське начальство.

Перевтілення на диво: як службова квартира стає приватною

Цікаво, що херсонські міліціонери призвичаїлися службове житло швидко перетворювати на власність. Для цього наші “найкращі у світі” закони надають достатньо можливостей.

Відбувається це приблизно так. Співробітник, ледь влаштувавшись на роботу в УМВС, успішно отримує квартиру великої площі. Після чого новосел одразу ж виписується звідти й оформлює право власності на своїх родичів. Таким чином, охоронці закону “вбивають двох зайців”: зберігають за собою право на отримання житла на наступному місці роботи в іншому місті та забезпечують домочадців власним дахом над головою.

Як пояснила юрист Людмила Опришко, під час прописки в новій квартирі кожен член сім’ї отримує право приватизувати житло. Цим і користуються посадовці, оформлюючи приватизацію на них, а не на себе.

Завидну кмітливість у квартирних справах проявили начальник відділу ДАІ обласного УМВС Ігор Маломуж і керівник управління карного розшуку УМВС у Херсонській області Леонід Бойко, встигши за два-три роки не тільки отримати житло, а й приватизувати його.

Згідно зі списками одержувачів постійного житла, наданих Херсонською міськрадою, 2006 року в уже згадуваному міліцейському будинку на вул. Кірова, 12 квартиру площею 55,9 кв. м отримав Ігор Маломуж.

Підставою для надання житлоплощі послужило його перебування на квартобліку в УМВС у Херсонській області всього лише протягом одного року. На Херсонщині Маломуж пропрацював два роки, а ось отриману безкоштовно квартиру повертати не захотів. Зателефонувавши до відділу приватизації Херсонського міськвиконкому, журналісти дізналися, що квартиру Маломужа через дев’ять місяців після його вселення приватизували його родичі. І більше того, як випливає з Держреєстру прав на нерухоме майно, після цього її відразу ж продали.

Описану квартирну історію в телефонній розмові журналісту НЦЖР підтвердив сам Ігор Маломуж. Утім, про те, чому квартиру було не повернуто, а продано, міліцейський чин пояснити не захотів, пославшись на те, що “більше говорити не може”.

Таким самим “турботливим” родичем виявився і Леонід Бойко, який з квітня 2005 до травня 2008 року керував управлінням карного розшуку УМВС у Херсонській області, а потім був переведений на посаду заступника начальника управління – начальника кримінальної міліції УМВС України в Черкаській області. Отриману міліціонером у березні 2006 року квартиру в 43,29 кв. м у відомому будинку на вул. Кірова, 12, у січні 2007 року було приватизовано членами його сім’ї, а потім успішно продано, що зазначено в Держреєстрі. При цьому, як і у випадку з Маломужем, Бойко фактично не брав участі в приватизації житла, попередньо виписавшись із нього. До слова, згідно із Законом України “Про очищення влади”, у жовтні 2014 року Бойку було заборонено перебувати на службі в органах державної влади.

Зазначимо, журналісти намагалися зв’язатися з Леонідом Бойком і отримати відповіді на всі запитання до нього, однак його контактів так знайти і не вдалося.

Дії правоохоронців юристка Людмила Опришко розцінила як “зловживання з використанням законних схем”.

– Є такі схеми, коли вони (службовці – ред.) не брали участі у приватизації того житла, яке отримували в одному місті, віддали дітям, самі виписалися, – пояснила Людмила Опришко. – Виходить, вони свого права приватизації не використали і, приїжджаючи служити в інше місто, знову претендують на нове житло. І держава, взагалі-то, зобов’язана йому дати його. Це, начебто, і законно, але, по суті, зловживання з використанням законних схем.

Судді – “бомжі”

Не менш цікавим є розподіл виділених містом квартир серед 16-ти херсонських служителів Феміди. Судячи з декларацій, суддів, які отримали житло, радше можна назвати колекціонерами нерухомості, аніж тими, хто потребує житла, тим паче – безоплатного, за державний кошт. Такий висновок зробили журналісти, проаналізувавши їхні декларації про доходи.

У 2009 році голова Херсонського окружного адміністративного суду Віталій Попов отримав у постійне користування квартиру площею 49,4 кв. м по вул. 200-річчя Херсона. До слова, двокімнатна квартира в цьому районі коштує близько 26 тис. доларів.

Дохід служителя Феміди у 2014 році становив 265 тис. 882 грн., тобто в середньому 22 тис. 156 грн. на місяць. Цілком може бути, що шість років тому Попов і мав труднощі з житлом, але сьогодні він володіє земельною ділянкою в 370 кв. м, житловим будинком площею 53 кв. м, квартирою в 51 кв. м, а також якимось об’єктом нерухомого майна площею 102 кв. м. Дружина судді, мабуть, багатша за чоловіка: дві земельні ділянки у 800 кв. м і 1 тис. 200 кв. м, житловий будинок 49 кв. м, три квартири 59 кв. м, 69 кв. м і 80 кв. м.

У коментарі кореспонденту НЦЖР Віталій Попов повідомив, що, незважаючи на цілий список нерухомого житлового майна, сім’я проживає саме у квартирі, виділеній державою: “У нас двоє дітей. Вони ще не визначилися, де будуть жити”.

– Я згоден, що є багатодітні сім’ї, чий дохід нижчий за прожитковий і які потребують надання квартири від держави, – додав Попов. – Але мені що, потрібно відмовитися, віддати комусь цю квартиру і переїхати жити за 100 км у будиночок у 44 кв. м?”

У 2007 році, згідно з відповіддю виконкому міськради, квартиру в 39, 2 кв. м на вул. 200-річчя Херсона отримав у постійне користування і заступник голови Апеляційного суду Херсонської області Володимир Заїченко. Невідомо, як у 2007 році, але сьогодні, судячи з декларації, вершителю правосуддя належить бути доволі заможною людиною: 2014 року він показав 320 тис. 677 грн. доходів, тобто, отримуючи зарплати приблизно по 26 тис. 720 грн. на місяць.

Володимир Заїченко розпоряджається двома житловими будинками площею 61 кв. м і 206 кв. м, 1/4 квартири площею 69.93 кв. м.

При цьому суддя заперечує, що отримував квартиру в 2007 році за цією адресою. Він стверджує, що перебував на квартирному обліку в Апеляційному суді, доки йому в 2005 році Державна судова адміністрація не надала житло.

– У 2005 році при переході до Херсона мені судова адміністрація купила квартиру, – сказав він журналісту.

У 2005 році як постійне житло квартиру площею 46,99 кв. м у будинку по вул. Патона, 9 отримала суддя Господарського суду Херсонської області Тетяна Пінтеліна. За 2014 рік вона задекларувала 206 тис. 659 грн., тобто на місяць по 17 тис. 221 грн. зарплати.

Пінтеліна володіє житловим будинком площею 100 кв. м і квартирою в 60 кв. м.

До того ж сини судді розпоряджаються квартирами площею 60 кв. м. і 41,2 кв. м. Крім нерухомості, сім’я Пінтеліної має і грошові кошти: на рахунку судді перебуває 206 тис. 659 грн., а в її рідних – 57 тис. 480 грн.

Прикметно, що за розцінками сайтів нерухомості, двокімнатну квартиру на вул. Патона можна купити за 25 тис. доларів. Однак Пінтеліна поскаржилася, що її придбання – абсолютно не пристосоване для проживання. Однак думка відмовитися від “жахливої” квартири чомусь не спала їй на думку.

– Це одна назва, а не квартира, – заявила вона журналістам. – Аварійний фонд! Будинок стягнуто обручами, бо просідав фундамент. На вул. Патона я не проживаю. Я її зі сльозами на очах отримувала. Ви відповідну ідею подали. Мабуть, відмовлюся від цієї квартири, – сказала Тетяна Пінтеліна.

Квартира “на пам’ять” про Херсон

За п’ятнадцять років чотирнадцять квартир отримали співробітники прокуратури. Як і слід було очікувати, цими щасливчиками виявилися керівні працівники: прокурор Херсонської області Богдан Подубинський, начальник відділу обласної прокуратури Максим Кравченко, старший прокурор прокуратури Дніпровського району Херсона Людмила Партіка, заступник начальника відділу Олена Федоренко та ін.

Богдан Подубинський пропрацював прокурором Херсонської області з березня 2014 до квітня 2015 року. У квітні 2015 року він уже обіймав посаду першого заступника прокурора Тернопільської області. Однак рік керівництва прокуратурою Херсонської області був результативним для Подубинського. Уже після п’яти місяців перебування на посаді він отримав у постійне користування житло площею 26,1 кв. м по вул. 49-ї Гвардійської дивізії. До слова, ціни на двокімнатні квартири в цьому районі коливаються від 25-ти до 32-х тис. доларів.

Судячи з декларації, прокурор міг і сам себе забезпечити житлом. Приміром, у 2013 році заробив 176 тис. 766 грн, приблизно по 14 тис. 730 грн на місяць, а дохід його сім’ї (дружина, дочка, син) становив 51 тис. 849 грн. Цього ж року в його володінні перебувала квартира площею 90,9 кв. м. Члени його сім’ї були повноправними власниками ще двох квартир площею 96,9 кв. м. і 80,4 кв. м.

Судячи з усього, у Херсоні заведено забезпечувати житлом винятково начальство, причому, в обхід загальної та навіть пільгової квартирної черги.

– Закон не забороняє людині одержувати житло кілька разів, – наголосила заступник начальника управління обліку, розподілу та приватизації житла міськради Людмила Березна. – Якщо він сюди приїхав за направленням виконувати обов’язки обласного прокурора, йому треба дати житло. Він же не звичайний якийсь рядовий співробітник.

Рік – за десять

Чимало квартир за минуле десятиліття було надано військовим. Зокрема, постійне житло отримали 157 осіб, а службове – 50.

Так, щасливими володарями квартир стали обласний військовий комісар Сергій Кока, заступник військового прокурора Південного регіону Костянтин Ігнатов, колишній міський військовий комісар Володимир Савицький, начальник КЕЧ Олександр Мусієнко, командир Херсонського батальйону Національної гвардії України Вадим Матвєєв, командир Херсонської зенітно-ракетної частини Сергій Кононенко та ін.

Ще 55 квартир виділили співробітникам Служби безпеки, зокрема, Сергію Шевченку та Сергію Чичирку, які в різні роки очолювали обласне управління СБУ, а також начальнику СБУ в Цюрупинському районі Олександру Макаренку.

Причому в кількох випадках квартири, надані співробітникам СБУ як службові, змінювали свій статус через кілька місяців після того, як їхні власники отримували ордери.

Варто згадати, що в житловому законодавстві зазначено: службове житло надається посадовій особі як стимул для продовження роботи в тій чи іншій організації. І обмовляється, що зняти з квартири статус службової можна тільки в одному випадку: якщо співробітник, якому її надано, пропрацював в установі не менше десяти років!

Отримали службове житло

Так, згідно з відповіддю виконкому міськради на інформаційний запит журналіста, 19 березня 2009 року 2-кімнатну квартиру в будинку № 23 на вул. Патона було надано співробітникові УСБУ в Херсонській області Володимиру Політаєву. А 17 листопада того ж року рішенням Херсонського міськвиконкому цю ж квартиру було виключено з числа службових.

Схожа метаморфоза сталася з іще однією квартирою в тому ж будинку. Її теж 19 березня 2009 року отримав як службову співробітник СБУ Сергій Маляєв. А 15 грудня 2009 року квартира перестала бути службовою.

На жаль, обласне управління СБУ вирізняється закритістю, тому знайти у відкритих джерелах будь-яку інформацію про кар’єрний шлях цих особистостей виявилося неможливим. А хотілося б знати, за які заслуги двоє співробітників менш ніж за рік змогли вивести квартири, отримані в досить престижному будинку, з числа службових.

Загалом за минулі десять років Херсонський міськвиконком ухвалив рішення про зняття статусу службових із 252 квартир. Характерно, що неодноразово облагородженими виявлялися працівники силових структур, які невдовзі після отримання жаданого житла у власність полишали роботу або переводилися до інших регіонів.

“Система себе не карає”

Херсонський громадський діяч Олег Мартиненко, який сам, будучи працівником міліції, зіштовхнувся з несправедливістю під час розподілу житла, вважає, що велика кількість порушень у цій сфері з боку силовиків та законників – наслідок бажання міської влади зберігати добрі стосунки з міліцією.

“У міліції це – норма: по п’ять-шість квартир начальники отримують. Переїжджають з місця на місце, квартири не здають, продають їх, отримують квартири коштом рядового складу, яким квартири ці не дістаються, – каже Мартиненко. – Хто покличе їх за це до відповідальності? Адже система сама себе не карає”.

За словами юриста Людмили Опришко, проблему могла б вирішити законодавча норма, що забороняє знімати з житла статус службового. Щоправда, на її думку, паралельно мають працювати й інші норми: збільшитися оплата праці працівників силових структур і зменшитися відсотки за іпотечним кредитуванням. У цьому разі працівники міліції та спецслужб за бажання мати власну квартиру в тому чи іншому місті просто купували б її в кредит. А службові квартири, що звільнилися, надавалися б молодим або запрошеним фахівцям, але – тільки на період роботи в конкретній організації.

Однак якщо допустити, що такий механізм запрацює, то чиновники втратять можливості, які надає їм “рішалово”. Адже “правильні” рішення міськвиконкомів про виключення квартир із числа службових дають змогу чиновникам мерій просити силовиків і законників про певні послуги натомість. Найчастіше чиновники потребують того, щоб правоохоронці “не помічали” їхніх “подвигів” на ниві власного збагачення. Так виникає кругова порука: представники різних гілок влади опиняються пов’язаними незаконними рішеннями, унаслідок яких розбазарюється житловий фонд, а отже, і мільйони грошових коштів, на які він створений.

Ще один наслідок такої порочної системи: колосальний дисбаланс у розподілі житла. У Херсоні просування квартирної черги абсолютно не стосується ні пересічних громадян, ні людей, які мають право на першочергове отримання житла. Умови проживання найбільш нужденних городян анітрохи не поліпшуються, і перспектив для цього немає жодних.

Тим часом у “потрібних” людей об’єктів нерухомого майна стає дедалі більше. Такий нібито законний розподіл житлоплощі існуватиме й надалі, доки в Україні діє Житловий кодекс Української РСР 1983 року з пізнішими поправками, який дає змогу обраним виводити житло зі службового і змушує неплатоспроможних громадян десятиліттями нудитися в черзі на квартиру.

Як зазначила з цього приводу Людмила Опришко, “поки у сфері розподілу житла ми користуємося пострадянським законодавством, можливостей для зловживань – скільки хочеш, а контролю – жодного”.

Розслідування проведено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.