Справа № 01160155: десять років – по замкненому колу
За кілька гривень – проламаний череп
Десятий рік незалежності України запам’ятається Ірині Новгородській та її громадянському чоловікові Юрію Шляпцеву на все життя. Цей святковий для юної української держави день розділив біографію молодої жінки на два періоди. Перший із них – це щаслива подорож життєвою стежиною пліч-о-пліч із коханим чоловіком, виховання двох синочків, улюблена робота на посаді педагога-організатора в одній із сільських шкіл. Ірина і Юрій, переїхавши в село Новоблакитне Казанківського району 1998 року, будували сміливі плани на майбутнє. Тоді їм здавалося, що попереду – все життя, щасливе і безтурботне, сповнене приємних подій і вражень…
Але серпень 2001 року перекреслив усі ці надії.
Із вироку Казанківського районного суду від 23.11.05:
«24 серпня 2001 року близько 12 годин 30 хвилин Лавров П.В., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, разом з громадянином В., шляхом вільного доступу проникли на територію домоволодіння громадянки Новгородської І.В., яке розташоване в с. Новоблакитне Казанківського району Миколаївської області, де на грунті особистих неприязних відносин розпочали бійку з Новгородською І.В. та її співмешканцем Шляпцевим Ю.К. В ході бійки Лавров П.В. наніс удари алюмінієвою трубою в область голови та інші частини тіла Новгородської І.В., завдавши останній ушкодження у вигляді струсу головного мозку, саден спини, перелому кісток черепа в області сосцевидного відростку справа, які по критерію небезпечності для життя відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень».
Потерпіла Ірина Новгородська в суді повідомила, що сварку затіяли два невідомі їй чоловіки, а приводом для з’ясування стосунків став нібито борг Юрія у… 15 гривень. Але після того, як Лавров узяв її за волосся, звалив на бетонне покриття та почав наносити удари по спині і голові алюмінієвою трубою, жінка втратила свідомість. Юрій Шляпцев підтвердив, що справді він був винен Гамову В.В. (другому чоловікові, прізвище змінено. – Ред.) 5 гривень – решту суми за ремонт відеомагнітофона. До речі, Ірина стверджувала, що коли Лавров її по-звірячому бив, Гамов тримав її за руки, позбавивши можливості опору.
Факт перебування Лаврова на подвір’ї потерпілої підтвердив і один із свідків, у якого двоє чоловіків запитували, де проживає Ю. Шляпцев, і він чув грубу розмову на подвір’ї.
Унаслідок отриманих травм Ірина Новгородська потрапила до лікарні із скаргами на потемніння в очах, запаморочення, блювоту, слабкість і озноб. Лікарі Новобузького міжрайонного відділення судово-медичної експертизи констатували у хворої струс головного мозку та перелом кісток черепа, що могли утворитися від удару тупим твердим предметом, у тому числі – алюмінієвою трубою. Втім працівники обласного бюро судово-медичної експертизи декілька років потому за наявними медичними документами дещо поправили своїх колег, вказавши, що «можна судити про те, що мав місце не струс головного мозку, а забиття головного мозку, що побічно підтверджується діагнозом – наслідки черепно-мозкової травми з нервовим стресом, синдромом лікворної дистензії, астеноцефалгічний синдром».
Злочин без покарання
Гадаю, не варто перевантажувати читача медичними термінами. Важливо інше: внаслідок отриманих від побиття травм Ірина й досі відчуває страшенні головні болі, при цьому в неї спостерігаються провали пам’яті. Через це педагог з вищою освітою не має можливості працювати і ось уже майже 11 років перебуває на утриманні громадянського чоловіка. А ще ж треба піднімати двох дітей… Дещо забігаючи наперед, також варто зазначити, що через невстановлення причинного зв’язку із скоєним злочином Ірина до цього дня не може оформити групу інвалідності.
Казанківський районний суд виніс у 2005 році вирок: визнати Петра Лаврова винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 101 КК України 1960 року, і призначити покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі. А також – стягнути із засудженого на користь потерпілої 1 тис. грн. майнової шкоди і 9 тис. грн. – моральної шкоди.
Справедливість восторжествувала?
Та де там. І досі, коли минуло майже одинадцять років від сумнозвісних подій, кривдник Ірини гуляє на свободі, а їй не відшкодовано ані копійки моральної або матеріальної компенсації. Простеньку з точки зору кримінальної юриспруденції справу ціле десятиліття не могла довести до логічного завершення ціла бригада міліціонерів і прокурорів, що були тим чи іншим чином задіяні у досудовому слідстві та судових дебатах.
Але принциповий момент: не змогли чи… не захотіли?
Товстелезний, у декілька кілограмів, стос офіційної документації – рішення судів різного рівня, відповіді органів МВС та прокуратури, звернення потерпілої Ірини Новгородської та її законного представника Юрія Шляпцева – переконує на користь другого припущення.
Утім, судіть самі.
За фактом побиття молодої жінки та завдання їй тілесних ушкоджень 5 вересня 2001 року старшим дільничним інспектором міліції Казанківського райвідділу міліції порушено кримінальну справу № 01160155 відносно П.В. Лаврова. 22 вересня по даній кримінальній справі І.В. Новгородську визнано потерпілою. А 26 вересня старшим слідчим Казанківського РВ УМВС О.О. Давидовим зазначену кримінальну справу прийнято до провадження. Запам’ятаймо, шановні читачі, прізвище цього правоохоронця – він, утім як і деякі його колеги в погонах, відіграє важливу роль у розслідуванні кримінальної справи, ба більше – у житті Ірини Новгородської.
Три місяці «мозкового штурму» з боку зазначеного слідчого, після чого, згідно з вимогами Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України, справа направляється до прокуратури Казанківського району. Але прокурор району повертає справу № 01160155 для додаткового розслідування. І знову, а саме 14 лютого 2002 року, за діло береться слідчий Давидов. Упродовж цілого року Олександр Олександрович то призупиняв справу, то знову поновляв на підставі п. 2 ч. 1 ст. 206 КПК («коли психічне або інше тяжке захворювання обвинуваченого перешкоджає закінченню провадження в справі»). Втім, «тяжка хвороба» не завадила звинуваченому в злочині працювати і… погрожувати Ірині Новгородській розправою, через що в 2002 році вона разом із родиною була вимушена переїхати до Кривого Рогу.
Призупиняв, поновлював і… знову призупиняв
А між тим слідчий Давидов продовжував призупиняти і поновлювати кримінальну справу доти, доки не витримала навіть прокуратура: 5 лютого 2004 року тодішній в.о. прокурора району А.М. Метальніков виносить постанову про відвід слідчого О.О. Давидова. При цьому у тексті постанови зазначається, що «перевірка показала, що мають місце обставини, які викликають сумнів у об’єктивності розслідування даної кримінальної справи». На той момент, варто зауважити, майор Давидов уже дослужився до посади начальника слідчого відділу Казанківського РВ.
Гадаєте, два з половиною роки зволікань та тяганини при розслідуванні простенької кримінальної справи минули, й справу було доведено до логічного завершення? Облиште… Слідчий Казанківського РВ І.А. Корєньков, якому доручили розслідування, 15.03.2004 знову призупиняє кримінальну справу! Підстави – все ті ж, п. 2 ч. 1 ст. 206 КПК.
І лише наприкінці 2004 року, а саме 20 грудня, прокурор району Н.О. Горобець затверджує обвинувальний вирок, і справа, нарешті, потрапляє до суду. 23 листопада 2005 року вироком Казанківського районного суду П.В. Лаврова визнають винним у завданні умисного тяжкого тілесного ушкодження та призначається покарання – 5 років позбавлення волі. Але зауважте: від моменту порушення кримінальної справи до винесення судового вироку минуло ні багато ні мало, а понад чотири роки!
Проте апеляційний суд області апеляцію засудженого частково задовольнив і направив справу на додаткове розслідування. Розслідувати її спочатку довіряють Корєнькову, а потім… ну звичайно, Давидову! Тобто – тому слідчому, в об’єктивності якого засумнівався сам районний прокурор. Коло замкнулося…
Протягом декількох років зазначені доблесні правоохоронці ще вісім (!) разів то «зупиняли», то «поновлювали» кримінальну справу. І це попри те, що ходом розслідування в результаті численних скарг з боку Новгородської і Шляпцева таки зацікавилися і обласна прокуратура, і слідче управління обласного УМВС, куди на деякий час передавали розслідування справи № 01160155. Та й районна прокуратура, відповідно до статті 121 Конституції України, мала б неухильно наглядати за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. До речі, про оперативно-розшукову діяльність, точніше – бездіяльність: ніхто з міліціонерів навіть і не думав розшукувати іншого обвинуваченого – Гамова, який разом із Лавровим був того серпневого дня на подвір’ї Новгородської. Принаймні, як повідомив у жовтні 2007 року начальник системи кримінального розшуку (СКР) Казанківського РВ С.А. Назаров, «оперативно-розшукова справа по розшуку обвинуваченого Гамова Ю.В. по кримінальній справі № 01160155 не заводилася у зв’язку з тим, що не були надані до СКР відповідні матеріали справи». Отакої!
Здавалося, крапку в довготривалій «слідчій епопеї» поставили Казанківський районний суд та колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Миколаївської області. Суд першої інстанції 13 квітня 2011 року підтвердив свій вердикт від 2005 року, а ухвалою колегії від 7 липня того ж року виявлені порушення кримінально-процесуального законодавства з боку посадових осіб під час розслідування справи № 01160155 доведено до відома Генерального прокурора України. Ухвалою вищого спеціалізованого суду від 08.11.11 касаційну скаргу засудженого задоволено частково, відтак справу направлено на новий апеляційний розгляд. Зрештою, ухвалою апеляційного суду від 23 лютого 2012 року П.В. Лаврову призначається покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.
Водночас, миколаївські судді звернули увагу на численні порушення кримінально-процесуального законодавства з боку казанківських і миколаївських правоохоронців. На які саме?
Попереджено за роки знущань
Насамперед, на те, що кримінальна справа по обвинуваченню однієї особи у вчиненні одного епізоду злочину органом досудового слідства розслідувалася понад сім років. При цьому прокурором, який наглядав за розслідуванням справи, строки досудового слідства не встановлювались та не продовжувались жодного разу.
Колегія суддів також дійшла висновку, що підставами для зупинення розслідування були надумані слідчим приводи, а іноді й такі, що… не стосувалися обвинуваченого.
Крім того, ще 2004 року Ірина Новгородська звернулася до органів прокуратури щодо підроблення слідчим О.О. Давидовим її підпису. 26 грудня 2001 року у протоколі ознайомлення потерпілої з матеріалами кримінальної справи від імені потерпілої був зроблений підпис та рукописний запис: «Заявлений дополнений не имею и ходотайств не имею». Згідно з висновком спеціаліста № 898 від 19.07.10 (цієї експертизи Новгородська добивалася шість років!), рукописні записи і підпис від імені потерпілої зробив саме О.О. Давидов.
З вимогою порушити відносно посадової особи Казанківського райвідділу міліції О.О. Давидова кримінальну справу за ознаками ч. 1 статті 366 Кримінального кодексу «Службове підроблення» І. Новгородська неодноразово зверталася до прокуратури Казанківського району. Але лише одним слідчим прокуратури, а потім помічником прокурора М.С. Малюком сім разів приймалися рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, два з яких скасовувалися прокурором району, а п’ять – прокуратурою області, й давалися вказівки на проведення детальної перевірки заяви потерпілої. Окремою ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду області ці дії М.С. Малюка визнані незаконними, водночас звернуто увагу на те, що під час дослідчої перевірки, без порушення кримінальної справи М.С. Малюком виконувались слідчі дії, складався протокол про одержання зразків почерку від заявниці тощо.
Якої правової оцінки і реагування дістали ці службові «огріхи»? «Не бажаючи фактично проводити за цим фактом перевірку та покриваючи незаконні дії слідчого, органами прокуратури неодноразово приймались рішення про відмову в порушенні кримінальної справи за цим фактом по надуманим мотивам», – констатувала суддівська колегія Апеляційного суду області. І далі: «Після чергового скасування прокуратурою області постанови про відмову в порушенні кримінальної справи перевірку заяви доручили слідчому Казанківської прокуратури І.Ю. Булаєвій, яка не проводячи ніякої перевірки та не виконуючи вказівок обласної прокуратури знову приймає незаконне рішення про відмову в порушенні кримінальної справи. Все це вказує про умисне порушення норм кримінально-процесуального законодавства з боку працівників прокуратури Казанківського району М.С. Малюка та І.Ю. Булаєвої та вказує на неналежне виконання ними своїх службових обов’язків».
Виходить, існуючі закони і норми можна порушувати і трактувати на свій лад тим, хто покликаний державою та платниками податків на їх захист?
На сторожі закону, а не над ним
Отже, мали місце численні порушення кримінально-процесуального законодавства, а деякі дії навіть підпадають під статтю Кримінального кодексу. Проте той же міліціонер Давидов, образно кажучи, відбувся легким переляком. Ну хіба можна вважати серйозним покаранням за скоєне те, що 2007 року керівництвом УМВС України начальника слідчого відділу Казанківського РВ О.О. Давидова було попереджено про неповну службову відповідність? І це, цитую, – «за безвідповідальне ставлення до виконання своїх службових обов’язків, волаючу тяганину, грубе порушення п. 2 ст. 206 КПК України, незабезпечення зберігання первинних медичних документів при розслідуванні кримінальної справи». А ще раніше, 2005 року, за результатами службового розслідування відносно майора Давидова були вжиті «заходи дисциплінарного впливу».
Але що це порівняно з роками знущання над нещасною жертвою, відчуття нею безправ’я та незахищеності перед злочинцями, а також зневірою в правоохоронні органи та верховенство Закону?
Півтора року тому О.О. Давидов таки був звільнений з посади начальника слідчої служби. Натомість Олександр Олександрович спокійнісінько продовжує нести нелегку службу по захисту прав громадян у системі дільничних інспекторів міліції все того ж Казанківського райвідділу міліції. М.С. Малюк навіть пішов на підвищення – тепер Микола Сергійович займає кабінет у приміщенні обласної прокуратури. Щодо П.В. Лаврова, то він, не без допомоги людей у погонах, дочекався моменту, коли мине строк давності – 10 років з моменту скоєння злочину, й благополучно уник реальної кримінальної відповідальності.
А Ірина Новгородська разом із Юрієм Шляпцевим продовжують шукати правди у високих інстанціях. Наразі касаційна скарга потерпілої щодо продовження строку давності за скоєний злочин і покарання злочинця та правоохоронців, котрі порушили закон, розглядається у Вищому спеціалізованому суді України. «Наша мета, – каже Ю. Шляпцев, – не покарати конкретну людину, а насамперед добитися справедливості».
У правовій державі правоохоронні органи мусять стояти не над законом, а на його сторожі. В іншому випадку – розмови про запровадження в Україні європейських стандартів у царині права так і залишаться балачками…
Андрій ТЮРІН, www.rp.mk.ua
P.S. Редакції вдалося зв’язатися з Олександром Давидовим. Однак майор міліції відповісти на наші запитання відмовився.
Увага! Ми увімкнули премодерацію. Коментарі з'являються із затримкою