COVID-19
В УКРАИНЕ
ЗАРАЗИЛОСЬ:
46763
ВЫЗДОРОВЕЛО:
20558
УМЕРЛО:
1212
ОДЕССКАЯ ОБЛАСТЬ
1792
НИКОЛАЕВСКАЯ ОБЛАСТЬ
450
ХЕРСОНСКАЯ ОБЛАСТЬ
195
16:37
42
0
12.06.2020

Один пояс, два шляхи

Війна тривалістю шість років, втрата частини території, пандемія. З такою великою кількістю проблем, та ще й одночасно, важко впоратися навіть сильній державі. Додайте сюди слабку економіку і постійні внутрішньополітичні чвари, і ви отримаєте Україну.

За прогнозами МВФ, сукупність усіх цих негативних факторів призведе до падіння українського ВВП у 2020 році на 7,7%. Консенсусний прогноз українського уряду дещо оптимістичніший — на рівні -4,2%.

Незалежно від цифри, Києву потрібні гроші, причому що більше, то краще. Переговори з міжнародними донорами йдуть важко, а натяки на відновлення колишніх економічних зв'язків з Росією, яка у 2014 році захопила український Крим і фактично керує сепаратистами на сході країни, сприймаються більшістю українського суспільства вкрай негативно. За таких умов лунають голоси, які закликають Україну повернути свій погляд на Схід — в Китай.

Китай нібито й сам не проти. Ще у 2013 році Пекін та Київ підписали Договір про дружбу і співробітництво між Україною і КНР, а також Спільну декларацію про подальше поглиблення відносин стратегічного партнерства і Програму стратегічного партнерства до 2018 року. Китай розглядав Україну як перспективний хаб у рамках своєї ініціативи “Один пояс, один шлях”, Київ виловлював бажання приєднатися до китайської ініціативи “16+1”. Україна сподівалася на китайські інвестиції в інфраструктурні проекти та перспективні галузі стагнуючої економіки. Час показав, що Пекін цікавлять передусім сільське господарство , енергетика, зокрема “зелена”, а також військові технології.

Відтоді економічні показники постійно зростають. Китай перетворився на найбільшого торговельного партнера України, причому продає він Києву у 2,5 рази більше, ніж у нього купує. У 2019 році експорт товарів України в Китай становив $ 3,6 млрд. , імпорт — $ 9,2 млрд. З 2015 року Україна впевнено увійшла до п'ятірки найбільших експортерів агропродукції в Китай. Наприклад, вона постачає туди 3/4 кукурудзи.

Однак солідні цифри не можуть приховати регресу. Насправді великі спільні плани не реалізовано, відносини носять декларативний характер і фактично заморожені. Ратифікований обома парламентами договір лишився на папері, а сторони досі не обмінялися ратифікаційними грамотами. Шляхи Києва та Пекіна дедалі більше розходяться. Чому? На це є кілька причин.

1. Китай не готовий вкладати гроші в Україну, оскільки розглядає її як ризиковану країну. Умов для інвестицій в мільярди доларів, які закликає робити українська влада, немає, як і гарантій повернення вкладеного. Китайцям потрібна стабільність правил інвестування й законів, чого українці гарантувати не можуть. У Києва також немає планів розвитку держави, тому китайці не інвестують на тривалу перспективу.

Навіть кредити Києву носять специфічно китайський характер, коли Пекін фактично фінансує власних виробників та компанії, причому в Україні він намагається робити це під державні гарантії або гарантії великих державних підприємств — таких, як паливно-енергетичний гігант “Нафтогаз”. “Інвестицій мало. Прямих інвестицій у нас всього 40 мільйонів доларів. Це нуль. З них 20% - це українські активи, а ще 50% - боргові зобов'язання українських підприємств. Але внесок у проекти з Китаєм — уже 7 мільярдів. Що це за проекти? Це гроші, які Китай дає як кредити. З цих грошей оплачуються китайські ж роботи й товари”, - каже провідний український експерт Олекій Коваль.

2. Україна для Китаю — ненадійний партнер. Іронія долі, але могутній Китай не зміг нічого протиставити всюдисущій українській корупції. Серед найбільших провалів— справа “Зернової корпорації”. Сюди ж можна зарахувати так і не використаний Україною паливний кредит на $ 3,6 млрд. “Боляче обпікшись кілька разів, китайці тепер самі контролюють свої гроші та проекти”, - підкреслює Олексій Коваль.

3. На відміну від авторитарної Росії, демократична Україна для Китаю — незручний політичний партнер. На пострадянському просторі Київ — постійний порушник спокою і джерело та експортер нестабільності. Це суперечить державній доктрині Пекіна про жорстко контрольований, регульований і спланований розвиток суспільства. Київ постійно декларує свою європейську і євроатлантичну орієнтацію, отримуючи від західних партнерів потужну підтримку. І хоча на відміну від західних донорів та МВФ, китайці ніколи не супроводжували своїх інвестицій політичними вимогами, це не дало їм жодних переваг. Крім того, останнім часом до “больових” точок українсько-китайських відносин додалося невигідне Києву політичне зближення Пекіна і Москви, туманна позиція Китаю в питанні війни на сході України і очевидна симпатія значної частини громадянського суспільства України до протестувальників у Гонконгу. “Для Китаю дуже важливо дивитися на країну і розуміти, вона друг чи не друг” - каже Олексій Коваль.

4. В Україні Китай опинився на незручній для себе території. Випадок зі спробою придбати завод “Мотор Січ”, потужного авіавиробника, який може посилити ВПК Китаю, показав, наскільки потужні тут позиції головного геополітичного суперника Пекіна — Вашингтона. Візити американських урядовців, які прямим текстом висловлювали своє невдоволення угодою і фактично вимагали її розірвання, змусили Пекін захищатися. Китайська політика “м'якої” сили не спрацювала, коли зіткнулася з грубої силою адміністрації Трампа. Можливо, вперше в історії українсько-китайських відносин Пекін порушив свій принцип непублічної підкилимної дипломатії і виступив у незвичній ролі. Посол КНР в Україні зібрав прес-конференцію і заявив, що Україна сама має вирішувати, кого вона буде слухати.

Відносини України з Китаєм демонструють усі ознаки стагнації. Останнє зближення Києва та Пекіна відбулося ще за часів президентства Віктора Януковича — у 2013 році. Відтоді всі спроби китайців наповнити змістом численні документи “стратегічного” характеру нагадують історію проб і помилок, подекуди — страшних фіаско. В Україні на шляху Китаю постали поки що нездоланні перешкоди — постійний український політичний хаос, ненадійність Києва як партнера, місцева корупція і геополітичні інтереси США. Подолання цих бар'єрів вимагає від Пекіна терпіння, послідовності й наполегливості— рис, якими завжди характеризувалася далекоглядна китайська політика. Вплив Китаю в Україні зростатиме, але далеко не тими темпами, якими йому хотілося б і тільки з послабленням впливу інших важливих гравців.

 

Обсуждение

Please enter the letters as they are shown in the image above.
Letters are not case-sensitive.